Постанова 4821 № 699/669/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/131/22Головуючий по 1 інстанції Справа №699/669/21 Категорія: 304090000 Літвінова Г. М. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Василенко Л.І., Карпенко О.В. учасники справи: позивач АТ «А-Банк»; відповідач ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу позивач АТ «А-Банк» розглянувши в м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29 листопада 2021 року, ухваленого під головуванням судді Літвінової Г.М. у приміщенні Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області 29.11. 2021 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : 13.07.2021 року АТ «А-Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог банк вказує в позовній заяві, що 19.09.2019 року відповідач ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» з метою укладання кредитного договору № б/н та отримання кредитної картки, на підставі чого отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В позовній заяві банк посилається, що свої зобов?язання за договором та угодою позивач виконав в повному обсязі та надав відповідачу ОСОБА_1 кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору. Позивач також зазначає в позовній заяві, що відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом відповідача ОСОБА_1 у заяві. Позовна заява мотивується позивачем тим, що відповідач ОСОБА_1 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також за іншими витратами відповідно до умов договору, а отже, відповідач свої зобов?язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим, у відповідача ОСОБА_1 станом на 12.03.2021 року виникла заборгованість у розмірі 35103,60 грн., яка складається з наступного: 30001, 27 грн. - заборгованість за кредитом; 5102,33 грн. - заборгованість за відсотками. Позивач вказує, що на даний час ОСОБА_1 продовжує ухилятися від виконання зобов?язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача АТ «А-Банк». Враховуючи викладене, представник АТ «А-Банк» за довіреністю Шкапенко О.В. просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.09.2019 року у розмірі 35103, 6 грн. станом на 12.03.2021 року, яка складається із: 30001, 27 грн. - заборгованості за кредитом, 5102,33 грн. - заборгованості за відсотками, а всього 35103, 6 гривень. Також просить стягнути в відповідача ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2270 грн. на користь банку. Заочним рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29.11.2021 року у задоволенні позову АТ «А-Банк» про стягнення заборгованості - відмовлено. Не погоджуючись із заочним рішенням районного суду, позивач АТ «А-Банк» в особі представника банку Омельченко Є.В. подав апеляційну скаргу на рішення суду до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга мотивується скаржником тим, що оскільки відповідач ОСОБА_1 користувався кредитом, значить він був ознайомлений з Умовами і Правилами надання банківських послуг в АТ «А-Банк», погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначається представником скаржника, що до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту банку, а й Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка та багато іншого, який підписано боржником ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. В апеляційній скарзі вказується скаржником, що номер телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор між сторонами погоджено, а саме: номер телефону зазначено особисто відповідачем ОСОБА_1 в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», яку він підписав власноручно. Представник АТ «А-Банк» вважає, що сумніви суду відносно розрахунку заборгованості є необґрунтованими, так як на підтвердження розрахунку банк додає банківську виписку, яка знаходиться в додатках до апеляційної скарги. У зв?язку з вищевказаним, представник АТ «А-Банк» Омельченко Є.В. просить скасувати рішення районного суду від 29.11.2021 року у справі № 699/669/21 за позовом АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог АТ «А-Банк» про стягнення заборгованості в повному обсязі. Стягнути на користь АТ «А-Банк» з відповідача ОСОБА_1 судові витрати, пов?язані з поданням даної апеляційної скарги в розмірі сплаченого судового збору. Розгляд апеляційної скарги просить проводити без участі представника банку. Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу банку не надходив. Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для розгляду справи за участі сторін чи їх представників, так як вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін згідно вимог процесуального законодавства. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заочне рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону. Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову АТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог банком, прийшовши до висновку, що має місце недоведеність укладення між сторонами кредитного договору, оскільки відсутні відомості щодо наміру відповідача ОСОБА_1 отримати кредитну картку А-Банку, відсутності доказів надання такої картки у користування відповідачу та відсутності первинних документів, які підтверджували б наявність фінансових правовідносин між сторонами. Районним судом встановлено, що копія паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», складеного за встановленою позивачем формою та містить розділи про інформацію та контактні дані кредитодавця; інформацію про контактні дані кредитного посередника; основні умови кредитування з урахуванням побажання споживача; інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти, форма документа містить реквізити «підпис кредитодавця» та «підпис споживача», проте споживачем указаний Паспорт споживчого кредиту не підписаний. Так, відмовляючи у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що саме цей витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг А-Банку, оскільки не містить підпису відповідача ОСОБА_1 . Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для обов?язкового скасування рішення суду першої інстанції згідно до вимог ст. 376 ЦПК України, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання договірних зобов?язань на підставі кредитних відносин. 19.09.2019 року ОСОБА_1 згідно даних анкети-заяви приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банку» з метою укладання кредитного договору та отримання кредитної картки в АТ «А- Банку». В підтвердження позовних вимог позивач АТ «А Банк» додав копії Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» та розрахунок заборгованості за договором № SAMABWFC10072921215 від 19.09.2019 року. Згідно наданого розрахунку заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед АТ «А-Банк» станом на 12.03.2021 рік складається із: заборгованості за кредитом 30001, 27 грн.; заборгованості по відсотками 5102, 33 грн., всього 35103, 6 грн. Отже, предметом позовних вимог АТ «Акцент-БАНК» є стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 19.09.2019 року в розмірі 35103,6 грн., з яких 30001, 27 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5102, 33 грн. заборгованість за відсотками. Судом першої інстанції встановлено, що анкета-заява містить підпис відповідача ОСОБА_1 на підтвердження того, що він був ознайомлений з Пам?яткою клієнта, Умовами та правилами банківських послуг, а також Тарифами банку та зобов?язується в подальшому регулярно ознайомлюватися на сайті позивача зі змінами у вказаних документах. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦПК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди - ст. 638 ЦК України. У відповідності до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України. Відповідно до положень статтей 526 та 530 ЦК України визначено, що зобов?язання повинні виконуватися належним чином та у встановленні строки згідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов?язковим для виконання сторонами. Згідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованою договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Особливостями договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме на такий договір вказує банк. У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Згідно до частин 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред?являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», які також викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, як невід?ємні частини спірного договору, та зазначає, що паспорт споживчого кредиту, в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка та багато іншого, підписаний боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що в анкеті-заяві від 19.09.2019 року вказується, що ОСОБА_1 погоджується із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а. с. 5). Згідно даних Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, пред?явлених банком в додатку до позовної заяви, базова процентна ставка на залишок заборгованості в місяць (після закінчення пільгового періоду) становить 3,7% в місяць. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги, що в матеріалах справи наявний Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а. с. 6), підписаний боржником ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в якому визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов?язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, штрафи за порушення строків платежів за будь-якими із грошових зобов?язань та їх розміри і порядок нарахування. В порушення вимог закону суд першої інстанції належної уваги не звернув на вказані докази та не надав їм належної оцінки, допустивши порушення норм процесуального права. Як вбачається із даних паспорту споживчого кредиту, що зазначена інформація зберігає чинність та є актуальною до 01.01.2020 року. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що позивач, звертаючись з даним позовом в суд, просив стягнути заборгованість з відповідача ОСОБА_1 згідно розрахунку станом на 12.03.2021 року. З огляду на вище викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги, що даний споживчий паспорт діяв на час підписання відповідачем ОСОБА_1 . Анкети-зави від 19.09.2019 року, а тому безпідставно відхилив вказаний доказ, помилково відмовивши у вимогах банку, не звернувши уваги на вимоги закону та судову практику в даній категорії справ. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд в порушення вимог закону, не врахував, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема, процентну ставку, за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов?язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту, але районний суд допустився помилки, не врахувавши вимог закону, тому безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог, постановивши незаконне рішення, яке підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з такого. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що, підписавши вказану Анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, відповідач ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов?язання, які повинен виконувати. Згідно даних розрахунку заборгованості за договором від 19.09.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав та використовував кредитні кошти, далі неодноразово порушував умови договору, так як не сплачував вчасно обов?язкові платежі у встановлені строки, що і стало підставою для виникнення та нарахування заборгованості за кредитом ( а. с. 5). Разом з тим, апеляційний суд вважає за важливе вказати, що, оскільки інформація Паспорту споживчого кредиту зберігала чинність до 01.01.2020 року, то заборгованість по відсотках слід обчислювати з моменту підписання договору а саме - 19.09.2019 року до втрати чинності інформації паспорту споживчого кредиту, тобто до 01.01.2020 року. Приймаючи до уваги розрахунок заборгованості (а.с. 5), наданий позивачем, апеляційний суд приходить до висновку, що заборгованість за відсотками становить 1009, 9 грн. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. З огляду на викладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив надані банком докази видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є процесуальним обов?язком сторони, а не суду, при тому, що відповідач в суд не з?явився і свої доводи , спростування чи заперечення не надав. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, в порушення вимог статей 89, 263-264 ЦПК України, суд першої інстанції на вказані вище положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не з?ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам, наданим позивачем, зокрема, анкеті-заяві та паспорту споживчого кредиту, які підписані відповідачем, що призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та позовних вимоги банку щодо стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитом в розмірі 30001, 27 грн., та заборгованість по відсотками в розмірі 1009, 9 грн. за кредитним договором від 19.09.2019 року, а всього в розмірі 31011,17 гривень. Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20, у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 285/3500/19, які є обов`язковими для застосування всіма судами України. Згідно частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Доводи апеляційної скарги банку є обґрунтованими, спростовують висновки районного суду в частині щодо стягнення заборгованості за кредитом, тому приймаються до уваги та підлягають задоволенню апеляційним судом. Однак, щодо стягнення заборгованості за відсотками підлягають лише частковому задоволенню, тому вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення районного суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог банку. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, тому заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки ухвалено при неповному з?ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 30001, 27 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 1009, 9 грн., а всього в розмірі 31011, 17 гривень. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, оскільки апеляційним судом заочне рішення скасовано, то судові витрати підлягають перерозподілу. Отже, стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент -Банк» підлягає частково судовий збір в розмірі 5011 грн. (2004,4 грн. - за подання позовної заяви + 3006,6 грн. - за подання апеляційної скарги, а всього 5011 грн.) пропорційно задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково. Заочне рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимогиАкціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент - Банк» заборгованість за кредитом від 19 вересня 2019 року в розмірі 30001 грн. 27 коп. та заборгованість за відсотками за користування кредитом від 19 вересня 2019 року в розмірі 1009 грн. 9 коп., всього 31011,17 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» частково судові витрати в сумі 5011 грн. за сплачений судовий збір в суді першої та апеляційної інстанцій. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді Л.І. Василенко О.В. Карпенко