Постанова Київський апеляційний суд № 361/9190/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 361/9190/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/2886/2022 Головуючий у суді першої інстанції: Василишин В.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2021 року, встановив: у грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 16 656 грн., посилаючись на те, що 11 листопада 2020 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав в борг 600 дол. США строком до 23 листопада 2020 року. Зазначав, що грошові кошти у встановлений строк повернуто не було, у зв`язку з чим просив стягнути на його користь суму позики, а також інфляційні втрати в розмірі 1 217 грн. 94 коп. та 357 грн. 16 коп. 3% річних. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 11 листопада 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав відповідачу в борг 600 дол. США строком до 23 листопада 2020 року, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 . Зазначав, що станом на момент звернення до суду з позовом грошові кошти відповідачем повернуті не були, а тому просив стягнути на його користь суму позики, а також витрати на правничу допомогу. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем розписка від імені відповідача не свідчить про укладення між сторонами договору позики. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 202, 203, 204, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України. У своїй апеляційній скарзі позивач посилався на те, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про те, що передача грошових коштів відповідачеві не відбулась. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). При зверненні до суду першої інстанції позивачем було надано до суду копію розписки відповідача ОСОБА_2 з текстом наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , зобов`язуюсь відремонтувати пошкоджений мною автомобіль Рено Логан, 2014 року випуску, білого кольору, н.з. НОМЕР_1 строком до 23 листопада 2020 року. В разі невиконання мого обов`язку зобов`язуюсь повернути власнику авто ОСОБА_1 600 дол. США». Зі змісту наданої розписки не вбачається укладення між сторонами договору позики, оскільки вона не містить інформації щодо передачі позикодавцем позичальникові грошових коштів. При зверненні до суду з позовом позивач вказував, що грошові кошти було надано ним відповідачу за його проханням для здійснення ремонту автомобіля марки «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 . Поряд з цим, вказані доводи позивача не узгоджуються зі змістом наданої розписки, з якої вбачається, що відповідний автомобіль було пошкоджено ОСОБА_2 і його власником є позивач ОСОБА_1 . Доказів про те, кому належить вказаний транспортний засіб та за яких обставин відбулось його пошкодження до суду надано не було. Надана до суду розписка не містить ознак укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики, тоді як може свідчити про те, що між сторонами виникли правовідносини з відшкодування матеріальної шкоди, завданої власникові автомобіля марки «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , або з договору підряду, предметом якого є ремонтні роботи з відновлення транспортного засобу. З наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити дійсний характер спірних правовідносин, а викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі доводи позивача не узгоджуються зі змістом розписки. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву та не спростовано позовних вимог також не можу бути підставою для скасування рішення, оскільки подання відзиву є правом відповідача, а не обов`язком, а неподання відповідного відзиву не свідчить про визнання ОСОБА_2 позовних вимог. Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). В даному випадку позивачем не було надано належних та достатніх доказів про надання ним відповідачу грошових коштів у позику, про що судом першої інстанції було зроблено вірний висновок. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №487/5285/15-ц також не свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки в зазначеній справі правовідносини виникли за інших обсатвин. Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді