Постанова Хмельницький апеляційний суд № 683/1954/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2022 року м. Хмельницький Справа № 683/1954/21 Провадження № 22-ц/4820/390/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В., секретар судового засідання Кошельник В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 листопада 2021 року, суддя Сагайдак І.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановив: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , (далі - ФОП ОСОБА_2 ), про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 19.09.2017 року по 26.09.2017 року на підставі строкового трудового договору вона працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді менеджера (управителя) з окладом 3200 грн. і була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору. У день звільнення ФОП ОСОБА_2 не виплатив їй 761 грн. 90 коп. заробітної плати. Оскільки мала місце затримка розрахунку при звільненні, то відповідно до ст. 117 КЗпП України ФОП ОСОБА_2 повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2017 року по 13.07.2021 року в сумі 150743 грн. 40 коп. Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23.11.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 761,90 грн. заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1000 грн. Вирішено питання судових витрат. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження обставин щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі 761,90 грн. Зменшуючи розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні суд вказав, що ОСОБА_1 була обізнана про нараховану їй заробітну плату в сумі 761,90 грн., однак до суду з позовом про стягнення цієї заробітної плати звернулась лише в липні 2021 року, зі спливом більш ніж 3 років 9 місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 26.09.2017 року, діючи недобросовісно щодо реалізації своїх прав, а тому враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1000 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зменшуючи розмір компенсаційних виплат в 150 разів суд першої інстанції не дотримався правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц. Зокрема, не враховано, що стягнута судом сума в розмірі 1000 грн. є значно меншою від сплаченої позивачем суми судового збору за подання позовної заяви. Судом не встановлено обставин щодо того, чи призведе задоволення позовних вимог в повному обсязі до покладення надмірного тягаря на відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечив проти її задоволення, зазначивши, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що в день звільнення вона була на робочому місці, крім того позивач не надала суду доказів пред`явлення вимоги про розрахунок. Перерахування до бюджету відповідних податків із нарахованої ОСОБА_1 зарплати, про що остання надала податковий розрахунок сум доходу, вказує на те, що з нею було проведено повний розрахунок при звільненні. В судове засідання апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 не з`явилася, в письмовій заяві просила суд розглянути справу без її участі. ОСОБА_2 в суд не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у відповідності з вимогами ЦПК України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 19.09.2017 року сторони уклали строковий трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалася виконувати роботу менеджера (управителя), а ФОП ОСОБА_2 зобов`язався оплачувати вказану роботу. Строк дії трудового договору сторони визначили з 19.09.2017 року по 26.09.2017 року (а.с. 5-6). Згідно з наказом №1 від 19.09.2017 року, виданим ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було прийнято на посаду менеджера (управителя) з окладом 3200 грн. з 20.09.2017 року (а.с. 8). За період роботи ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 , з 20.09.2017 року по 26.09.2017 року, їй була нарахована заробітна плата в розмірі 761,90 грн., що підтверджується податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку від 10.10.2017 року (а.с. 12). На підставі наказу №2 від 29.09.2017 року, виданого ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 26.09.2017 року звільнено з посади менеджера (управителя) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору (а.с. 9). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що у день звільнення ОСОБА_1 їй не було виплачено 761,90 грн. нарахованої заробітної плати за час її роботи у ФОП ОСОБА_2 за період з 20.09.2017 року по 26.09.2017 року, в тому числі, відповідний розрахунок не був проведений з часу отримання відповідачем матеріалів позовної заяви, вірно зазначив про обґрунтованість позовних вимог та стягнення суми заборгованості із невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі 761,90 коп. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум. Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не зверталася до відповідача з вимогою про відповідні виплати починаючи з вересня 2017 року. Таке право позивач реалізувала лише у липні 2021 року, тобто більше ніж через три з половиною роки з моменту звільнення, подавши відповідний позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів зазначає, що стягнення з відповідача 150743,40 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, про яку просила позивач є очевидно несправедливим та неспівмірним із сумою невиплаченої їй заробітної плати в розмірі 761,90 грн. Суд першої інстанції врахував значний період затримки виплати коштів позивачу, яка протягом більше, аніж три роки не отримала належну їй заробітну плату, очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку та незначний розмір невиплаченої заробітної плати. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити. Доводи апелянта про те, що стягнута судом сума середнього заробітку не покриває витрат, понесених ним на сплату судового збору, висновків суду не спростовують. Суд першої інстанції належним чином дослідив наявні у справі докази, надав їм та аргументам учасників справи належну оцінку, а тому доводи апеляційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими і зводяться значною мірою до переоцінки доказів. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 лютого 2022 року. Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко Т.В. Спірідонова