Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/6313/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2022 року м. Черкаси справа № 712/6313/21 провадження № 22-ц/821/424/22 категорія: 310000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Бородійчука В.Г., суддів: Карпенко О.В., Нерушак Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру і способу стягнення аліментів. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 08 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру і способу стягнення аліментів на дитину. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Адвокат Драченко В.В., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду заявою про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду справи. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2021 року заяву представника відповідача адвоката Драченка В.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги позивача залишено без задоволення, а тому відповідач має право на заявлення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу. Врахувавши позиції сторін відносно вказаного питання, суд дійшов до висновку про стягнення суми витрат в розмірі 3 000 грн., що на думку суду буде відповідати встановленим обставинам справи та діючим вимогам Закону. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2021 року як незаконне та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суд не врахував, що всі документи у справі виготовлялися представником відповідача не більше п`ятнадцяти хвилин і адвокат не витрачав час на їх підготовку з огляду на їх наявність в безперешкодному доступі до Інтернет. Тому, витрати у заявленому відповідачем розмірі є не тільки завищеними, а не достовірними. Тим більше, судом не враховано, що відповідач є учасником бойових дій та міг скористатися безоплатною вторинною допомогою, а відтак витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню з позивача. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 адвоката Драченка В.В. зазначено, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду. Вказано, що позивач у справі надавала неймовірну кількість додатків до позовної заяви, на які витрачено чимало часу для ознайомлення, аналізу та опрацювання. З метою отримання додаткової інформації для захисту інтересів клієнта, адвокатові необхідно було писати адвокатські запити та здійснити конр-розрахунок витрат, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала новий розмір аліментів та відповідно викласти свої заперечення щодо позовних вимог у відзиві на позовну заяву.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено категорії справ, що відносяться до малозначних. П. 4 ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є в тому числі справи про розірвання шлюбу. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року). Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Статтею 59 Конституції України гарантовано право на професійну правничу допомогу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Відповідно до вимог статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У відповідності до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність). При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VІ врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Згідно статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і лосновоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Під час вирішення питання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, судом першої інстанції було встановлено, що 14 травня 2021 року між ОСОБА_2 та адвокатським об`єднанням «Право, бізнес і фінанси» в особі голови об`єднання Драченко Владиславом Вікторовичем укладено договір про надання правової допомоги № 58-05. Суд надав оцінку вказаному договору та врахував, що згідно пункту 4.3. даного договору - вартість послуг наданих адвокатом складає 1 000 гривень за одну годину роботи, але не повинна перевищувати суму в розмірі 100 000 гривень. Відповідно до акту № 1 наданих послуг (детальний опис робіт) до договору про надання правової допомоги № 58-05 від 17 листопада 2021 року вартість послуг в п. 1 цього акту становить 12 600 грн. Сторони, враховуючи майновий стан позивача, за взаємною згодою, вирішили зменшити розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу до 7 000 грн. Відповідно до рахунку на оплату № 115 від 17 листопада 2021 року гонорар адвоката згідно акту наданих послуг № 1 від 17 листпоада 2021 року складає 7 000 грн. Вирішуючи питання щодо стягнення правничої допомоги, районний суд врахував висновки додаткової постанові від 19 лютого 2020 року по справі 755/9215/15-ц ВП ВС в якій роз`яснено, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір -обґрунтованим. Судом першої інстанції правильно враховано, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Корнституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Оскільки розмір сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, ґрунтується на положеннях договору про надання правничої допомоги, слід чітко визначити вичерпний перелік послуг, які будуть/можуть бути надані в межах супроводу судової справи. В іншому випадку усі послуги, які були надані, але не зазначені в договорі, відшкодуванню не підлягатимуть. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові у справі № 826/856/18 від 22 грудня 2018 року: «Акт виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги від 19 квітня 2018 року №19/03/18 містить вид послуг (зібрання необхідних доказів), що не були передбачені договором… Наведене спростовує доводи позивача у касаційній скарзі щодо обґрунтування вимог щодо безпідставності зменшення судом апеляційної інстанції розміру витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції». Таким чином суд дійшов висновку, що не зазначені у договорі послуги не підлягають відшкодуванню. Навіть за умови, що такі послуги були фактично надані, та зазначені в акті прийому-передачі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31 січня 2019 року, зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката». Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19 лютого 2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони». Таким чином, суд зазначив, що у питанні визначення розподілу судових витрат судді мають виступати виключно як арбітри та надавати оцінку доказам та доводам, що наводяться сторонами. Вирішення питання про розподіл судових витрат судом на власний розсуд може бути підставою для оскарження такого рішення. У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У зазначеній вище постанові Верховний Суд зменшив розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). При вирішенні питання щодо розподілу судовихз витрат суд встановив, що правом на подачу відповідної заяви представник ОСОБА_2 адвокат Драченко В.В. скористався, в межах строку, передбаченого нормами ЦПК України. Крім того, поередній орієнтовний розрахунок витрат було подано у відзиві на позовну заяву. Як важе зазначено вище в постанові апеляційного суду, в матеріалах цивільної справи № 712/6313/21 міститься договір про надання правової допомоги № 58-05 від 14 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатським об`єднанням «Право, бізнес і фінанси» в особі голови об`єднання Драченко Владиславом Вікторовичем, з яким позивач мала можливість ознайомитись під ча розгляду справи. З рахунку на оплату № 115 від 17 листопада 2021 року вбачається призначення платежу: «Гонорар адвоката згідно Акту наданих послуг № 1 від 17 листопада 2021 року». Таким чином, суд достовірно встановив, що договір про надання правової допомоги № 58-05 від 14 травня 2021 року, акт № 1 наданих послуг (детальний опис робіт) до договору про надання правової допомоги № 58-05 від 17 листопада 2021 року, рахунок на оплату № 115 від 17 листопада 2021 року відносяться до розгляду саме цивільної справи № 712/6313/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру і способу стягнення аліментів на дитину. Апеляцінййи суд за наслідками розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу погоджується з висновками районного суду про те, що при розгляді справи у суді як першої, відповідачу надавалася професійна правова допомога адвокатом Драченко В.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 14 травня 2021 року № 58-05. Актом наданих послуг (детальний опис робіт) підтверджено надання послуг цим адвокатом саме відповідачу. Дана обставина ніяким чином не спростована позивачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції ні під час подачі апеляційної скраги. Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховним Судом сформовано підхід, який є усталеним та відповідає критеріям ЄСПЛ, про те, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). За змістом статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відмова у розподілі витрат на правову допомогу з підстав надання неналежного доказу фактичної оплати, є необґрунтованою (постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №757/29103/20-ц). У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі діївчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обохсторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення закону, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). Розглядаючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом враховано матеріальний стан позивача, доводи приведені в заяві про зменшення заявлених витрат, враховано також і право суду на зменшення таких витрат, тому визначена судом сума в розмірі 3 000 грн. є співмірною як для позивач так і для відповідача та буде відповідати принципу рівноваги наданої правничої допомоги. Підстав, які б давали право суду апеляційної інстанції для зміни чи скасування додаткового рішення апеляційна скарга не містить. Крім того, суд при вирішенні спірного питання правильно застосував відповідні положення чинного законодавства, які регулюють вирішення даного питання та правильно врахував та застосував відповідні висновки Верховного Суду з цього приводу. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань для зміни чи скасування додаткового рішення районного суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру і способу стягнення аліментів залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 22 лютого 2022 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді О.В. Карпенко Л.В. Нерушак