Постанова Київський апеляційний суд № 755/14816/21

Справа № 755/14816/21 Головуючий 1 інстанція- Чех Н.А. Проваження № 22-ц/824/1987/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 15 лютого 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Кашперської Т.Ц, Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 16 вересня 2021 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Телявського Анатолія Миколайовича про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржниці ОСОБА_1 , стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,- в с т а н о в и в: У вересні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Телявський А.М. звернувся до суду із вказаним поданням, яке мотивував тим, що у нього на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 659385136, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-1676/2014, виданого Деснянським районним судом м. Києва 18 березня 2014 року, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за договором кредиту у розмірі 4703729,27 грн. та виконавчого листа № 2-1676/2014, виданого Деснянським районним судом м. Києва 18 березня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судового збору у розмірі 3561 грн. Вказував, що боржниця ОСОБА_1 обізнана про існування провадження провадження, оскільки отримувала поштову кореспонденцію та ознайомлювалась з матеріалами виконавчого провадження, однак свідомо уникає виконання рішення суду. Виконавчий документ боржницею не виконано, декларацію про майно і доходи виконавцю не надано, що суперечить вимогам ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». З відповіді Державної прикордонної служби України установлено, що боржниця неодноразово перетинала державний кордон після відкриття виконавчого провадження та має закордонний паспорт. Станом на момент подачі вказаного подання заборгованість за виконавчим документом боржником не погашено, відсутні докази вчинення боржником дій по виконанню рішення, як і відсутні докази наявності об`єктивних причин, які б унеможливлювали виконання рішення, що у свою чергу свідчить про свідоме ухилення боржника від виконання рішення суду, бо останній живе повноцінним життям, а борг не повертає. У зв`язку з наведеним просив суд тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на боржницю судовим рішенням. - 2 - Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 16 вересня 2021 року подання задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Деснянського районного суду м. Києва у загальному розмірі 4707290,27 грн. Не погоджуючись із ухвалою, боржниця ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні подання, посилаючись на незаконність і необгрунтованість ухвали. Скарга мотивована хибністю висновків суду про її ухилення від виконання судового рішення, в тому числі щодо її неявки до виконавця, оскільки жодного листа від виконавця вона не отримувала, що виключає її винну поведінку. Суд не врахував, що у виконавчому провадженні відбулася реалізація належного їй майна з прилюдних торгів, а вказана судом сума боргу не відповідає дійсності. Суд залишив поза увагою положення ст.33 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.2 Протоколу № 4 до цієї Конвенції, які гарантують особі свободу пересування, а втручання у таке право шляхом обмеження свободи пересування має бути достатньо виправлане суспільними інтересами. Закон встановлює юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за факт невиконання зобов`язання, а за факт умисного ухилення боржника від виконання зобов`язань, встановлених судовим рішенням. Про таке може свідчити невиконання боржником обов`язків, визначених у ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», чого судом не встановлено і на що суд в ухвалі не посилається. Приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Телявський А.М. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законну і обгрунтовану ухвалу і правомірно його задоволив подання, а доводи апеляційної скарги є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Стягувач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на правильність ухвали та відсутність підстав для її скасування. В суді апеляційної інстанції представник боржника ОСОБА_1 адвокат Бланар В.М. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва як незаконну. Представник приватного виконавця Телявського А.М. адвокат Непом`яща П.І. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування. Стягувач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подав заяву про розгляд справи у відсутність його представника. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Деснянського районного суду - 3 - м.Києва від 10 лютого 2014 року у справі № 2-1676/2014 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором кредиту у розмірі 4703729,27 грн. та судові витрати у розмірі 3561 грн. Рішення суду набрало законної сили 03березня 2014 року. 18 березня 2014 року Деснянським районним судом м.Києва видано виконавчі листи. Приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Телявського А.М.19 червня 2019 року відкрите зведене виконавче провадження № 659385136 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1676/2014, виданого Деснянським районним судом м. Києва 18 березня 2014 року, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором кредиту у розмірі 4703729,27 грн. та виконавчого листа № 2-1676/2014, виданого Деснянським районним судом м. Києва 18 березня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судового збору у розмірі 3561 грн. З листа Державної прикордонної служби України від 11 травня 2021 року убачається, що ОСОБА_1 досить часто перетинає державний кордон України. Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що боржниця ОСОБА_1 свідомо (умисно) ухиляється від виконання рішення суду та перешкоджає вчиненню виконавчих дій, а відтак є передбачені законом підстави для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду з України. При цьому суд виходив з того, що боржниця обізнана про виконавче провадження, однак ухиляється від виконання рішення суду, на виклики виконавця не реагує, сума боргу є значною - 4707290,27 грн., доказів, що боржницею вчинялися дії по виконанню судового рішення матеріали справи не містять. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та зроблені в результаті неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до постановлення незаконної і необгрунтованої ухвали. Відповідно до п.19 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Згідно ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом (ч.1). Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні (ч.3). Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (ч.4). За змістом наведених норм підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, яке полягає у вчиненні боржником дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`зань є оціночним поняттям. - 4 - Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Отже, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини, непереборної сили, події тощо (узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, виконане Верховним Судом України 01 лютого 2013 року). Тобто, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. Вирішуючи подання, суд вказані вимоги закону не врахував та не звернув уваги, що, звертаючись із поданням до суду, держаний виконавець не надав доказів на підтвердження ухилення боржниці ОСОБА_1 від виконання рішення. Зокрема, у справі відсутні докази, що боржниця мала змогу виконати судове рішення повністю чи частково, сплативши кошти, проте ухиляється від цього, зокрема, що у неї наявні грошові кошти чи інше майно і вона його або приховує, або реалізує (намагається реалізувати), що б свідчило про її ухилення. З матеріалів справи вбачається, що після відкриття 19 червня 2019 року виконавчого провадження приватним виконавцем 27 травня 2020 року описано та арештовано належне боржниці ОСОБА_1 майно, а саме квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка розміром 0,12 га, кадастровий номер 3220882600:04:006:0362, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Вказані квартира і земельна ділянка оцінені та у встановленому порядку реалізовані приватним виконавцем на електронних торгах за ціною 619913,50 грн. та 122752 грн. відповідно, внаслідок чого відбулося часткове погашення боргу. Окрім того, суд залишив поза увагою відсутність у боржниці будь-якого іншого майна, зокрема автомобілів, грошових коштів на рахунках, часток у статутному капіталі господарських товариств тощо, за рахунок якого було б можливо погасити борг або звернути на це майно стягнення. Наведене спростовує висновки суду про ухилення боржниці від виконання судового рішення, яке може мати місце за обставин, коли боржник має змогу виконати рішення хоча б частково, проте свідомо цього не робить. Це ж стосується посилань суду в ухвалі на перешкоджання боржницею вчиненню виконавчих дій, що не підтверджене жодним доказом. Навпаки встановлено, що остання не ніяким чином перешкоджала опису та арешту і реалізації належного їй майна у вигляді квартири та земельної ділянки, не оскаржувала дії приватного виконавця з цього приводу, оцінку майна тощо. Вказані обставини є істотними, оскільки йдеться про обмеження прав громадянина на вільне пересування, що гарантовані Конституцією України. Так, відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. - 5 - Аналогічні приписи містяться у ст.313 ЦК України, згідно якої фізична особа має право на свободу пересування та має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК України застосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Водночас ч.1 ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу (стягувачу), а й іншій стороні - відповідачу (боржнику), в тому числі при вирішенні питання про встановлення обмежень у випадку невиконання судового рішення. Свобода пересування гарантована ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч.2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч.3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має грунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом. При цьому у п.49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішеннія ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі «Напияло проти Хорватії» п.п.78-82). Отже, ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. Тобто, для втручання у право особи на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу між правами цієї особи та правами стягувача. В даному випадку з урахуванням встановлених по справі обставин втручання у право боржниці ОСОБА_1 на свободу вільного пересування не можливо визнати таким, що здійснюється у відповідності із законом та, що є пропорційним переслідуваній меті, поскільки як вище вказувалося нерухоме майно у вигляді належної боржниці квартири та земельної ділянки реалізовано і відбулося часткове погашення боргу, докази про наявність у неї іншого майна відсутні, як і відсутні докази про ухилення від виконння судового рішення за наявності такої можливості. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність - 6 - висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав ухвала суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню. Вирішуючи подання, колегія суддів вважає, що подання не підлягає до задоволення, оскільки державним виконавцем не надано доказів свідомого та умисного ухилення боржниці ОСОБА_1 від виконання судового рішення за наявності можливості у боржниці добровільно його виконати, що у свою чергу виключає можливість застосування до неї тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Доводи відзивів приватного виконавця та стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про те, що виконання судового рішення є завершальною стадією розгляду справи, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а подання приватного виконавця грунтується на законі, колегія суддів відхиляє з наступних міркувань, оскільки втручання у право боржниці на свободу пересування буде непропорційним з огляду на встановлені обставини справи - часткове погашення боргу, відсутність іншого майна та недоведеність у перешкоджанні у вчиненні виконавчих дій. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзивах з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 16 вересня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Телявського Анатолія Миколайовича про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржниці ОСОБА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: