Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/2565/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2022 рокуСправа № 380/2565/21 пров. № А/857/71/22 пров. №А/857/370/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Затолочного В.С., Мікули О.І., при секретраі судового засідання Юрченко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року (суддя Сасевич О.М., м.Львів), - ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі РА) в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача «Про демонтаж самовільно влаштованого кондиціонера, захисного короба, кронштейнів для його кріплення, обладнання для його підключення та відновлення торцевої стіни фасаду будинку АДРЕСА_1 » від 24.12.2020 №383 (далі Розпорядження). Рішенням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року позов задоволено. Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань РА судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн. Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями їх оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та додаткове рішення, та прийняти нове рішення, про відмову у задоволенні позову та вимогах про стягнення витрат на правничу допомогу. В апеляційних скаргах із посиланням на окремі обставини справи вказує, що позивачем здійснено втручання в несучі конструкції будинку, оскільки для підключення кондиціонера необхідно зробити отвори в стіні, що погіршує цілісність і зовнішній вигляд фасаду будинку, а також те, що з цього приводу надходили звернення мешканців будинку на Гарячу лінію міста Львова про те, що кондиціонер створює сильний шум та порушує права мешканців будинку. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то зазначає, що представником позивача в останньому судовому засіданні не подавалась заява щодо подання доказів на підтвердження понесених судових витрат, а тому заява про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката підлягала залишенню судом без розгляду. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено встановлення пристрою кондиціонування повітря саме позивачем, оскільки позивач заперечує вказану обставину та стверджує, що станом на момент придбання нежитлового приміщення такий був встановлений. Ухвалюючи додаткове судове рішення, цей суд вказав, що виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 4000 грн. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 243070620 від 04.02.2021 є власником нежитлове приміщення, (під офіс), об`єкт житлової нерухомості: ні, Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 71649746101 за адресою АДРЕСА_1 (далі Адреса) (а.с.49-51). Балансоутримувачем будинку за Адресою є мешканці самого будинку, що підтверджується листом Львівського комунального підприємства «Княже місто» (далі ЛКП) від 09.02.2021 року №62. 17.09.2020 адміністративною комісією Шевченківської районної адміністрації Міської ради розглянуто протокол про адміністративне правопорушення та прийнято постанову №16/10 щодо ОСОБА_1 та накладено штраф у сумі 51 грн, передбаченого статтею150 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі КУпАП) (а.с.52-54). 16.10.2020 ЛКП скеровано позивачу попередження №784 про демонтаж самовільно встановленого кондиціонера на головному фасаді будинку за адресою та щодо скерування документів на розгляд міжвідомчої комісії Галицького району у випадку невиконання попередження (а.с.55). 17.12.2020 ЛКП складено акт обстеження технічного стану нежитлового приміщення за Адресою , площею 21,7 кв.м., яким зафіксовано невиконання попереджень ЛКП (а.с.56-57). 24.12.2020 головою РДА прийнято Розпорядження, яким затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району від 22.12.2020 (протокол №29 §2) та зобов`язано позивача за власні кошти демонтувати самовільно влаштований кондиціонер тощо та відновити торцеву стіну фасаду будинку за Адресою до 15.01.2021 (а.с.58-59). Згідно з статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 144 Основного Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Згідно частини першої статті 318 Цивільного кодексу України (далі ЦК) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною другою та п`ятою статті 391 ЦК передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. До компетенції виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян (підпункт 7 пункту «а» статті 30 Закону № 280/97-ВР). Відповідно до підпункту 3 пункту «б» частини першої статті 31 цього Закону до відання виконавчих органів міських рад належать делеговані повноваження, зокрема здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу. Згідно з частиною першою статті 73 Закону № 280/97-ВР акти голови районної в місті ради, прийняті в межах наданих повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. За змістом статті 7 Закону України «Про основи містобудування» (далі Закон № 2780-XII) державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, в тому числі, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку встановленому законодавством. Відповідно до пункту 1.1 «Положення про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням Міської ради від 01.11.2016 №977 (далі - Положення №977) РА є виконавчим органом Міської ради відповідно до ухвали Міської ради від 26.05.2016 №505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону № 280/97-ВР. У вказаному Положенні передбачені повноваження Галицької районної адміністрації, до яких, зокрема, належать: -здійснення контролю за утриманням будинків (квартир), які належать громадянам; -звернення до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ про виселення громадян з жилих приміщень, у яких вони незаконно проживають; визнання осіб такими, які втратили право на користування жилими приміщеннями; щодо фактів самочинного будівництва; з інших справ, які виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень. Як орган місцевого самоврядування позивач відповідно до статті 25 Закону № 280/97-ВР правомочна розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, вказаним та іншими законами до їх відання. У статті 30 вказаного Закону передбачено, зокрема, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про основи містобудування» державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством. Частинами першою, четвертою статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV) передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом; рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеної Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Згідно з пунктом 1.4.1 «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 р. №76 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №927/11207; далі - Правила), переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Відповідно до пункту1.4.2.Правил переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі - улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів. Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається (пункт 1.4.4. Правил). За приписом пункту 1.4.6 Правил власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов`язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану. Порядок та умови надання дозволу на розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд на території м. Львова регламентуються «Положенням про порядок розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд на території м. Львова», який затверджений рішенням виконавчого комітету Міської ради від 01.02.2022 № 28 (з відповідними змінами, які були внесені рішенням виконавчого комітету Міської ради від 09.09.2011 №833; далі - Положення). Положенням заборонено встановлення пристроїв системи вентиляції на фасадах будинків ( видимих чи невидимих зі сторони вулиць) без відповідного погодження. Відповідно до підпункту 2.1.4 пункту 2.1 Положення технічними елементами (пристроями), що розміщуються ззовні на будівельних конструкціях житлової, громадської і виробничої забудови, зокрема, є пристрої та устаткування систем опалення, вентиляції і кондиціонування повітря. Самовільним встановленням технічних елементів (пристроїв) є встановлення технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд без оформлення у встановленому порядку дозволу на їх розміщення та без дотримання вимог Положення (пункт 2.3. Положення). Приписами пунктів 2.8, 4 вказаного Положення визначено, що дозвіл на встановлення технічних елементів (пристроїв) - це документ, виданий уповноваженим на це органом у порядку, передбаченому цим Положенням, юридичній чи фізичній особі на розміщення технічного елемента (пристрою). Дозволи на розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах, торцевих стінах, зовнішніх будівельних конструкціях будинків і споруд надає районна адміністрація на підставі звернення юридичних і фізичних осіб, з вказанням місця розміщення елемента (пристрою). Як уже встановлено вище, право власності на нежитлове приміщення за Адресою позивач набув 10.07.2019. Водночас, ОСОБА_1 зазначає, що на момент купівлі-продажу нежитлового приміщення обладнання (кондиціонер) вже було влаштовано на боковій (нефасандій) стороні будинку. Обґрунтовуючи те, що кондиціонер встановлений саме позивачем апелянт посилається на те, що встановлення кондиціонера зафіксовано в актах складених ЛКП, а також зверненням мешканців права яких порушено, оскільки його встановлення створює шум і тим самим дискомфорт особам, під вікнами яких він розміщений. Однак, апеляційний суд вважає за необхідне вказати на те, що в складених ЛКП актах не зафіксовано того, що спірний кондиціонер встановлений саме позивачем, у них не зазначено дату такого облаштування, не вказаного серійного номера чи моделі такого кондиціонера з яких можна встановити дату його виготовлення і виходячи з цих даних можна було б стверджувати про його встановлення позивачем в період 2019 2020 років. Вказані акти фіксують лише те, що відповідними посадовими особами у певний період було виявлено, що на нежитловому приміщенні, який дату складання таких актів належить позивачу облаштований кондиціонер. Відповідно до частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції, що оскільки позивач належним чином не дослідив та не вжив заходів щодо з`ясування коли та ким був облаштований спірний кондиціонер, чи існував кондиціонер на час виникнення у позивача права власності на нежитлове приміщення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Про покладення обов`язку доведення таких обставин на відповідача у справах подібних категорій йдеться у постанові Верховного Суду від 13 січня 2022 року у справі №1.380.2019.006991. Щодо підставності стягнення додатковим рішенням в користь позивача судових витрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн, то судом апеляційної інстанції встановлено наступне. Так скаржником звертається увага на те, що представником позивача до закінчення судових дебатів у справі не було заявлено клопотання про те, що така має намір протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду подати докази про понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу. Згідно частини сьомої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З матеріалів справи видно, що при поданні позову позивачем заявлялась вимога про стягнення з відповідача понесених судових витрат, зокрема орієнтований розмір витрат на правничу допомогу мав становити 5000 грн. Рішення суду ухвалювалось в порядку спрощеного позовного провадження 12.08.2021 та протягом п`яти днів від дня його ухвалення представником позивача подано заяву в порядку статті 252 КАС до якої долучено докази понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 14000 грн. Зважаючи на те, що представником позивача протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду подано суду докази понесених судових витрат, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано з дотриманням вимог статей 139, 143, 252 КАС ухвалено додаткове судове рішення. При цьому, слід звернути увагу на те, що заява про ухвалення додаткового судового рішення була отримана відповідачем та останній скористався правом подання щодо неї заперечення, в якому як і в апеляційній скарзі відповідач не висловлює жодних заперечень щодо заявленої до стягнення чи стягнутої судом суми витрат на професійну правничу допомогу. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Галицької районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді В. С. Затолочний О. І. Мікула Повне судове рішення складено 3 березня 2022 року.