Постанова 4811 № 465/1996/20

Справа № 465/1996/20 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С. Провадження № 22-ц/811/4078/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про стягнення грошових коштів,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася із позовом до Франківського районного суду м. Львова до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про стягнення грошових коштів. В обгрунтування позову зазначає, що 05.07.2007 року вона уклала договір купівлі-продажу з ВАТ «Закарпатський металургійний завод» та ПАТ «Кредобанк» і придбала нерухоме майно: будівлю пожежного депо та гараж, позначений літерою «Є», що знаходились за адресою: АДРЕСА_1 , без нотаріального посвідчення та зобов`язалась до 15 вересня 2007 року сплатити вартість нерухомого майна у розмірі 60 000 грн. на розрахунковий рахунок згідно пункту 4 договору. На виконання умов зазначеного договору 08 липня 2007 року вона підписала акт приймання-передачі будівлі пожежного депо та гаражу. 11 вересня 2007 року платіжним дорученням №1 перерахувала 60 000 грн. на рахунок відповідача. Оскільки договір купівлі-продажу був укладений у простій формі, а продавець ухилявся від нотаріального посвідчення, вона звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним. Рішенням Городоцького суду Хмельницької області від 25.04.2008 року №2-552/2008 залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21.12.2010 року договір купівлі-продажу було визнано дійсним, однак рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.06.2011 року зазначені судові рішення були скасовані та ухвалено нове, яким їй було відмовлено про визнання договору дійсним. Банк не повертав їй грошові кошти і позивачка 12.03.2014 року звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з банку: 60000 грн. суму по договору купівлі-продажу; 3% річних за період з 14.07.2011 до 31.05.2014 року в розмірі 5183,01 грн.; інфляційні витрати за період з 01.08.2011 до 30.04.2014 року в розмірі 4037,24 грн. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.10.2014 року №607/3956/14-ц її вимоги задоволені частково, стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на її користь 60 000 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд Тернопільської області від 20.03.2017 року також відмовив їй в стягненні з банку 3% річних і інфляційних витрат. 11.09.2019 року Верховний Суд прийняв постанову і стягнув з банку 3% річних 5183,01 грн. і інфляційні витрати 4037,24 грн. 04.04.2011 року банк повернув їй 60000 грн., однак при розгляді справи №607/3956/14-ц позивачка зазначає, що не вірно вказала період розрахунку і суму розрахунку, так як ці обставини стали їй відомі, коли вона готувала даний позов. Сума нарахування повинна була вказати 8324,28 грн., інфляційні втрати за період з 14.06.2011 по 30.04.2014 року 8729,28 грн. Додаткова сума для стягнення, як вказує позивачка у своїй позовній заяві, за період з 14.06.2011 по 30.04.2014 року 4692,53 грн. (8729,77 грн. вірна сума розрахунку) 4037,24 грн. (сума, яку банк повинен повернути згідно Постанови ВС від 13.09.2019 року) 4692,53 грн.; інфляційні втрати за період з 01.05.2014 року по 04.04.2017 року 57019,88; загальна сума інфляційних витрати за цим позовом - 61712,41 грн. При розрахунку 3% річних у справі №607/3956/14-ц був вказаний період з 14.07.2011 по 31.05.2014 року, а треба було вказати з 14.06.2011, при цьому не дораховано було 147,96 грн. Враховуючи викладене, просить стягнути з ПАТ «Кредобанк» на її користь 66984,21 грн. та судові витрати. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 57845 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот сорок п`ять) гривень 81 коп. інфляційних втрат, 5272 (п`ять тисяч двісті сімдесят дві) гривні 00 коп. 3 % річних. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив представник Акціонерного товариства «Кредобанк». Вважає рішення суду незаконним. Вважає, що судом першої інстанції неповністю досліджено обставини справи, не враховано ряд доводів відповідача. Вважає, що відсутня вина АТ «Кредобанк» відповідача у неповерненні отриманих коштів, оскільки за результатами розгляду 13.07.2011 року рішенням Вищого спеціалізованого суду України у справі №6-4719/11 та при поданні позивачем заяви до ВСС України по справі № 6-3617/12 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, питання щодо сплати відповідачем коштів позивачу не піднімалось. Окрім того, зазначає, що в межах справи №607/3956/14-ц судом з`ясовано обставини у справі та винесено законне та обгрунтоване рішення та стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати та 3% річних, яке виконане відповідачем в повному розмірі. Звертає увагу на те, що позивач звернулась до суду у жовтні 2014 року з вимогою про стягнення коштів та сплати 3% річних і інфляційних витрат, у поданій позовній заяві ним наведено обгрунтування розрахункових сум, а отже особа скористалась в повній мірі правом судового захисту порушеного права, оскільки питання стягнення інфляційних витрат та 3% річних по даних правовідносинах досліджувалось судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Вважає, що наведені суми, які на думку позивача повинні бути стягнуті, не є об`єктивно розрахованими, а отже не можуть бути враховані як такі, що грунтуються на законі, оскільки розрахунок інфляційних витрат та 3% річних повинен вираховуватись від суми боргу за кожний конкретний період, у той час як позивачка у позовній заяві здійснює розрахунок за період з врахуванням боргу, а також платежів по сплаті інфляційних витрат та 3% річних. В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2021 року скасувати, та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 17 лютого 2022 року, є дата складення повного судового рішення 23 лютого 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення, суд прийшов до висновку, що заявлений позивачкою позов підлягає до часткового задоволення, а саме стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають інфляційні втрати за період з 01.05.2014 року по час фактичної оплати відповідачем таких згідно з Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року, а саме по 04.04.2017 року в розмірі 57845,81 грн., а також 3% річних за період з 01.06.2014 року по час фактичної оплати відповідачем таких згідно з Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року, а саме по 04.04.2017 року в розмірі 5272,00 грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача додаткових інфляційних витрат за період з 14.06.2011 року по 30.04.2014 року та 3% річних за період з 14.06.2011 року по 13.07.2011 року вирішив відмовити, оскільки питання стягнення таких за цей період вже вирішувалось судом, рішення в частині цих вимог набрало законної сили. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 05 липня 2007 року ОСОБА_1 уклала з ВАТ «Закарпатський металургійний завод» та ПАТ «Кредобанк» договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме будівлі пожежного депо та гаражу, позначені літерою «Є», що знаходилися по АДРЕСА_1 , без нотаріального посвідчення та зобов`язалась оплатити вартість нерухомого майна у розмірі 60 000 грн. до 15 вересня 2007 року, перерахувавши грошові кошти на розрахунковий рахунок згідно з пунктом 4 договору. На виконання умов зазначеного договору 08 липня 2007 року вони підписали акт прийому-передачі будівлі пожежного депо і гаражу, а 11 вересня 2007 року платіжним документом № 1 вона перерахувала 60 000 грн. на відповідний розрахунковий рахунок банку. Оскільки договір купівлі-продажу був укладений у простій формі, а продавець ухилявся від нотаріального посвідчення, вона звернулася до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним. Рішенням Городоцького суду Хмельницької області від 25 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 грудня 2010 року, вищевказаний договір купівлі-продажу було визнано дійсним. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2011 року зазначені судові рішення скасовано та ухвалено нове, яким їй у задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу відмовлено (провадження № 6-4719св11). У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», третя особа - Відкрите акціонерне товариство «Закарпатський металургійний завод» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь неї грошові кошти у розмірі 60 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.10.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20.03.2017 року в частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ПАТ «Кредобанк» 3% річних і розмірі 5183,01 грн., інфляційні втрати у розмірі 4037,24 грн. та судовий збір. Відповідно до розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, поданого позивачкою, інфляційні витрати за період з 01.08.2011 року до 30.04.2014 року складають 4037,24 грн., 3% річних за період з 14.07.2011 по 31.05.2014 року складають 5183,01. Окрім цього, позивачкою згодом були додані розрахунки, відповідно до яких інфляційні втрати за період з 01.08.2011 року по 30.04.2014 року становить 8324,28 грн., за період з 14.06.2011 року по 30.04.2014 року 8729,77 грн. за період з 01.05.2014 року до 04.04.2017 року 57019,88 грн., 3% річних за період з 14.06.2011 по 13.07.2011 року становить 147,95 грн., за період з 01.06.2014 по 04.04.2017 року 5123,84 грн. Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК Україниу разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК Україниза користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше значення - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦКборжник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні. Такий правовий висновок щодо застосування положень статей 625 та 1214 ЦК Українивикладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18). Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами з приводу стягнення безпідставно отриманих коштів, за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК Українияк спеціального виду цивільно-правової відповідальності. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Ураховуючи те, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року скасовано попередні судові рішення, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним відмовлено, та зазначено про те, що цей договір є неукладеним, оскільки він нотаріально не посвідчений та не проведена його державна реєстрація, тому правова підстава набуття банком грошових коштів у розмірі 60 000 грн., сплачених позивачем, відсутня. На виконання даного рішення відповідно до виписки з рахунку НОМЕР_1 ПАТ КБ «Приватбанк» №63FP-GR0H-I3R8-1OMF від 26.06.2017 року, позивачці надійшли грошові кошти у сумі 60600,00 гривень, що нею не оспорюється. Окрім цього, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Дана позиція викладена у Постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 5-86кз 16, а також у Постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 за касаційною скаргою позивачки. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають інфляційні втрати за період з 01.05.2014 року по час фактичної оплати відповідачем таких згідно з постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року, а саме по 04.04.2017 року в розмірі 57845,81 грн., а також 3% річних за період з 01.06.2014 року по час фактичної оплати відповідачем таких згідно з постановою Верховного Суду від 11.09.2019 року, а саме по 04.04.2017 року в розмірі 5272,00 грн. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Кредобанк» жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2021 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» - залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 23 лютого 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник