Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/15487/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/15487/21 пров. № А/857/3447/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Карп`як О.О., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 26 жовтня 2021 року, ВСТАНОВИВ : 09 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. (далі Приватний виконавець) № 61713965 від 03 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 380/15487/21 вказаний позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що Приватним виконавцем не було дотримано порядку, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», щодо прийняття до виконання виконавчого документу, у зв`язку із чим слід визнати протиправною та скасувавши постанову про відкриття виконавчого провадження № 61713965 від 03 квітня 2020 року. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Приватним виконавцем, який просить таке скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що виконавчий напис за своїм змістом та формою відповідав вимогам, встановленим частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», та містив вказівку на адресу фактичного проживання боржника у м. Києві, що територіально знаходиться у виконавчому окрузі відповідача. На думку скаржника, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що приватний виконавець наділений правом перевіряти визначене виконавчим листом місце проживання/реєстрації боржника до прийняття до виконання виконавчого листа та відкриття виконавчого провадження. Представник позивача у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечив обґрунтованість доводів апелянта, просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Інші особи, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 02 квітня 2020 року до Приватного виконавця звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» із заявою про примусове виконання виконавчого напису № 4906 від 30 березня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., про стягнення з боржника ОСОБА_1 14400,03 грн. У заяві стягувачем зазначена інформація, що адресою місця реєстрації боржника є АДРЕСА_1 , а адресою проживання АДРЕСА_2 . Аналогічна інформація щодо адреси реєстрації боржника та його проживання зазначена у виконавчому написі. 03 квітня 2020 року Приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61713965 про примусове виконання виконавчого напису №4906, виданого 30 березня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В., про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» заборгованості у сумі 14400,03 грн. Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав до суду із адміністративним позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі також - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ (частини перша, друга статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Так, пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження». Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Як встановлено з матеріалів справи, а саме копії паспорту ОСОБА_1 , позивач з 19 грудня 2000 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 ос. Відомості про зміну місця реєстрації позивача у матеріалах справи відсутні. У виконавчому написі міститься інформація про адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 АДРЕСА_3 та адреса проживання: АДРЕСА_2 . Окрім того суд апеляційної інстанції зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази наявності будь-якого майна позивача (боржника) у в межах виконавчого округу відповідача. Враховуючи наведене апеляційний суд інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки Приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5, то позовні вимоги є правомірними. До аналогічних висновків дійшов Верховний суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19, яка в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 268, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 380/15487/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 28 лютого 2022 року.