Постанова 4801 № 127/2321/22

Справа № 127/2321/22 Провадження № 22-ц/801/585/2022 Категорія: 55 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В.В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2022 рокуСправа № 127/2321/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання: Михайленко А.В., учасники справи: позивач: Первинна профспілкова організація Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, відповідач: Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи, розглянув апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2022 року, постановлену місцевим судом під головуванням судді Дернової В.В., в цивільній справі за позовом Первинної профспілкової організації Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про скасування наказу, встановив: В січні 2022 року Первинна профспілкова організація Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи звернулась до суду з позовом до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про скасування наказу. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Первинної профспілкової організації Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про скасування наказу. Ухвала суду мотивована тим, що позивач та відповідач є юридичними особами, а тому за суб`єктним складом вказаний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, а не у порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, Первинна профспілкова організація Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невірне встановлення судом попередньої інстанції обставин справи, просила суд скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2022 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не звернув уваги на те, що предметом вказаного спору є трудові відносини, розгляд яких підвідомчий місцевому загальному суду. Крім того вказує, що нормами ст. 21 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», передбачено безпосереднє право профспілки на звернення до суду в трудових відносинах. Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвала суду відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. У статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання позову) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Статтею 20 ГПК України визначено категорії справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, а саме, справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Згідно з частинами першою-третьою статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Частиною першою статті 4 ГК України встановлено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, трудові відносини. Поряд з цим, правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються зокрема КЗпП України та Законом України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку (частина друга статті 2 КЗпП України). Згідно з частинами першою, другою статті 246 КЗпП України та частиною першою статті 37 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, через профспілкового представника, уповноваженого згідно зі статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом професійної спілки. Статтею 244 КЗпП України передбачено, що права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами. Професійна спілка (профспілка) це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки це добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі (частина перша статті 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"). Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 03 березня 1998 року N 137/98-ВР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Установлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання (стаття 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"). Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" колективний трудовий спір (конфлікт) це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю. Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону). Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" передбачений у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 указаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"). Колективні трудові спори це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, у яких ідеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення яких визначено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них юридичних осіб - суб`єктів господарювання). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір. Враховуючи, що сторонами даного спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір спрямований на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, зокрема щодо законності наказу головного лікаря Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи № 27 від 17 грудня 2021 року «Про посилення контролю щодо додержання вимог трудової дисципліни», а отже цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства. Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного суду викладених у постановах від 17 травня 2018 року у справі N 910/11188/17 (провадження N 12-92гс18) та від 26 червня 2019 року у справі N 174/580/16-ц (провадження N 14-127цс19). Отже, зважаючи на характер правовідносин, суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження у справі на тій підставі, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У результаті зазначеного, право заявника на доступ до правосуддя було порушено. З огляду на наведену позицію Великої Палати Верховного Суду посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі суду на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 №провадження № 12-82гс-18), відхиляється. Окрім цього, у зазначеній справі предмет позову (про скасування наказу головного лікаря Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи №27 від 17 грудня 2021 року «Про посилення контролю щодо додержання вимог трудової дисципліни») є відмінним від справи, що переглядається в апеляційному порядку. Враховуючи викладене та обставини на які посилається Первинна профспілкова організація Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи в апеляційній скарзі, як на підставу перегляду ухвали суду в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження. Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду, зокрема питання про відкриття провадження у справі. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2022 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Вінницького міського суду Вінницької області вул. Грушевського, 17, м. Вінниця, 21050). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.В. Ковальчук Т.М. Шемета