Постанова Полтавський апеляційний суд № 526/1191/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 526/1191/20 Номер провадження 22-ц/814/1005/21Головуючий у 1-й інстанції Заколодяжна О. А. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Бутенко С. Б. Суддів: Кузнєцової О. Ю., Обідіної О. І. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Заколодяжної О. А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, в с т а н о в и в: У липні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , у якому просила про стягнення на її користь аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття. Позов мотивовано тим, що вона є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З відповідачем ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, за спільною заявою, поданою до органу державної реєстрації актів цивільного стану, він визнав себе батьком дитини, про що свідчить запис у свідоцтві про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданому виконавчим комітетом Драбинівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області 25.05.2020 за актовим записом №

14. Вказує, що син проживає разом з нею та перебуває на її утриманні, відповідач, в свою чергу, належним чином не допомагає в утриманні дитини, тому є необхідність стягувати аліменти в примусовому порядку. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.07.2020 до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць в сумі 8 862,86 грн допущено до негайного виконання. Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 6 250 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 840,80 грн. Не погодившись з даним рішенням суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та стягнути з державного бюджету України на його користь витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивачем пропущено строк на подання клопотання про стягнення судових витрат, оскільки нею не надано доказів неможливості та наявність непереборних обставин подання у визначений строк доказів сплати правничої допомоги адвокату, або відсутність можливості на укладення угоди про надання безоплатної правової допомоги. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частини четверта, шоста статті 19, стаття 274 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК). Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 2, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2020 року, до закінчення судових дебатів у справі позивачка ОСОБА_2 подала до суду клопотання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 6 250 грн, договір № 155 від 01.07.2020 про надання правничої (правової) допомоги адвокатом Головко І. І., копію свідоцтва № 960 про право ОСОБА_4 на зайняття адвокатською діяльністю, розрахунок суми гонорару та квитанцію № 155 від 20.10.2020 про сплату адвокату Головку І. І. гонорару в сумі 3250 грн. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно частин першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог щодо співмірності таких витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У справі, що переглядається, позивачка ОСОБА_2 окрім витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката в сумі 3 250 грн, що підтверджується відповідним розрахунком та квитанцією № 155 від 20.10.2020 про сплату адвокату гонорару, та доводами апеляційної скарги не спростовується, просила також про стягнення витрат, пов`язаних з відрядженням адвоката двічі з смт. Нові Санжари до м. Гадяч Полтавської області, у сумі 3 000 грн. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що при стягненні з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу, поза увагою місцевого суду залишилось дослідження питання щодо відшкодування витрат, пов`язаних з переїздом представника - адвоката Головка І. І. до іншого населеного пункту (стаття 138 ЦПК України). Відповідно до статті 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Сторона, яка не є суб`єктом владних повноважень і на користь якої ухвалене судове рішення, має право на компенсацію здійснених нею та підтверджених документально витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, які не можуть перевищувати встановлені законодавством, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року №

59. Водночас, вищевказані нормативно-правові акти органів виконавчої влади передбачають можливість відшкодування витрат на проїзд в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), або ж витрат на пально-мастильні матеріали, які відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту. Вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально. Позивачем у підтвердження витрат, пов`язаних із прибуттям адвоката до Гадяцького районного суду Полтавської області, не надано документів на підтвердження здійснення цих витрат: квитків, копій фіскальних чеків про оплату витрат на придбання палива, розрахунку норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті як це передбачено законодавством, не вказана відстань між населеними пунктами, вид транспорту, яким користувався представник позивача, тощо. Таким чином, відсутні підстави для відшкодування позивачці витрат, пов`язаних із прибуттям адвоката Головка І. І. до Гадяцького районного суду Полтавської області. За наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у відшкодуванні позивачці витрат в сумі 3 000 грн, що пов`язані з прибуттям адвоката до суду. В іншій частині розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, відповідачем не доведено не співмірності понесених позивачкою судових витрат у сумі 3 250 грн, такі витрати відповідають розрахунку та обсягу наданих адвокатом послуг, умовам укладеного з адвокатом договору про надання правничої допомоги, тому підстав для відмови у розподілі цих витрат між сторонами апеляційним судом не вбачається. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» та статті 141 ЦПК України на ОСОБА_2 , яка звільнена від сплати судового збору, не може бути покладений обов`язок щодо відшкодування судових витрат, понесених ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги, такі витрати пропорційно задоволеним вимогам - у розмірі 655,82 грн мають компенсуватися за рахунок держави. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року в частині розподілу судових витрат скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 3 250 грн. В частині розподілу витрат, пов`язаних з відрядженням адвоката Головка Івана Івановича до Гадяцького районного суду Полтавської області, в сумі 3 000 грн - відмовити. В іншій частині рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року залишити без змін. Компенсувати ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 655,82 гривень за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: С. Б. Бутенко Судді: О. Ю. Кузнєцова О. І . Обідіна