Постанова 4817 № 607/21208/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/21208/21Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/256/22 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2022 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Бершадська Г. В., Міщій О. Я., розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу № 607/21208/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2021 року (ухвалене суддею Позняком В.М.) в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_4 . В обґрунтування заявлених вимог заявниця посилалася на те, що з 2003 року вона з ОСОБА_4 проживали в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 жовтня 2021 року. В даному шлюбі у них народилось троє дітей. Зараз заявниця проживає разом з дочкою ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що ОСОБА_4 вигнав її з квартири, умисно розлучив сестер та забрав проживати до себе дочку ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 та не дає можливості матері бачити дочку, чинить перешкоди у спілкуванні матері з дитиною та продовжує вчиняти протиправні умисні дії відносно дружини, чинить насильство по відношенню до неї на очах у дітей. ОСОБА_4 не впускає її до квартири, чинить перешкоди в користуванні житлом, не дає навіть можливості увійти, не зважаючи на неодноразові її прохання. Під час спільного проживання з ОСОБА_4 він постійно підіймав на неї руку, висловлювався нецензурною лайкою, завдавав тілесних ушкоджень. Постійні побиття з боку ОСОБА_4 стали підставою розриву відносин між ними, втім, він все рівно не залишає її у спокої: весь час її переслідує, приходить до неї додому, також кричить і висловлюється нецензурно на вулиці, приходить на роботу та вчиняє скандали. Востаннє вона зверталась в поліцію 25 серпня 2021 року та 19 жовтня 2021 року, відносно кривдника ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення. У зв`язку з наведеним просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 на строк шість місяців, яким визначити тимчасові обмеження його прав, а саме: - зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні майном ОСОБА_3 , що є об`єктом права спільної сумісної власності (квартира за адресою АДРЕСА_2 ); - заборонити ОСОБА_4 наближатися на визначену відстань до місця роботи, місць частого відвідування постраждалою особою; - заборонити ОСОБА_4 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2021 року в задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що заявниця звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, а не із позовом про усунення перешкод в користуванні майном. Вважає, що ОСОБА_4 позбавив її фактично доступу до зареєстрованого місця проживання, а тому ОСОБА_3 змушена винаймати інше житло. Звертає увагу на те, що ОСОБА_4 приходить до неї на роботу та скандалить, вживає нецензурну лексику по відношенню до нею, а також б`є її в присутності дітей. У зв`язку з викладеним просить суд рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задоволити. Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив. В судове засідання сторони не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце слухання справи. Враховуючи викладене, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 травня 2003 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2021 року у справі №607/16048/21 (а.с.15). В цьому шлюбу народилось троє дітей: дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та двійнята - дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8-10). Відповідно до інформації ГУНП в Тернопільській області від 28 жовтня 2021 року та від 11 жовтня 2021 року, заявниця 19 жовтня 2021 року зверталася в поліцію із повідомленням про те, що ОСОБА_4 вигнав її з дому, пошкодив мобільний телефон та не пускає до дитини, а також 25 серпня 2021 року про те, що чоловік вчиняє домашнє насильство (а.с.11). Заявниця надала постанову Тернопільського міськрайонного суду від 10 грудня 2019 року у справі № 607/25387/19, якою ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 19 жовтня 2019 року о 12 год., перебуваючи по місцю свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_10 , у присутності дітей. Крім того, заявниця надала постанову Тернопільського міськрайонного суду від 27 вересня 2021 року у справі № 607/17084/219, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти). Частинами другою, третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника. Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі №404/5203/19. З матеріалів справи вбачається, що заявник просить зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні майном ОСОБА_3 , що є об`єктом права спільної сумісної власності (квартира за адресою АДРЕСА_2 ). У справі, яка є предметом перегляду, судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо користування спірним житлом, який має бути вирішений в позовному провадженні. Безпідставними є доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припис, а не про усунення перешкод в користуванні майном. Ураховуючи вичерпність переліку заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису, визначених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та, встановивши, що на порушення вимог статті 81 ЦПК України заявник не довів факту вчинення щодо нього з боку ОСОБА_4 економічного насильства у розумінні пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви. Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо недоведеності заявником підстав для застосування тимчасових обмежувальних заходів щодо кривдника. Сам факт звернення до суду свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_4 економічного насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Щодо заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, як заборони наближатися на визначену відстань до місця роботи, місць частого відвідування постраждалою особою; заборони особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, колегія суддів виходить з наступного. У справі, що переглядається встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існують неприязні відносини. Необхідність видачі обмежувального припису заявник аргументовувала вчиненням щодо неї психологічного насильства. Разом з цим, наведені заявником обставини не містять ознак психологічного та фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного та фізичного насильства щодо неї ОСОБА_4 , а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останньої обмежувального припису. Твердження апелянта про те, що ОСОБА_4 приходить до заявниці на роботу та скандалить, вживає нецензурну лексику по відношенню до нею, а також б`є її в присутності дітей, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_3 , в порушення ст.81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_4 психологічного насильства щодо неї, а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у випадку не видачі щодо ОСОБА_4 обмежувального припису. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи в задоволенні заяви, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови - 14 березня 2022 року. Головуючий Судді