Постанова 4805 № 296/5801/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/5801/21 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А. Категорія 57 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І. з участю секретаря судового засідання Ляшук М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/5801/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист порушених конституційних прав за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Воробйової Т.А. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути моральну шкоду у розмірі 51000,00 грн, завданої незаконними діями (порушеннями законодавства) при здійсненні своїх повноважень, встановлених Регламентом Житомирської міської ради, який затверджений 04.07.2017, при розгляді заяви від 08.05.2020 вх. №4409 ОСОБА_1 . В обгрунтування позову зазначала, що 08.05.2020 до Житомирської міської ради вона подала заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Проте при розгляді вказаної заяви ОСОБА_2 , як голова Житомирської міської ради, істотно порушив вимоги ст. 23 Регламенту Житомирської міської ради, чим порушив її конституційні права та заподіяв моральну шкоду. Позивач вказала, що протиправність дій відповідача, які були допущені при розгляді заяви від 08.05.2020, полягає у порушенні строку розгляду зазначеної заяви; незаконній відмові внести у порядок денний 70 сесії 7 скликання, яка відбулася 30.07.2020, проекту рішення про відмову з додатком, у якому ОСОБА_1 зазначена у п.6, та незаконній відмові розглядати проект рішення на засіданні зазначеної сесії; незаконному прийнятті рішення на засіданні 70 сесії 7 скликання 30.07.2020 №1970 без розгляду проекту рішення. Зазначила, що внаслідок таких дій відповідача, які є неправомірними, їй спричинено моральну шкоду, оскільки вона зазнала погіршення стану здоров`я, перенесла душевні страждання та була позбавлена можливості реалізовувати звички та бажання, що призвело до погіршення стосунків з оточуючими та інші негативні наслідки. Посилаючись на те, що законодавство України не містить чітко визначених критеріїв для розрахунку розміру моральної шкоди, застосувавши мінімальний розмір штрафу, передбачений за вчинення кримінального правопорушення відповідно до ст.364 КК України, й взявши до уваги кількість порушень вимог законодавства, які, як вважає позивач, були допущені відповідачем, визначила розмір спричиненої їй моральної шкоди у сумі 51 000,00 грн. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення по суті заявлених позовних вимог. На думку ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Позивач, зокрема, зазначає, що судом неповно з`ясовано всі обставини справи та не надано правової оцінки доказам по справі, чим незаконно обмежено її мати не заборонені законом цивільні права. Вказує на незаконність відмови щодо встановлення підсудності цієї цивільної справи. Посилається на те, що судом першої інстанції не обґрунтовано зроблено висновок про те, що нею не доведено порушення її прав відповідачем. Суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідачем не доведено суду своїх заперечень щодо порушень її конституційних прав, оскільки відзив відповідача на її позовну заяву залишено без розгляду. Зазначає, що суд першої інстанції незаконно відмовив їй у розгляді основної вимоги позовної заяви про наявність незаконних дій відповідача, чим позбавив її права на справедливий розгляд справи. Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявності її клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про недоведеність її позовних вимог, оскільки нею були долучені докази до позовної заяви на підтвердження обгрунтованості її доводів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що 12.05.2020 ОСОБА_1 звернулася до Житомирської міської ради із заявою, зареєстрованою за №5509, у якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею (орієнтованою площею) 0,10 га з оформлення права власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд (а.с. 5). Рішенням Житомирської міської ради від 30.07.2020 №1970 відмовлено суб`єктам земельних відносин у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, згідно із Списком у додатку до рішення, під номером 6 якого зазначено ОСОБА_1 (а.с. 12). Із проекту рішення Житомирської міської ради про розгляд заяв суб`єктів земельних відносин стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою вбачається, що суб`єктам земельних відносин вирішено відмовити у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, згідно із Списком у додатку до рішення, під номером 6 якого зазначено ОСОБА_1 (а.с. 13-16). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що її права порушені, що є підставою для відшкодування моральної шкоди; не доведено протиправність дій відповідача, які призвели до завдання позивачу моральних страждань; позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують заподіяння моральних страждань, спричинення шкоди здоров`ю, інших втрат немайнового характеру; не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданою шкодою. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Так, відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Відповідно до частини першої та другої ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Статтею 1174 цього ж Кодексу передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів, визначені ст.1173 ЦК України. За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно з п.5 вказаної вище постанови Пленуму обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 (провадження №61-21982св19). Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що протиправність дій ОСОБА_2 , як голови Житомирської міської ради, проявилася у порушенні строку розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; незаконній відмові внести у порядок денний 70 сесії 7 скликання, яка відбулася 30.07.2020, проекту рішення про відмову з додатком, у якому ОСОБА_1 зазначена під№6, та незаконній відмові розглядати проект рішення на засіданні зазначеної сесії; незаконному прийнятті рішення на засіданні 70 сесії 7 скликання 30.07.2020 №1970 без розгляду проекту рішення. Таким чином, спір між сторонами виник з приводу відшкодування моральної шкоди, що спричинена діями ОСОБА_2 , як голови Житомирської міської ради, (органу місцевого самоврядування) при прийнятті рішення сесії Житомирської міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина третя статті 140, частина перша статті 144 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Відповідно до ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку. Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до основних принципів місцевого самоврядування належать, зокрема, принципи народовладдя, законності, гласності, колегіальності. Статтею 12 ЗК України, ст.6, п.34 ст.26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження органу місцевого самоврядування (територіальної громади села) та порядок прийняття рішень у сфері земельних відносин. Відповідно ст.77 Закону України «Про місцеве самоврядування», шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом. Відповідно до ст.20 Закону № 93-IV на сесіях місцевої ради депутати місцевої ради на основі колективного і вільного обговорення розглядають і вирішують питання, віднесені до відання відповідної ради. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону № 280/97-ВР). Положеннями ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено перелік повноважень селищного, міського голови. Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» затвердження регламенту ради вирішується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується Регламент ради, що діяв у попередньому скликанні (ч.15 ст.46 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно до ст. 23 Регламенту Житомирської міської ради від 04.07.2017 щодо порядку затвердження порядку денного сесії, розгляду проекту рішення та прийняття рішення міською радою встановлено порядок підготовки проектів рішень на розгляд сесії. В обгрунтвання позову ОСОБА_1 посилалася на порушення вимог ст. 23 Регламенту Житомирської міської ради, який прийнятий 04.07.2017 щодо порядку затвердження порядку денного сесії, розгляду проекту рішення та прийняття рішення міською радою, проте позивач долучила до позову витяг з копії Регламенту Житомирської міської ради, який затверджений рішенням №260 від 21.07.2016. З наданої позивачем копії витягу з протоколу 70 сесії 7 скликання, яка відбулася 30.07.2020, встановлено, що на сесії було обговорено рішення, зокрема, щодо заяв суб`єктів земельних відносин стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та проект рішення прийнято «за основу». За підсумками сесії прийнято рішення №1970. Аналізуючи доводи позовної заяви колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності доводів про порушення відповідачем у справі будь-яких вимог статті 23 Регламенту, відсутності доказів щодо порушення саме відповідачем порядку розгляду її заяви від 08.05.2020, відсутні докази щодо порушення порядку прийняття рішення №1970 від 30.07.2020. Виходячи із системного аналізу наведених норм Закону, колегія суддів вважає, що розгляд питань, пов`язаних з розглядом заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, належить до повноважень міської ради як органу місцевого самоврядування, а вирішення питань здійснено в формі та спосіб, передбачений законодавством шляхом ухвалення рішення депутатами міської ради. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 вчинив будь-які протиправні дії, чим заподіяв ОСОБА_1 моральну шкоду. Отже, в ході розгляду справи судом не встановлено факту протиправності дій саме відповідача, як голови міської ради, при здійсненні ним своїх повноважень, тобто не встановлена протиправність відповідача як одна з обов`язкових підстав для виникнення зобов`язання компенсації моральної шкоди позивачу. Колегія суддів також звертає увагу, що повноваження органів державної влади є дискреційними, і приймаючи рішення, адміністративний орган, може здійснювати з певною свободою розсуду, і приймати рішення найкраще за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржуються, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених повноважень. Відповідно до діючого законодавства, практики ЄСПЛ, рішення суду має виноситись з урахуванням необхідності дотримання справедливого балансу між ефективним способом захисту порушеного права і законності такого рішення. (Справа "Федоренко проти України" Заява N 25921/02). Відтак, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не довела суду належними і допустимими доказами, що є її обов`язком відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, того факту, що відповідач порушив її права під час розгляду заяви про надання їй у власність земельної ділянки, не довела, в чому полягає таке порушення. Доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції позбавив її права брати участь у розгляді справи та розглянув справу у її відсутності, є безпідставними з наступних підстав. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Нормою ч.1 ст.274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Відповідно до ч. 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Частиною 4 статті 274 ЦПК України встановлений виключний перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, а саме: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Відповідно до ч. 1 ст.277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13.10.2021 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. В ухвалі про відкриття провадження зазначено, що відповідно до ст.ст. 19, 274 ЦПК України позовна заява підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Згідно з ч. 1 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. 22.11.2021 ОСОБА_1 направила до суду заперечення, в яких просила змінити порядок розгляду позовної заяви та призначити справу до розгляду в загальному позовному провадженні. В обґрунтування клопотання вказала, що визначенням такого порядку розгляду справи суд позбавив її права на розгляд справи в суді та обмежив позивача у її правах. Зауважила, що розгляд справи в спрощеному провадженні без повідомлення сторін позбавить її можливості захисту своїх законних прав. В частині 6 статті 279 ЦПК України зазначено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Статтею 278 ЦПК України передбачені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні: відзив подається протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі; треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів із дня його отримання. За правилами ч. 1 ст. 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. ОСОБА_1 скористалася своїми процесуальними правами та у визначений строк подала відповідь на відзив. Враховуючи, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, предмет якого відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України не входить до переліку справ, розгляд яких належить здійснювати виключно в порядку загального позовного провадження; предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та беручи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалою від 26.11.2021 відмовив в задоволенні клопотання позивача про перехід до розгляду справи зі спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження. Отже, суд першої інстанції у відповідності до норм процесуального права, правильно розглянув дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін. Доводи в апеляційній скарзі про порушення правил підсудності є необгрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджено, що після задоволення самовідводів суддями Богунського районного суду неможливо провести розподіл зазначеної цивільної справи, а тому розпорядженням голови суду справу передано на розгляд суду, найбільш територіально наближеного до Богунського районного суду м. Житомира, а саме до Корольовського районного суду м. Житомира (п.2 ч.1, ч.4 ЦПК України). Твердження в апеляційній скарзі про незаконний виклад в рішенні суду обставин справи є безпідставними, оскільки суд першої інстанції виклав фактичні обставини справи відповідно до доказів, які містяться в матеріалах справи. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на незаконність дій при здійсненні своїх повноважень ОСОБА_2 , посадовою особою Житомирської міської ради, при розгляді її заяви від 08.05.2020, прийнятті рішення №1970 від 30.07.2020, не можуть бути враховані, оскільки судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що позивачем не доведено порушення її прав саме відповідачем. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на правильність ухваленого судового рішення не впливають, а зводяться до їх переоцінки. Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не довів суду належними і допустимими доказами, що є його обов`язком відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, того факту, що відповідачем заподіяно йому моральних страждань або втрат немайнового характеру. Зазначений висновок ґрунтується на оцінці встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів, яка здійснена судом з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства. Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді