Постанова Полтавський апеляційний суд № 545/538/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/538/20 Номер провадження 22-ц/814/6/22Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Одринської Т.В., суддів Абрамова П.С., Пилипчук Л.І., за участю секретаря: Ряднина І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на неповнолітню дитину за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року, - В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , збільшивши позовні вимоги, просила визнати, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття. Позов мотивовано тим, що з травня по грудень 2013 року сторони у справі проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Спільне проживання припинили після того як позивач завагітніла, оскільки відповідач був проти народження дитини. ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого є відповідач. Після народження сина, ОСОБА_2 періодично допомагав матеріально, часто возив на відпочинок та проводив з ними вільний час. Проте, станом на час подачі позову, відповідач будь-якої матеріальної допомоги для утримання та виховання сина не надає. Зазначає, що фінансово сама забезпечувати сина не має можливості, тому змушена звернутися до суду з даним позовом. Відповідач працює єгерем у мисливському господарстві та має постійний дохід, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 28.02.2020 року і до досягнення сином повноліття. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про народження №7 від 17 березня 2014 року, вчинений Виконкомом Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнення аліментів проводити починаючи з дати подачі позову до суду, а саме з 28 лютого 2020 року та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повноліття. Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що позивачем не надано жодних доказів близьких стосунків та того, що він є батьком дитини. Вважає фото, надані позивачем, не є належними та допустимими доказами в рамках даної справи. Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, встановивши, що відповідач є батьком дитини. Відповідач не погоджується з висновком суду про стягнення з нього судових витрат, оскільки він є особою з інвалідністю 2 групи. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила, залишити рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначала, що вона з дитиною двічі з`являлася до Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, що свідчить про впевненість та бажання позивача довести факт батьківства поза будь-якими сумнівами. Вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що дії відповідача призвели до неможливості проведення експертизи, надають суду можливість визнати факт, який відповідачем заперечується та встановити з урахуванням інших доказів походження дитини від відповідача. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є матір`ю малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відомості про батька до свідоцтва про народження записані за вказівкою матері де зазначено прізвище « ОСОБА_4 » - за прізвищем матері, та ім`я по батькові « ОСОБА_5 ». Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 07 липня 2020 року за клопотанням позивачки у даній справі, призначено судово-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання стосовно визначення біологічного батьківства ОСОБА_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_1 . Проведення експертизи було доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи. Відповідач неодноразово належним чином повідомлявся про необхідність з`явитися до установи у призначений час для відбору зразків крові та попереджався про наслідки неявки. Листом від 07 жовтня 2020 року №100-784/2535 Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи повідомило суд про неможливість проведення призначеної судово-генетичної експертизи у зв`язку з тим, що на неодноразові призначення дати відбору, ОСОБА_2 на відбір зразків крові не з`явився. Пояснень щодо поважності причин неявки до Відділення судово-медичної генетичної ідентифікації відповідач експерту та суду не надав. Вирішуючи позовні вимоги про визнання відповідача батьком малолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції взяв до уваги, те що відповідач ухилявся від проведення судово-генетичної експертизи ДНК, про яку був достовірно обізнаний. Поважних підстав, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для забору відповідних зразків не повідомив. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, дають суду підстави визнати факт, який відповідачем та його представником заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від відповідача. Врахувавши матеріальне становище сторін по справі, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно приписів статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 « Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до статей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Відповідно до вимог ст.109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Враховуючи те, що сторонам було роз`яснено про наслідки ухилення від участі в експертизі та з огляду на факт ухилення відповідача від участі в проведенні судово-біологічної експертизі у справі, що унеможливило проведення вказаної експертизи, суд дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача про визнання ОСОБА_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При розгляді апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції також було заявлено клопотання про призначення судово-генетичної експертизи, яке ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року було задоволено частково та призначено судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на вирішення якої поставлено питання: «Чи є ОСОБА_2 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Також даною ухвалою було зобов`язано сторони, на вимогу експерта, з`явитися разом з дитиною до експертної установи для відібрання зразків біологічного матеріалу. Разом з тим, станом на 31.05.2021 року зразки біологічного матеріалу до експертної установи не надходили. Судово-медична (генетична) експертиза на встановлення батьківства у цій справі не була проведена, через неявку відповідача до експертної установи протягом тривалого часу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевим судом обґрунтовано встановлено факт, що відповідач є біологічним батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7,8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України). Положенням ст. 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Статтею 183 СК України встановлено, що розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Як вбачається з матеріалів справи, дитина проживає з матір`ю, та перебуває на її утриманні. Батько матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, тому позивач звернулася до суду за захистом порушеного права дитини. Оскільки судом встановлено, що відповідач є біологічним батьком дитини, то, відповідно до чинного законодавства, на нього покладається обов`язок по утриманню сина. Апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо стягнення аліментів з відповідача на дитину у розмірі ј частини від всіх його видів доходу (заробітку), оскільки такий розмір визначений у відповідності до норм Сімейного Кодексу України. Суд першої інстанції на підставі належним чином досліджених доказів, поданих сторонами, надав їм відповідну правову оцінку та з урахуванням встановлених обставин по справі дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . В порядку розподілу судових витрат, суд ухвалив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. та на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 , як на підставу підтвердження доводів апеляційної скарги, надав посвідчення, яке підтверджує, що він є інвалідом другої групи, безтерміново (а.с. 148). Натомість в порушення вимог ст.81 ЦПК України відповідач докази щодо наявності у нього підстав звільнення від сплати судового збору суду першої інстанції не надав, а тому суд першої інстанції був позбавлений можливості провести розподіл судових витрат з урахуванням обставин щодо звільнення відповідача від сплати судового збору. В свою чергу, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції, так і на наступних стадіях цивільного процесу. Стадії цивільного процесу об`єднані єдиним завданням - справедливим розглядом і вирішенням цивільних справ з метою захисту порушеного права. Враховуючи, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, він, відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»,звільнений від сплати судового збору, в тому числі його розподілу, здійсненого судом відповідно до статті 141 ЦПК України. Пунктом 4 частиною першою статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У зв`язку з вищезазначеним, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції ч.1 ст. 141ЦПК України в частині вирішення питання відшкодування позивачу судового збору за рахунок відповідача, що відповідно до ч.1. ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення судового рішення про відшкодування позивачу судового збору в сумі 840 грн 80 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, іншу частину судового збору, за розгляд справи в суді першої інстанції, необхідно компенсувати за рахунок держави у розмірі 840 грн. 80 коп. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року в частині стягнення судового збору з ОСОБА_2 скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення. Судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп., сплачений ОСОБА_1 за подачу позовної заяви, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Іншу частину судового збору, за розгляд справи в суді першої інстанції, в сумі 840 грн. 80 коп. віднести за рахунок держави. В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17.02.2022р. Головуючий суддя : Т.В. Одринська Судді: П.С. Абрамов Л.І. Пилипчук