Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/9053/19

Справа № 127/9053/19 Провадження № 22-ц/801/313/2022 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2022 рокуСправа № 127/9053/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О.С. (суддя - доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Покоєвича А. О. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Воробйова В. В. від 08 грудня 2021 року,- встановив: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 березня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з 04 вересня 2010 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3 . Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 участі у вихованні та матеріальному утриманні дочки не приймає. Прізвище « ОСОБА_4 » позивачка змінила на « ОСОБА_1 » після державної реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 березня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спільна дитина сторін проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 і перебуває на її утриманні. При цьому, зважаючи на розмір заявлених вимог, часткове визнання розміру позовних вимог, суд першої інстанції вважав за можливе встановити аліменти в розмірі 1/4 частки доходу відповідача щомісячно, що буде розумним, справедливим та зваженим. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Покоєвич А. О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на ті ж обставини, що у позовній заяві. Вказував, що розмір аліментів у розмірі 1/4 частини доходу не є достатнім для забезпечення належного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідач ОСОБА_2 є працездатним чоловіком, доказів того, що він не має можливості сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини доходу на утримання його дитини матеріали справи не містять. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 04 вересня 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 10 квітня 2018 року був розірваний. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Подолянка -3» про склад сім`ї № 0001 від 11 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до відповіді ТОВ «Медичний центр «Особливі» від 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду дитячого лікаря-невролога з 01 березня 2021 року з 33 годинним робочим тижнем та звільнена 22 вересня 2021 року. Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків ОСОБА_2 з І кварталу 2019 року по І квартал 2021 року займався підприємницькою діяльністю, також в І кварталі 2019 року отримав незначний дохід в АТ «Універсал Банк». Суд першої інстанції також встановив, що ОСОБА_2 працевлаштований у службу таксі, для чого орендує автомобіль, його середньомісячний дохід становить 17000 грн 00 к. Між сторонами виник спір щодо обов`язку батьків утримувати дітей, який регулюється Сімейним кодексом України (далі - СК України). Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі Конвенція), частин сьомої, восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. Частинами першою, другою статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. За змістом статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій або натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частини перша - третя статті 181 СК України). Встановивши, що в сторін є неповнолітня дитина, яка проживає з позивачкою та фактично знаходиться на її утриманні, а відповідач є здоровою особою працездатного віку, який має достатній дохід, суд першої інстанції, з урахуванням матеріального становища дитини та її матері, дійшов правильного висновку щодо необхідності покладення на відповідача аліментного зобов`язання. Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на дитину в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку відповідача, але не менш ніж 50 процентів від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У відповідності до частини другої статті 182 СК України мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Отже, з урахуванням того, що обов`язок утримання дітей лежить на обох батьках, апеляційний суд прийшов до висновку, що розмір аліментів (1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача) на дитину, визначений судом першої інстанції, є достатнім та таким, що забезпечить нормальний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Таким чином, доводи апеляційної інстанції не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета