Постанова 4805 № 278/3253/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/3253/21 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О. Категорія 66 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2022 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кузьменко А.О. з участю представника позивача розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 08 грудня 2021 року, постановлену під головуванням судді Татуйка Є.О., у цивільній справі №278/3253/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - в с т а н о в и в: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_2 та просив визнати відповідача таким, що втратив право на користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 08 грудня 2021 року закрито провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Визнано зловживанням процесуальними правами подачу ОСОБА_1 повторного позову, спір по якому вже було вирішено судом. Тобто, наявне судове рішення, яке набуло законної сили між тими самим сторонами про той самий предмет та із тих самих підстав. Накладено на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код платника податків НОМЕР_1 ) заходи процесуального примусу за зловживання процесуальними правами у вигляді штрафу розміром три розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) гривень. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Також, просить винести окрему ухвалу відносно судді Житомирського районного суду Житомирськоїобласті Татуйка Є.О. На думку апелянта, ухвала суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду, на думку апелянта, є помилковими, оскільки з позовом по справі №278/3281/19 він звернувся ще у 2019 році і доводив відсудність проживання відповідача саме у 2018-2019 роках. А з позовом у даній справі він звернувся до суду 2021 році з підстав непроживання відповідача у період 2020-2021 років. Тобто, підстави спору, предмет даказування є різними. Крім того, є відмінним сам предмет спору, зокрема, дата, з якої особи вважатиметься такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що є рішення суду, яке набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Проте, погодитися з висновками суду неможливо, оскільки вони зроблені передчасно, без належного з`ясування всіх обставин справи. Так, згідно з п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо набрало законної сили, рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухваленіабо постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу (ч.2 ст.255 ЦПК України). Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Відповідно до ч.1 ст.48 ЦПК Українисторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Предмет позову в розумінні цивільного процесуального закону - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Згідно з висновками Верховного Суду щодо застосування п.3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, що викладені в постановах від 02.09.2020 у справі № 417/7171/19, 10.06.2020 року у справі №366/2099/17, від 27.05.2020 року у справі №761/35475/18, від 13.05.2020 року у справі 65/4455/19, від 08.04.2020 року у справі №910/16868/19, від 27.11.2019 року у справі №303/4229/16-ц, від 27.11.2019 року у справі №235/4711/15-ц, від 22.05.2019 року у справі №640/7778/18, від 19.11.2019 року у справі №640/5563/19, від 09.10.2019 року у справі №285/3912/18, від 19.06.2019 року у справі 59/488/17, закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК Україниможливе лише за умови, що позов за результатами розгляду якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто, збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. При цьому не вважаються тотожними спори, які співпадають за предметом і підставою, але пред`явлені із зміненим суб`єктивним складом. Також не вважаються тотожними спори між тими самими сторонами, якщо змінилися предмет або підстава позову. Питання тотожності вирішується не лише за загальними ознаками предмета позову, але й за його конкретним змістом. Таким чином суд закриває провадження у справі в тому разі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий спір і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Однак, в даному випадку, закриваючи провадження по справі з підстав, передбачених вказаною нормою процесуального права, суд без врахування наведених положень помилково прийшов до висновку про наявність рішення в іншій справі, що набрало законної сили, з тотожними одночасно в обох справах підставами, сторонами і предметом позову. Так, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначив, що підставою визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є те, що відповідно до ст. 405 ЦК України ОСОБА_2 не проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Зокрема в доводах апеляційної скарги заявник вказує, що період непроживання відповідача охоплюється 2020-2021 роками. Натомість, звертаючись з позовом у грудні 2019 року позивач зазначав, що підставою визнання відповідача таким, що втратила право користування житловим приміщенням є непроживання ОСОБА_2 у вище вказаному житлі у період до пред`влення вимоги. Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 червня 2020 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Житомирського районного суду Житоирської області від 05 лютого 2020 року скасовано та ухвале нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Так, відповідно до ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Тобто, зазначені позови за їх підставою обставинами справи) не можна безумовно вважати тотожними, оскільки пред`явлення позову у 2021 році може охоплювати період непроживання відповідача у спірному житлі, який не був предметом дослідження у справі № 278/3281/19, що підлягає з`ясуванню судом першої інстанції під час розгляду справи. Відтак, на даній стадії розгляду справи стверджувати про тотожність підстав позовів у цивільній справі № 278/3281/19 та у справі № 278/3253/21 неможливо, а тому висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі є помилковим. Щодо апеляційних доводів ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали відносно судді Житомирського районного суду Житомирськоїобласті Татуйка Є.О., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 385 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Відповідно до ч. 10 ст. 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушення. За правилами ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку встановлених ст. 262 цього кодексу, може постановити окрему ухвалу, виявивши, що головуючим по справі було допущено процесуальне порушення. Так, ст. 374 ЦПК України, чітко визначено повноваження апеляційного суду. Окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для постановлення окремої ухвали немає. Доводи ОСОБА_3 щодо винесення окремої ухвали в порядку ст. 262 ЦПК України, на переконання суду, є не обгрунтовані та не підтвердженні належними доказами для винесення окремої ухвали. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що статтею 262 ЦПК України не встановлено процесуального обов`язку суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали. Отже, апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для постановлення окремої ухвали судом в порядку ст. 262 ЦПК Українивідносно судді Житомирського районного суду Житомирськоїобласті ОСОБА_4 . За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.367,368,376,379,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 08 грудня 2021 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням направити до Житомирського районного суду Житомирської області для продовження її розгляду по суті. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 23.02.2022 року.