Постанова Київський апеляційний суд № 757/43301/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/43301/20 Головуючий у І інстанції -Габрись О.М. апеляційне провадження №22-ц/824/195/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Оніщука М.І., за участю секретаря Линок В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,- . встановив: У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця», відповідно до якого просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 15.06.2019 року по 25.10.2019 року у розмірі 2 420 540 грн. 24 коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2016 року № 349 «Про зміну складу правління ПАТ «Українська залізниця» позивача було введено до складу правління ПАТ «Українська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця». На виконання вказаної постанови та рішень Наглядової ради АТ «Укрзалізниця» 02.09.2016 року між відповідачем та позивачем було укладено контракт. Відповідно до п.п. 3 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 815» від 05.06.2019 року вирішено вивести позивача зі складу правління АТ «Укрзалізниця», припинивши відповідно до п. 5 ч. 1. ст. 41 КЗпП України його повноваження як члена правління. Наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 14.06.2019 року № 1225/ос про припинення трудового договору (контракту) позивача звільнено з посади члена правління на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, з яким позивач був ознайомлений в цей же день. Укладаючи контракт з відповідачем позивач справедливо розраховував на отримання заробітної плати у розмірі, передбаченому контрактом, із виплатою у порядку, визначеному чинним законодавством України, статутом АТ «Укрзалізниця» та контрактом. Однак позивачу в день звільнення не було виплачено квартальну та річну премії за 2016 рік, які є складовою заробітної плати і які була передбачена контрактом. Лише на засіданні Наглядової Ради АТ «Укрзалізниця» 19.06.2019 року згідно з витягом з протоколу від 17.09.2019 року № А-12/56 прийнято рішення про схвалення досягнутих показників відносно карт оцінки результатів праці за 2016 рік, що є підставою для прийняття Правлінням товариства рішення про нарахування та виплату членам правління попереднього складу річної премії за 2016 рік, зокрема позивача у розмірі 1 469 498,00 грн. Фактично ж виплачено позивачу вказану винагороду за 2016 рік було лише 25.10.2019 року. Таким чином, роботодавцем не виконано вимоги ст. 116 КЗпП України про виплату при звільненні всіх сум, що належать позивачу від підприємства в день звільнення із затримкою такої виплати до 25.10.2019 року, то на роботодавця покладається відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 09 червня 2021 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати і постановити нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що у межах тримісячного строку з моменту виплати йому належних сум звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із заявою про видачу йому судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 19 листопада 2019 року, але у задоволенні заяви було відмовлено та роз`яснено йому право на звернення до суду із тими самими вимогами у порядку позовного провадження. А із цим позовом звернувся 02.10.2020 року, тому вважає, що строки звернення не пропущені. Крім того премія є складовою заробітної плати, на що суд першої інстанції не звернув уваги. У відзиві відповідач посилається на законність і обґрунтованість ріщення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 02.09.2016 року між ПАТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 укладено контракт, який є особливою формою строкового трудового договору та за умовами якого ОСОБА_1 призначається на посаду члена Правління ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 20-28). Пунктом 5.1 контракту визначено, що члену Правління за виконання обов`язків, передбачених контрактом, нараховується винагорода за рахунок коштів товариства, виходячи з установлених: 5.1.1. Посадового окладу в розмірі 415 000 грн., що нараховуються щомісячно. 5.1.2. Квартальної премії у відсотках до посадового з урахуванням фактично відпрацьованого часу в розмірі і за показниками, визначеними Карткою оцінки результатів праці члена Правління, що буде затверджена Наглядовою радою Товариства. 5.1.3. Річної премії у відсотках до посадового окладу в розмірі і за показниками, визначеними Карткою оцінки результатів праці члена Правління, що буде затверджено Наглядовою радою Товариства. Премія нараховується один раз на рік, за фактично відпрацьований час за результатами роботи за рік; 5.1.6. Матеріальної винагороди за ефективне управління майном, що виплачується один раз на рік за рахунок частини чистого прибутку, що залишається в розпорядженні Товариства, з урахуванням фактично відпрацьованого часу, в розмірі і за показниками, визначеними Карткою оцінки результатів праці члена Правління, що буде затверджена Наглядовою радою Товариства та вважатиметься невід`ємною частиною цього контракту. Відповідно до п. 5.2 контракту квартальна, річна премії та матеріальна винагорода за ефективне управління майном визначається за результатами роботи Товариства за звітний період за рішенням Наглядової ради Товариства на підставі розгляду виконання показників Картки оцінки результатів праці члена Правління, з урахуванням пунктів 5.1.4 та 5.1.5 цього контракту. 27.12.2016 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду (а.с. 29-30), відповідно до якої підпункт 5.1.4 та пункт 5.2 викладені зі змінами в такий редакції: 1.1. Абзац перштй підпункту 5.1.4 пугкту 5.1. викласти у такій редакції: «5.1.4 за рішенням Вищого органу Товариства квартальна та річні премії не нараховуються та не виплачуються члену Правління у разі:» 1.2. Пункт 5.2. викласти в такій редакції: «5.2 Рішення про нарахування та виплату Члену правління квартальної та/або річної премії приймається Правлінням товариства на підставі рішення Наглядової ради Товариства про схвалення виконання показників Карти оцінки результатів праці члена Правління з урахуванням вимог законодавства та умов цього контракту. Рішення про нарахування та виплату члену Правління матеріальної винагороди за ефективне управління майном приймається Наглядовою радою Товариства.»

2. Доповнити контракт новим додатком «Картка оцінки результатів праці члена правління Товариства на 2016 рік», затвердженою рішенням Наглядової ради від 28 грудня 2016 року (протокол засідання №6, який додається.» Постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 488 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року №815» позивача ОСОБА_1 виведено зі складу Правління АТ«Укрзалізниця» з припиненням відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КзпП України його повноважень як члена Правління. Згідно з наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 14.06.2019 року №1225/ос ОСОБА_1 звільнено з 14.06.2019 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі п. 5 статті 41 КЗпП України, підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №488 з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпП України (а.с. 37). На засіданні Наглядової Ради АТ «Укрзалізниця» 19 червня 2019 року згідно з витягом з протоколу від 17 вересня 2019 року № А-12/56 прийнято рішення про схвалення досягнутих показників відносно Карт оцінки результатів праці за 2016 рік, що є підставою для прийняття Правлінням рішення про нарахування та виплату членам правління річної премії за 2016 рік, а саме: ОСОБА_1 - 1 469 498 грн. (а.с. 38). Згідно з випискою з особового рахунку та інформативної довідки щодо нарахованої та виплаченої заробітної плати за 2019 рік позивачу ОСОБА_1 25.10.2019 року річну премію у розмірі 1 469 498 грн. було перераховано останньому (а.с. 32,44). Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послався на те, що у день звільнення йому не була виплачена щорічна премія за 2016 рік, яка є складовою заробітної плати і яка була передбачена контрактом та така виплата була здійснена відповідачем лише 25.10.2019 року, а тому він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку. Судом встановлено, що позивачу щорічна премія за 2016 рік не була виплачена у день його звільнення та була виплачена позивачу 25.10.2019 року із затримкою в 92 робочі дні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , зокрема по сплаті щорічної премії за 2016 рік, роботодавець здійснив 25.10.2019 року, а з позовом до суду про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся 02.10.2020 року, що підтверджується штемпелем на поштовому конверті (а.с.46), тобто з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України трьохмісячного строку звернення до суду, оскільки невиплата працівникові усіх належних йому сум при звільненні є триваючим правопорушенням, тому перебіг тримісячного строку звернення до суду розпочинається з дня проведення із працівником повного розрахунку. Доводи позивача про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відноситься до заробітної плати та його стягнення не обмежується будь-якими строками відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, суд не взяв до уваги та вважав безпідставними, оскільки позивач помилково ототожнює середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з компенсаційними виплатами. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного. Згідно з положеннями ч. 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Обставини справи про те, що позивачу щорічна премія за 2016 рік не була виплачена у день його звільнення та була виплачена позивачу 25.10.2019 року із затримкою в 92 робочі дні, а з позовом до суду про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся 02.10.2020 року підтверджуються матеріалами справи та визнаються сторонами, тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України звільнені від доказування. Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі за № 910/4518/16 зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки строк звернення для звернення на ці виплати обмежується тримісячним строком, який сплив 25.01.2020 року. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі за № 712/8916/17-ц зроблено правовий висновок про те, що: 36.2. Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).

82. Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Отже доводи апеляційної скарги про те, що строк звернення до суду не пропущений також є необґрунтовані, звернення позивача до суду про видачу судового наказу не впливає на перебіг строку звернення до суду. Таким чином встановивши, що позов поданий з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України трьохмісячного строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, за відсутності доводів апеляційної скарги, які є підставою для скасування рішення суду, апеляційна скарга, як необґрунтована підлягає залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 09 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючого В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко М.І. Оніщук