Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/6740/21

Справа № 127/6740/21 Провадження № 22-ц/801/184/2022 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2022 рокуСправа № 127/6740/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2021 року, ухвалене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Воробйовим В.В., ВСТАНОВИВ: В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі ГУ НП у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої втратою тимчасово вилученого майна. Позовна заява мотивована тим, що 03.04.2010 під час затримання позивача працівниками слідчого управління УМВС України у Вінницькій області, в нього було вилучено особисті речі: срібний ланцюжок зі срібним хрестом, чоловічий гаманець, мобільний телефон «Sony Ericson». Вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 позивача було засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі, при цьому судом вирішено питання речових доказів, до переліку якого належне йому вищевказане майно не входило. Позивач вказує, що йому стало відомо, що це майно не було визнано речовими доказами у справі та зберігається у камері зберігання речових доказів Піщанського РВ УМВС України у Вінницькій області. Згодом його повідомили, що речі знищені на підставі вироку суду. В зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до Прокуратури Вінницької області із заявою про вчинення злочину працівниками Піщанського РВ УМВС України у Вінницькій області. Однак постановою прокуратури Вінницької області від 30.05.2017 провадження у справі було закрито. Підстави закриття провадження позивачу стали відомі лише 22.11.2017 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції у справі №127/12896/17 з питання оскарження постанови про закриття провадження, а саме, що справу було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення та встановлено факт зникнення речей позивача. Розмір майнової шкоди, завданої втратою майна позивача, становить 983,83 грн. ОСОБА_1 зазначає, що про порушення свого права він дізнався 22.11.2017, трирічний строк позовної давності почав свій перебіг з 23.11.2017 року. При цьому, строк визначений ст. 257 ЦК України, було продовжено на строк дії карантину, тому на даний час строк позовної давності не пропущений. Позивач вказує, що такими діями органу досудового розслідування йому завдано і моральну шкоду, яку він оцінює в 50 000 грн. Обґрунтовуючи її розмір, ОСОБА_1 зазначає про душевні страждання, відчуття несправедливості, пережите, у зв`язку з тим, що зникнення його особистих речей залишилось нерозкритим, відчуття розпачу, що важлива родинна річ йому не повернута, і відсутність перспективи на її повернення, психологічне напруження через безпорадність. Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом. Відповідач ГУНП у Вінницькій області на позовну заяву подало відзив, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити у позові. Зазначає, що кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 , ГУНП у Вінницькій області розслідування не проводило, тому не може бути відповідачем у цій справі. При цьому, речові докази були знищені, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження оцінки товарів або збитків, що завдані внаслідок втрати речей та не доведено факт умисної втрати речей Піщанським РВ УМВС України у Вінницькій області. Крім того, основним критерієм для відшкодування шкоди є незаконність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, проте відсутнє рішення суду в порядку КПК України, яке б свідчило про незаконність дій ГУНП у Вінницькій області, вчинених по відношенню до позивача. Вказує на пропуск строку позовної давності, який обчислюється з 12.07.2014 з дня отримання листа Піщанського РВ УМВС України у Вінницькій області щодо вилучених у позивача речей. В свою чергу ДКСУ також подала відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем не доведено, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку шкоду вони заподіяли і який її розмір. Також, позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 983,83 грн. є безпідставними, оскільки позивачем не надано жодного допустимого доказу, який би вказував на вартість вилучених у нього речових доказів. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом, оскільки у липні 2014 року йому стало відомо про неповернення його речей. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2021 року відмовлено в задоволені позову. Клопотання про поновлення строку позовної давності позивач в суді першої інстанції не заявляв. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2021 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове , яким задовольнити його позовні вимоги. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позовних вимог, однак помилково відмовив в позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності, чим неправильно застосував норми матеріального права. Зазначає, що строк позовної давності ним пропущено не було , оскільки такий строк був продовжений, зв`язку з запровадженням карантину на всій території України з 12.03.2020. В свою чергу відповідач ГУ НП у Вінницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Інший учасник розгляду справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 у справі №1-4/11 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ст.ст. 115 ч.1; п. 1, 2,9, 13 ч.2 ст. 115; ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 194 КК України і призначено остаточне покарання довічне позбавлення волі. Речові докази згідно накладної №5 від 26.05.2010 року, що зберігаються у Піщанському РВ УМВС України було вирішено знищити (а.с. 13-27). Відповідно до протоколів особистого обшуку затриманого від 04.04.2010 та огляду предметів від 05.04.2010 в ОСОБА_1 вилучено мобільний телефон «Соні Еріксон», чоловічий гаманець, банківська картка «ПриватБанк», банківську картку «Райффайзен Банк Аваль», флеш-карту «міні» та інші речі (а.с. 9-12). З досліджених судом першої інстанції матеріалів кримінального провадження №42016020000000369 вбачається, що згідно протоколу арешту та опису майна від 16.07.2010, складеного старшим СУ ГУМВС України у Вінницькій області Невідомським А.Б., срібний ланцюжок з хрестиком, мобільний телефон «Соні Еріксон», гроші та чоловічий гаманець передані на зберігання в кімнату речових доказів Піщанського РВ УМВС України у Вінницькій області, які відповідно до квитанції без номера від 22.07.2010 прийнято старшиною Піщанського РВ ГУМВС України у Вінницькій області ОСОБА_2 . Відповідно до висновку за результатами проведення судово-почеркознавчої та технічної експертизи №925/926/17-21 від 11.04.2017 слідує, що підпис на квитанції без номеру від 22.07.2010 року у графі «Прийняв: Старшина» - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою; підпис у графі «Прийняв: Старшина» на квитанції без номеру від 22.07.2010 року ймовірно виконаний ОСОБА_4 . Згідно копії висновку службового розслідування, проведеного по даному факту СУ ГУНП у Вінницькій області, головною причиною допущених порушень є неналежне виконання своїх посадових обов`язків при здійсненні досудового розслідування кримінальної справи та належного зберігання речових доказів старшим слідчим в ОВС СУ УМВС України у Вінницькій області Невідомським А.Б., що призвело до порушення, однак вжити заходів та притягнути його до дисциплінарної відповідальності не представляється можливим, у зв`язку з тим, що його було звільнено з органів внутрішніх справ. Враховуючи, що діями працівників правоохоронних органів не спричинено істотної шкоди, яка б у сто і більше разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян та не здобуто достатніх доказів про причетність до вказаного правопорушення конкретних осіб, а тому кримінальне провадження було закрито. З листа Піщанського РВ УМВС України від 12.07.2014 слідує, що речі були вилучені у ОСОБА_1 і відповідно до протоколу особистого обшуку від 04.04.2010 знищено, а кошти у сумі 62,60 грн повернуто у дохід держави, відповідно до вироку від 21.12.2010. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2017, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 22.11.2017, у справі №127/12896/17 в задоволенні скарги ОСОБА_1 , в порядку ст. 303 КПК України, на постанову від 30.05.2017 слідчого прокуратури Вінницької області Натальчука О.С. про закриття кримінального провадження №42016020000000369, внесеного до ЄРДР 07.12.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення та з інших питань відмовлено (а.с. 31-33). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи заяви інших учасників справи про застосування строку позовної давності, виходив з того, що обставини, на які посилався у позові ОСОБА_1 останнім були доведені , проте позивач пропустив строк позовної давності при зверненні до суду із позовом. При цьому із заявою про поновлення такого строку не звертався, що є самостійною підставою для відмови у позові відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права із правильним застосуванням правових висновків. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Положеннями статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статей 23, 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю2 та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. З матеріалів справи вбачається, що проводилось службове розслідування по факту відсутності окремих особистих речей ОСОБА_1 , вилучених у нього працівниками правоохоронних органів під час його затримання та особистого обшуку 04.04.2010. Розслідуванням встановлено, що головною причиною допущених порушень є неналежне виконання своїх посадових обов`язків при здійсненні досудового розслідування кримінальної справи та належного зберігання речових доказів старшим слідчим в ОВС СУ УМВС України у Вінницькій області Невідомським А.Б., що призвело до порушення вимог ст.ст. 79, 81 КПК України, однак вжити заходів та притягнути його до дисциплінарної відповідальності не представляється можливим, у зв`язку з тим, що його було звільнено з органів внутрішніх справ. Факт втрати вилученого особистого майна у позивача під час їх знаходження у Піщанському РВ УМВС України у Вінницькій області, підтверджений та не підлягає доведенню. Відтак, вимога про відшкодування матеріальної шкоди знайшла своє підтвердження. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимога щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди та її розміру. В свою чергу, вирішуючи спір суд першої інстанції правильно виходив із того, що строк позовної давності обчислюється з часу набрання постанови про закриття кримінального провадження законної сили. З 22.11.2017 розпочав перебіг строк позовної давності, який закінчився 23.11.2020, а до суду з позовом позивач звернувся 18.03.2021. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) зазначено, що «позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу». Враховуючи викладене та те, що позивач довів факт втрати вилученого майна під час їх знаходження у Піщанському РВ УМВС України у Вінницькій області, в зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків посадовою особою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України. При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам. Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що загальний строк позовної давності пропущено позивачем з поважних причин, оскільки були введені обмеження у зв`язку із карантином, апеляційним судом не приймаються до уваги, з огляду на таке. Вінницький апеляційний суд звертає увагу, що позивач не клопотав перед судом першої інстанції про поновлення строку позовної давності. Натомість вказував, що строк не був ним пропущений (а.с.3). Так, 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року, яким доповнено Розділ ХІІ Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу хвороби України пунктом 3 такого змісту: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. 11 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу (COVID-19)» через спалах у світі коронавірусу з 12 березня до 03 квітня 2020 року в Україні було введено карантин, який продовжено до 24 квітня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2020 року №255, а в подальшому - до 11 травня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22квітня 2020року №291 та до 22 травня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 травня 2020 року №343, до 22 червня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, до 31 липня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року №500, до 31 серпня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641. 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби(COVID-19)»№731-ІХ від 18 червня 2020 року (далі Закон №731-ІХ від 18 червня 2020 року), яким внесені зміни, зокрема у пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України, пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України та пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №731-ІХ від 18 червня 2020 року процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Оскільки Закон України № 731-ІХвід 18 червня 2020 року набрав чинності 17 липня 2020 року, тому процесуальні строки, які були продовжені Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються 06 серпня 2020 року. Тобто, 07 серпня 2020 року закінчилися строки, які були введені карантином, який мав тимчасовий характер. З матеріалів справи вбачається, що з 23.11.2017 розпочав перебіг строку позовної давності тривалістю у три роки, а закінчився строк звернення до суду 23.11.2020. До суду позивач звернувся з позовом 18.03.2021, відтак на час закінчення строку позовної давності карантинні обмеження вже не діяли, а тому позивач звернувся з позовом не під час дії запровадженого карантину. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з позовом і висновки суду першої інстанції в даному випадку є правильним. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення та додаткового рішення. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.367, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 лютого 2022 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук Т.Б. Сало