Постанова 4811 № 465/4369/16-ц

Справа № 465/4369/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С. Провадження № 22-ц/811/1660/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія: 61 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання Жукровська Х.І., з участю апелянта ОСОБА_1 , представника третьої особи адвоката Зубашевського Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, В С Т А Н О В И Л А: в липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: П`ята Львівська державна нотаріальна контора про розтлумачення змісту заповіту та визнання права власності. Позовні вимоги мотивував тим, що він проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 , який зареєстрований в ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за № 7664 від 19 травня 1965 року на праві приватної власності в цілому за ОСОБА_3 . 10 червня 2004 року його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали заповіти на випадок своєї смерті, відповідно до яких половина вищевказаного будинку АДРЕСА_1 після їх смерті переходила йому (другий поверх), а його братові ОСОБА_2 - перший поверх, прибудинкову території будинку та технічні споруди було розділено порівну. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір. Вказує, що протягом життя батьків та після їх смерті він проживав за вищевказаною адресою, проводив ремонтні роботи всього будинку, в той час як його брат жодної участі в реконструкції та ремонті будинку не брав. За життя спадкодавців вищевказаний будинок був змінений шляхом реконструкції горища та добудови мансарди. З урахуванням зазначених обставин та уточнених позовних вимог позивач просив визнати за ним право власності на наступні приміщення будинку АДРЕСА_1 , що позначені на технічному паспорті будинку від 27 лютого 2017 року: приміщення комірки під індексом ІІІ площею 8, 5 кв.м., приміщення коридору під індексом 1-1 площею 19, 1 кв.м., приміщення комірки під індексом 1-8 площею 1, 2 кв.м., приміщення санвузла під індексом 1-11 площею 10 кв.м., приміщення кухні-їдальні під індексом 1-10 площею 45, 7 кв.м., житлове приміщення під індексом 1-13 площею 11, 5 кв.м., житлове приміщення під індексом 1-12 площею 15, 5 кв.м. та згідно плану В-гараж, що розташований на прибудинковій території; приміщення коридору під індексом ІІ площею 6, 3 кв.м., приміщення коридору під індексом 1-9 площею 3, 1 кв.м., ворота, огорожі, замощення - залишити у спільному користуванні з ОСОБА_2 . В червні 2018 року від ОСОБА_2 до суду надійшла зустрічна позовна заява, в якій зазначено, що його батько та мати склали заповіти, згідно яких заповіли будинок АДРЕСА_1 , прибудинкову територію та земельну ділянку йому та його брату - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір. Протягом останніх років життя його батьків здійснювалась реконструкція вищевказаного будинку, а саме реконструкція мансарди, зокрема таку було перетворено на повноцінний другий поверх, добудова веранди із влаштуванням виходу на другий поверх, однак за життя батьків така реконструкція узаконеною не була, відтак є самочинною. Після смерті батьків, вони звернулись до нотаріуса з метою оформлення спадщини, але їм надано письмову відмову у зв`язку з різним трактуванням заповіту щодо розподілу житлового будинку. Просив визнати за ним право власності на наступні приміщення будинку, що позначені на технічному паспорті будинку від 27.02.2017 року: підвал під індексом І площею 13, 0 кв.м., житлове приміщення під індексом 1-7 площею 14, 5 кв.м., коридор під індексом 1-2 площею 9, 6 кв.м., кухня під індексом 1-3 площею 7, 8 кв.м., санвузол під індексом 1-4 площею 4, 1 кв.м., житлове приміщення під індексом 1-6 площею 19, 4 кв.м., житлове приміщення під індексом 1-5 площею 16, 8 кв.м. та згідно плану Б,Г-хліви, що розташовані на прибудинковій території; приміщення коридору під індексом ІІ площею 6, 3 кв.м., приміщення коридору під індексом 1-9 площею 3, 1 кв.м., ворота, огорожі, замощення - залишити у спільному користуванні з ОСОБА_1 . Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ята Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності - відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що не погоджується з мотивами рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову. Звертає увагу на те, що 10 листопада 2020 року сторони подали до суду першої інстанції мирову угоду, за змістом якої вони, у відповідності до заповіту, складеного батьками, погоджувались взаємно визнати один за одним право власності на набуте в порядку спадкування майно - частини спірного будинку перший та другий поверхи такого, які фактично перебувають у їхньому користуванні, згідно висновку ТОВ «Технічне бюро «Фаєрмуд». Проте суд відмовився затверджувати вказану мирову угоду з мотивів, аналогічних викладеним в оскаржуваному рішенні. Після відмови суду у затвердженні мирової угоди, сторони подали заяви про визнання позовів, відповідно до положення статті 207 ЦПК України. Проте, судом не було постановлено ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, а судовий розгляд було продовжено і ухвалено оскаржуване рішення. Таким чином, на думку апелянта, судом не було вирішено питання за наслідки подання сторонами заяв про визнання позову, станом на 20 квітня 2021 року в Єдиному реєстрі судових рішень відсутні відомості про таку ухвалу. Вважає, що ефективним та справедливим, у розумінні положень статті 2 ЦПК України, способом захисту спадкових прав сторін є визнання за ними права власності на частини спірного житлового будинку АДРЕСА_1 , зокрема на перший та другий поверх, які фактично перебувають у їхньому користуванні, оскільки будівництво фактично було завершено до кінця 2004 року, в даний час будинок є придатний для проживання, фактично використовується сторонами, земельна ділянка на якій розташований реконструйований будинок на праві спільної часткової власності належить сторонам. Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2021 року та постановити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги. Рішення суду позивачем за зустрічним позовом не оскаржується. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позовів (первісного та зустрічного), що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 10 червня 2004 року ОСОБА_3 , а 10 червня 2004 року ОСОБА_4 , кожний окремо, склали заповіти, посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Хом`яком А.П., за якими заповіли своїм синам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належний їм на праві приватної власності будинок АДРЕСА_1 та прибудинкові споруди, прибудинкову земельну ділянку площею 564 кв.м., а саме: ОСОБА_2 перший поверх вказаного будинку, згідно плану Б, Г хліви, Ѕ частину прибудинкової земельної ділянки; ОСОБА_1 другий поверх вказаного будинку, згідно плану В гараж, Ѕ частину цієї ж земельної ділянки. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . З довідки № 523 від 07 грудня 2007 року, виданої Львівській обласній колегії адвокатів, станом на 14 квітня 1965 року будинок АДРЕСА_1 складався із чотирьох житлових кімнат та кухні, житлова площа якого складала 64,0 кв.м., загальна 119,7 кв.м. Згідно довідки № 3/16299 від 11 листопада 2015 року, виданої Обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» станом на 02 грудня 2015 року житловий будинок складається з п`яти житлових кімнат та двох кухонь, загальною площею 206,1 кв.м., житловою площею 77,7 кв.м. Загальна площа змінилася з 208,9 кв.м., на 206,1 кв.м. в результаті дорахування площі приміщень прибудови, переобмірів та уточнення площ. Самовільно прибудовано прибудову літ. «А-1» з підвалом та мансардою. Без самовільного будівництва житловий будинок станом на 22 березня 2016 року складався з чотирьох житлових кімнат та двох кухонь. Загальна площа складала 105,9 кв.м., житлова площа 62,5 кв.м., підвал 13,0 кв.м., загальна площа будинку з підвалом становить 118,9 кв.м. Станом на 02 грудня 2015 року без самовільного будівництва загальна площа вищевказаного будинку з підвалом становить 117,0 кв.м., житлова 62,5 кв.м. Загальна площа змінилася з 118,9 кв.м. на 117,0 кв.м. в результаті переобмірів та уточнення площ. На земельній ділянці знаходиться житловий будинок літ. «А-1», прибудова літ. «А-1», підвал «Пд», мансарда «Мн», сарай літ. «Б», гараж літ. «В», сарай літ. «Г», ворота №1, огорожі №2,3,4, замощення І. Відповідно до висновку експертного будівельно-технічного дослідження №02/11-17я від 17 листопада 2017 року квартира, яка влаштована за рахунок прибудови та реконструкції мансардного поверху житлового будинку по АДРЕСА_1 , відповідає будівельним, санітарним та протипожежним нормам. Державний нотаріус П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Т.В. Бобеляк постановою від 18 жовтня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок, яку мотивував тим, що при посвідченні заповіту необхідно було посилатись на висновок про можливість технічного поділу зазначеного будинку з конкретним описом приміщень, що відносяться до зазначеного поверху, оскільки при видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності на нерухоме майно зазначається об`єкт нерухомого майна, частка у праві на об`єкт нерухомого майна, або конкретні приміщення згідно технічного висновку, що у даному випадку відсутнє. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. У розглядуваній справі предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування на частини житлового будинку, до якого за життя спадкодавців були здійснені самочинні прибудови (надбудови) та спадкодавцями не було вирішено питання щодо їх узаконення. Обставини щодо складу спадкового майна, право власності на яке просять визнати за ними позивачі за первісним та зустрічним позовами, ними визнаються. Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Згідно із частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Відповідно до частини першої-другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Отже самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності. Верховний Суд України у постанові від 04 грудня 2013 року у справі №6-130цс13 сформулював правову позицію згідно з якою у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності. При цьому в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 Верховний Суд зауважив, що норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується також і до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик. Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2020 року у справі №307/3957/14-ц звернуто увагу на те, що внаслідок самочинного будівництва у вигляді реконструкції об`єкт нерухомого майна втрачає тотожність із тим, на який власником було отримано право власності. У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Суд першої інстанції, встановивши, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що спірне нерухоме майно, право власності на яке в порядку спадкування просять визнати сторони у справі, було реконструйовано спадкодавцями у передбаченому законом порядку та прийнято (введено) за їх життя в експлуатацію, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення, як первісного, так і зустрічного позовів. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Згідно із частиною п`ятої статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє. Колегія суддів приходить до висновку, що з огляду на встановлені обставини, зокрема про те, що спадковим майном є об`єкт самочинного будівництва, судом першої інстанції вірно відмовлено у затвердженні мирової угоди та у прийняття визнання відповідачами первісного та зустрічного позовів. Адже, взаємне визнання сторонами первісного та зустрічного позовів свідчить про відсутність спору, а відтак можливість врегулювання такого у позасудовому порядку. Під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], §

41. Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки її доводи вірних висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2021 року залишити без змін Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 23 лютого 2022 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич