Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/12124/20

Справа № 127/12124/20 Провадження № 22-ц/801/21/2022 Категорія: 64 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2022 рокуСправа № 127/12124/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання: Михайленко А.В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , неповнолітня ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_3 , первинна профспілкова організація студентів Вінницького національного медичного Університету ім. М.І.Пирогова, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, Міністерство охорони здоров`я України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , неповнолітньої ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , первинної профспілкової організації студентів Вінницького національного медичного Університету ім. М.І.Пирогова, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Міністерства охорони здоров`я України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про виселення, вселення та визнання ордеру недійсним за апеляційними скаргами ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 і Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року, постановлене місцевим судом під головуванням судді Ан О.В., дата виготовлення повного тексту рішення невідома, встановив: В червні 2020 року ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , первинної профспілкової організації студентів Вінницького національного медичного Університету ім. М.І.Пирогова, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Міністерства охорони здоров`я України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про виселення, вселення та визнання ордеру недійсним, який в подальшому був уточнений. Позовна заява, з урахуванням заяви про її уточнення, мотивована тим, що на підставі ордеру від 08 травня 2007 року № 5, виданого директором студмістечка Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, ОСОБА_1 разом з покійним чоловіком ОСОБА_4 , дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заселені до кімнати АДРЕСА_1 . Вважає, що їх права порушені відповідачем ОСОБА_3 , яка самовільно за відсутності законних підстав вселилась до кімнати № 710 та зробила проживання позивачів в даному приміщенні кімнати нестерпним та неможливим. Поряд з цим, вказує, що на момент видачі оскаржуваного ордеру, жиле приміщення було вже зайняте, а тому і рішення на видачу ордера на поселення ОСОБА_7 не розглядалось і не могло розглядатись. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили виселити ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення; вселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до кімнати АДРЕСА_1 , визнати ордер № 12 від 12 жовтня 2012 року виданий на ім`я асистента кафедри анатомії ОСОБА_4 та дружину ОСОБА_8 недійсним. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , неповнолітньої ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , первинної профспілкової організації студентів Вінницького національного медичного Університету ім. М.І.Пирогова, Вінницького Національного Медичного Університету ім. М.І. Пирогова, Міністерства охорони здоров`я України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служби у справах дітей Вінницької міської ради про виселення, вселення та визнання ордеру недійсним відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2490 грн в рахунок відшкодування судових витрат. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що позивач та її представник не надали доказів, що свідчать про порушення права ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_2 на житло та доказів видачі ордера на зайняту житлову площу. Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , а також Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова подали апеляційні скарги у яких посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга позивачів мотивована тим, що на думку останніх, суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що згідно ордера № 4 від 08 травня 2007 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 з сином ОСОБА_9 вселились в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку № ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_6 . У вказаному складі сім`я проживала в гуртожитку до жовтня 2009 року. Проте, згідно ордеру № 12 від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_7 вселились в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку №

6. Вказує, що на момент видачі останнього ордеру на вселення, жиле приміщення № 710 гуртожитку № 6 було вже зайняте, що свідчить про його незаконність. Апеляційна скарга Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова мотивована тим, що на думку заявника Головою первинної профспілкової організації студентів Вінницького національного медичного Університету ім. М.І. Пирогова одноособово та безпідставно видано ордер на житлову кімнату № НОМЕР_1 , яка була вже зайнята позивачами. Вказані дії порушили права на житло позивача ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 10 листопада 2021 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивачів, в якому вона заперечила аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Поряд з цим, вказує, що на момент видачі ордеру № 12 від 12 жовтня 2012 року про вселення ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_7 , позивачі не проживали в кімнаті № 710 гуртожитку № 6, оскільки виїхали за власним бажанням. 14 грудня 2021 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, в якому вона заперечила аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що на час видання ордеру № 12 від 12 жовтня 2012 року на кімнату № 710 гуртожитку № 6 позивачка ОСОБА_1 з дітьми, у даній кімнаті вже не проживали та не були зареєстровані. При цьому, звертає увагу, що 25 листопада 2011 року, за заявою ОСОБА_1 , за дозволом ректора, був виданий ордер № 26 на поселення з дітьми у кімнату АДРЕСА_2 , а тому її права порушено не було. Інші сторони по справі не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що будівля гуртожитку АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_2 виданого 13 січня 2004 року виконкомом Вінницької міської ради є власністю держави в особі Міністерства охорони здоров`я, право оперативного управляння на яке має Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова (інформаційна довідка з Державного реєстру речових праві на нерухоме майно на а.с. 209-211 т. 2). Між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 11 жовтня 1998 року укладено шлюб, який зареєстрований в відділі РАЦС Вінницької міської ради, актовий запис №2107 від 11 жовтня 1998 року, під час перебування у якому народилась спільна неповнолітня дитина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 13 т.1). Згідно ордера № 4 від 08 травня 2007 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_10 і ОСОБА_11 вселились в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку № 6 ВНМУ ім. Пирогова, що розташований за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 14 т.1). Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2008 року в цивільній справі № 2-1461/2008 р. розірвано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_4 (а.с. 158 т.1), що також підтверджується копією повторного свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 10 серпня 2012 року (а.с. 157 т. 1). Згідно ордеру № 26 від 25 листопада 2011 року ОСОБА_1 разом з трьома дітьми отримала право на вселення в кімнату АДРЕСА_2 (а.с. 29 т. 4, 63 т.4), де проживають по даний час (а.с. 30 т.4). ОСОБА_4 і ОСОБА_7 уклали шлюб 22 вересня 2012 року, що підтверджується копією актового запису про шлюб № 33 від 22 вересня 2012 року (а.с. 90 т. 3, а.с. 112 т. 3) та копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 22 вересня 2012 року (а.с. 98 т. 1, а.с. 149 т. 3). Згідно ордеру № 12 від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_8 отримали право на вселення в кімнату АДРЕСА_5 (а.с. 29 т.4, 61 т.4). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 23 серпня 2018 року (а.с. 49 т. 2). Згідно інформації ВНМУ ім. М.І. Пирогова від 12 лютого 2020 року, в період часу з 11 травня 2007 року по 12 жовтня 2012 року в приміщенні кімнати АДРЕСА_5 був зареєстрований ОСОБА_4 (а.с. 37 т. 2). Відповідно до довідки від 22 травня 2020 року, виданої завідувачем гуртожитку № 6, у житловому приміщенні кімнаті АДРЕСА_6 ОСОБА_1 проживала з 08 травня 2007 року по жовтень 2009 року (а.с. 63 т.1). Згідно доповідної записки Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова від 17 серпня 2020 року, ОСОБА_1 проживала в кімнаті 710 гуртожитку № 6 офіційно з 10 грудня 2001 року разом з чоловіком ОСОБА_4 і сином ОСОБА_9 . В 2005 році у них народилась донька ОСОБА_6 . Сім`я проживала до 10 місяця 2009 року (а.с. 178 т.3). Відповідно до акту обстеження житлових умов від 05 листопада 2020 року (а.с. 198 т. 2) та довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію № 6 від 06 листопада 2020 року (а.с. 199 т. 2), на жилій площі, за адресою АДРЕСА_7 проживають та прописані мати ОСОБА_1 , та її діти: ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Згідно довідки Вороновицької селищної ради від 15 грудня 2020 року ОСОБА_2 з 11 вересня 2019 року по 12 березня 2020 року була зареєстрована за адресою АДРЕСА_8 . ОСОБА_1 з 18 грудня 2003 року по 04 березня 2020 року була зареєстрована за адресою АДРЕСА_8 (а.с. 15 т. 3). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Частиною четвертою статті 311 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, суди повинні з`ясовувати, чи є гуртожитком будинок, приміщення в якому займає особа, зокрема: чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів; чи побудований будинок як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санітарно-епідеміологічної станції на його заселення як гуртожитку; чи видавався, відповідно до статті 129 ЖК Української РСР та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, ордер на зайняття особою жилої площі в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян; чи є штати для обслуговування гуртожитку; як оплачується проживання тощо. Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР. Згідно зі статтею 127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Отже, гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, в якій особам у зв`язку з трудовими відносинами або навчанням в учбовому закладі надається за плату та за ордером, що видається власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа. Положеннями статті 128 ЖК УРСР передбачено, що жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. Відповідно до статті 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. У пункті 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення. При цьому, у статті 59 ЖК Української РСР визначено підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним, які слід застосовувати й до правовідносин щодо користування гуртожитками. Так, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку, у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Встановивши, що на момент видачі ордера №12 від 12 жовтня 2012 року про отримання ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_7 права на вселення в кімнату АДРЕСА_9 , остання була вільна, оскільки згідно ордеру № 26 від 25 листопада 2011 року, як неповнолітня ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 отримали право на користування кімнатою № НОМЕР_6 у вказаному гуртожитку, в зв`язку з чим втратили право на проживання в кімнаті АДРЕСА_10 , суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність належних і допустимих доказів, в силу 77-78 ЦПК України, видачі ордера позивачам на зайняту відповідачем ОСОБА_3 житлову площу, і, як наслідок, порушеного права ОСОБА_1 і неповнолітньої ОСОБА_2 . Оскільки суд дійшов висновку, що права позивачів не порушувалися, то у останніх відсутнє право вимоги про визнання такого ордеру недійсним, виселення відповідача ОСОБА_3 з вказаного житлового приміщення та вселення до нього позивачів. Разом з тим, згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві і не припинилися внаслідок його смерті. Право користування чужим майном, а саме право на проживання в гуртожитку у ОСОБА_4 , у відповідності до п. 6 ч.1 ст. 406 ЦК України припинилось з його смертю, в зв`язку з чим місцевий суд вірно вважав помилковими покликання ОСОБА_1 про те, що після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , до дочки ОСОБА_2 перейшло право на житловий сервітут користування кімнатою АДРЕСА_9 , в порядку спадкування. Доводи апеляційних скарг не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду викладених в оскаржуваному рішенні. Посилання відповідача Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова в апеляційній скарзі на те що судом попередньої інстанції не було враховано факт визнання ними позову, є безпідставними, з огляду на таке. За змістом пункту 1 частини другої статті 49, частини першої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що суд задовольняє позов у разі визнання його відповідачем тільки за наявності для того законних підстав, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує законних прав, свобод чи інтересів інших осіб. Суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. При цьому, не прийняття судом ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову не є підставою для скасування судового рішення. Оскільки судом попередньої інстанції, з яким погоджується колегія суддів встановлена не доведеність позивачами порушення їхніх прав, що є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову по суті, тому відсутні передбачені законом підстав для задоволення позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 206 ЦПК України, тобто через визнання позову відповідачем Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова, оскільки зворотне порушуватиме права відповідача ОСОБА_7 . Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 і Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови, на підставі п. 6 ст. 259 ЦПК України складений 22 лютого 2022 року. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.М. Шемета