Постанова Хмельницький апеляційний суд № 669/228/21

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 669/228/21 Провадження № 22-ц/4820/1385/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М. розглянув без повідомлення учасників справи справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт» на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 24 червня 2021 року, суддя Бараболя Н.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, встановив: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТОВ «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт», (далі товариство), про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 13794,27 грн. та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення. В обґрунтування позову зазначила, що в період з 03.08.2020 року по 14.01.2021 року вона перебувала у трудових відносинах з товариством. 14.01.2021 року була звільнена з роботи згідно з наказом № 7-к відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Роботодавець допустив заборгованість по виплаті належної їй заробітної плати в розмірі 13794,27 грн., яка не виплачена до цього часу, тому, з урахування вимог ст. 117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення в даній справі. Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 24.06.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 13495,27 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2021 року по 24.06.2021 року включно в розмірі 29982 грн. Вирішено питання судових витрат. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, отримавши копію позовної заяви з додатками в даній справі, відповідний розрахунок з позивачем не здійснив, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Провівши розрахунок середньоденної заробітної плати відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року, № 100, суд першої інстанції зазначив, що суму середнього заробітку при затримці розрахунку при звільненні позивача слід розраховувати починаючи від дати отримання відповідачем позову до дати ухвалення судового рішення тобто за 57 робочих днів, що з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати позивача становить 29982 грн. В апеляційній скарзі товариство просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апелянт зазначив, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, без дослідження усіх доказів, що мають значення для справи. В день звільнення, 14.01.2021 року, ОСОБА_1 не працювала та вимог про розрахунок роботодавцю не заявляла, тому, на думку апелянта, у нього не виникло зобов`язань з виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України. Розгляд справи проведений в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнято на роботу в ТОВ «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт» виробником сиру 3 розряду сироробного цеху згідно наказу №57-К від 31.07.2020 року. На підставі наказу №7-к від 14.01.2021 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. В день звільнення з ОСОБА_1 не проведено повний розрахунок. Згідно з даними розрахункових листків, за листопад 2020 року ОСОБА_1 нараховано до виплати заробітну плату в розмірі 7476,24 грн., за грудень 2020 року в розмірі 4095,73 грн., за січень 2021 року в розмірі 5223,30 грн. Борг ТОВ ТД «Білогір`я молокопродукт» з виплати заробітної плати позивачці на кінець січня місяця 2021 року становив 16795,27 грн. 22.02.2021 року товариством позивачці було перераховано на її картковий рахунок грошові кошти на загальну суму 3300 грн. відповідними платежами в розмірах 2000 грн. (22.02.2021 року), 1000 грн. (01.03.2021 року) та 300 грн. (12.03.2021 року). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ураховуючи зазначені положення законодавства України, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі №682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, в тому числі, відповідний розрахунок не був проведений з часу отримання відповідачем матеріалів позовної заяви, вірно зазначив про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з урахуванням сплачених відповідачем коштів після подання позову до суду суми заборгованості із невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі 13495,27 грн. Також, суд вірно застосувавши норми матеріального права та правові висновки Верховного Суду обґрунтовано вказав на те, що у разі відсутності вимоги працівника про виплату всіх належних йому сум, строк затримки розрахунку із ОСОБА_1 слід починати обраховувати не починаючи з дня її звільнення, а починаючи з дати отримання відповідачем копії позовної заяви 01.04.2021 року, що по дату постановлення судового рішення судом першої інстанції склало 57 робочих днів. Враховуючи, що розмір середньоденної заробітної плати позивача відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 з розрахунку за останні два місяці перед звільненням складає 526 грн., суд вірно визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.04.2021 року по 24.06.2021 року у розмірі 29982 грн. Разом з тим, суд першої інстанції, стягуючи з роботодавця на користь позивача розмір вищевказаного середнього заробітку не врахував, що даний розмір заборгованості повинен бути пропорційним та справедливим. Колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування стягнутого судом виходячи з такого. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум. Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Судом встановлено, що позивач не зверталася до відповідача з вимогою про відповідні виплати, починаючи з січня 2021 року, реалізувавши таке своє право лише у березні 2021 року, тобто через два місяці з моменту звільнення, звернувшись в суд з відповідним позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі № 370/1754/15-ц). Колегія суддів зазначає, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності з допущеним ним правопорушенням щодо затримки виплати позивачу заробітної плати, яка на час подання позову складала 13495,27 грн. із стягненням з відповідача 29982 грн. суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якої є більшим більш аніж в два рази. Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність стягнутих сум середнього заробітку поряд з розміром заборгованості відповідача, враховуючи дії позивача та відповідача за обставин цієї справи колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних до виплати сум середнього заробітку в розмірі 6000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити. Таким чином, враховуючи, що суд вірно встановивши обставини справи не в повній мірі вірно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку щодо визначення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду у відповідній частині змінити, зменшивши розмір грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні до 6000 грн., в решті рішення суду слід залишити без змін. Згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що при зверненні до апеляційного суду ТОВ «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт» сплатило 1362 грн. судового збору, в той час як апеляційна скарга задоволена на 20,01% (6000 грн./(29982 грн.) х 100%), тому з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги на користь апелянта з позивача підлягає стягнення 272,54 грн. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції: (20,01%х1362 грн.:100%= 272,54 грн.). Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт» задовольнити частково. Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 24 червня 2021 року змінити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6000 гривень. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білогір`я молокопродукт» судові витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції в розмірі 272,54 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 жовтня 2021 року. Судді: Р.С. Гринчук Л.М. Грох А.М. Костенко