Постанова 4818 № 619/695/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «21» лютого 2022 року м. Харків справа № 619/695/21 провадження № 22ц/818/2179/22 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Маміної О. В. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», представниця позивача Полфьорова Я. В., відповідачка ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2021 року в складі судді Болибока Є.А. в с т а н о в и в: У січні 2021 року засобами поштового зв`язку Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву від 18 січня 2011 року. Зазначив, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 27 грудня 2020 року має заборгованість в розмірі 63 516,55 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 53 877,98 грн, в тому числі, заборгованості за поточним тілом кредиту 0,00 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту 53 877,98 грн, заборгованості за нарахованими відсотками 0,00 грн, заборгованості за простроченими відсотками 9638,57 грн. Вказав, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 січня 2011 року у розмірі 63 516,55 грн, а також судовий збір в розмірі 2270,00 грн. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 січня 2011 року в розмірі 53 877,98; в іншій частині в задоволенні позову - відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 1925,52 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині в повному обсязі; вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що заборгованість за кредитом в розмірі 53 877,98 грн виникла у неї через шахрайських дії іншої особи, яка незаконними діями заволоділа грошовими коштами з її карткових рахунків. У неї відсутня вини того, що від її імені виникла заборгованість перед банком, а в матеріалах справи взагалі відсутні докази, що саме вона отримувала кошти. Вказала, що 10 грудня 2019 року з її карткового рахунку невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа її грошовими коштами в розмірі 43 345,12 грн та перерахувала у невідомому напрямку. 11 грудня 2019 року вона звернулася з відповідною заявою до правоохоронних органів. Також цього ж дня 11 грудня 2019 року вона звернулася до служби безпеки банку та повідомила, що списання грошових коштів нею не здійснювались, а також просила заблокувати картку. Вважала, що суд першої інстанції повинен був зупинити провадження у справі до завершення розгляду кримінального провадження № 12019220280001644. Посилалася на те, що лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. 14 лютого 2022 року до суду апеляційної інстанції електронною поштою від Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» надійшли письмові пояснення, в яких банк зазначив, що з судовим рішенням він згоден, а апеляційну скаргу вважає такою, що не підлягає задоволенню. При цьому пояснив, що відповідачка розголосила інформацію, що зумовило перевипуск сім карти на здійснення транзакції, порушивши при цьому норми чинного законодавства щодо заборони розголошення третім особам інформації, яка дає змогу виконувати платіжні операції. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови кредитування. Частинами 1, 2, 3 статті 274 ЦПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі, чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною 6 статті 277 ЦПК України передбачено, що якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається. Як вбачається з матеріалів справи ухвалою судді Дергачівського районного суду Харківської області від 03 березня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.66). 01 квітня 2021 року Дергачівський районний суд Харківської області постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.74). В подальшому Дергачівський районний суд Харківської області постановив ухвалу від 01 жовтня 2021 року про прийняття до розгляду даної справи та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.132-133). Таким чином, суд першої інстанції помилково розглянув цю справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, оскільки постановляючи ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження не допускається повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 376 ЦПК України, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, це є порушенням норм процесуального права і обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. За таких умов, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення. При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного. Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 1056 - 1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Як вбачається з матеріалів справи 18 січня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку у Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк». За вказаним договором ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 16 000,00 грн, який в подальшому збільшено до 28 755,72 грн. З довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» вбачається, що за вказаним договором ОСОБА_1 надано кредитні картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , остання з яких з терміном дії до останнього дня вересня 2023 року. До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», які відповідачкою не підписано. Так, пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Із пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг вбачається, що при порушенні клієнтом строків платежів за кожним з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій. Пунктом 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною Правил та/або Тарифів банку, позичальник зобов`язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість. У відповідності до пункту 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Пунктом 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії) за зверненням клієнта до банку згідно чинних тарифів. Пунктом 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що строки та порядок погашення кредиту (кредитний ліміт) за кредитними картками з встановленим мінімальним обов`язковим платежем, а також овердрафту, який виник за такими картками наведено в Пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування, яка є невід`ємною частиною договору, а також встановлюються даним пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом. У разі наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту (овердрафту) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості; строк повернення овердрафту у повному обсязі - протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту; строк погашення процентів за овердрафтом - щомісячно за попередній місяць до 25-го числа. Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що в разі виникнення прострочених зобов`язань на суму від 100,00 грн, враховуючи прострочені зобов`язання, передбачені пунктами 2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умов та Правил, клієнт сплачує банку пеню, яка розраховується як: пеня = базова процентна ставка за договором / 30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50,00 грн (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом. Як вбачається з витягу з Тарифів з обслуговування кредитних карток «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», базова процентна ставка в місяць становить 3,0%, розмір щомісячних платежів - 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн та не більше залишку заборгованості, які повинні бути здійснені до 30 днів за кожною тратою. З 01 січня 2013 року всі картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» переведені на тарифний план «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та базова процентна ставка в місяць становила 2,5%. За тратами, здійсненими з 01 вересня 2014 року 2,9%; за тратами, здійсненими з 01 квітня 2015 року 3,6%, розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50,00 грн та не більше залишку заборгованості, з 01 квітня 2014 року 5% від заборгованості, але не менше 100,00 грн та не більше залишку заборгованості, пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 50,00 грн щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100,00 грн; пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 100,00 грн щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100,00 грн другий місяць поспіль і більше; штраф за порушення строків платежів за будь-якими із грошових зобов`язань 500,00 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій. Взяті на себе зобов`язання за договором від 18 січня 2011 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси, однак в порушення зазначених умов договору вона зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала. За розрахунком банку станом на 27 грудня 2020 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 63 516,55 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 53 877,98 грн, в тому числі, заборгованості за поточним тілом кредиту 0,00 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту 53 877,98 грн, заборгованості за нарахованими відсотками 0,00 грн, заборгованості за простроченими відсотками 9638,57 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з доведеності невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Однак, судова колегія не погоджується з розміром заборгованості, виходячи з наступного. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Як вбачається з наданих банком доказів, підпис відповідачки містить лише анкета-заява. Водночас, анкета-заява не містить відповідних істотних умов кредитного договору. В ній відсутні будь-які дані стосовно оформлення кредиту, суми кредитного ліміту, строку повернення кредиту, визначення розміру процентів за користування кредитом, неустойки та інших істотних умов. При цьому, банком надано належні докази на підтвердження отримання відповідачкою кредитного ліміту в розмірі 16 000,00 грн, який в подальшому збільшено до 51 500,00 грн, та зменшено до 28 755,72 грн, зокрема, виписка за договором за станом на 29 грудня 2020 року (виписка по рахунку). Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені тарифи користування кредитною карткою, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків, порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та тарифи розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Наданий позивачем примірник умов належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови обслуговування рахунків фізичної особи, відсутні підстави для врахування наведених сум при визначенні розміру заборгованості та її подальшого стягнення. Надані позивачем Умови та Правила з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана нею і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржницею обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту без враховання суми автоматичного списання відсотків та неустойки, списання за прострочення кредиту. З наданого Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» розрахунку вбачається, що розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором визначено з урахуванням відсотків, які нараховані згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а тому цей розрахунок не є належним доказом щодо розміру коштів, які фактично отримані позичальницею, та її заборгованості. Крім того, як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості загальний залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 53 877,98 грн. Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту, оскільки банком також нараховувались проценти на заборгованість за кредитом. ОСОБА_1 неодноразово вносила кошти у рахунок погашення кредитної заборгованості, однак сплачені нею кошти розподілялись банком на погашення процентів, які передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг, що відповідачкою не підписані, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим заборгованість зростала. При цьому, як вбачається з виписки за договором ОСОБА_1 банком також здійснювалось автоматичне списання відсотків, списання за прострочення кредиту та неустойка, що теж враховано ним як заборгованість за тілом кредиту, однак фактично такою не є. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 надано кредитний ліміт в розмірі 16 000,00 грн, який в подальшому збільшено до 51 500,00 грн, та зменшено до 28 755,72 грн, в свою чергу нею внесено в рахунок погашення заборгованості в розмірі 219 076,67 грн, а знято з картки 229 147,68 грн. Таким чином, з моменту укладення договору ОСОБА_1 витрачено, але не погашено кредитних коштів на загальну суму 10 071,01 грн (229 147,68 грн 219 076,67 грн), що і підлягає стягненню з відповідачки. Інші нарахування - це списання відсотків та неустойки не узгоджених умовами договору, які не є сумами грошових коштів, фактично використаних відповідачкою. Твердження банку про те, що розмір заборгованості за тілом кредиту становить 53 877,98 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки з виписки вбачається, що до вказаної суми банком також враховано суми автоматичного списання відсотків та неустойки, списання за прострочення кредиту, а їх нарахування у відповідності до Умов та Правил надання банківських послуг, що відповідачкою не підписані, є безпідставним. Доказів щодо наявності у неї заборгованості перед банком саме в заявленому в позові розмірі немає. Доводи ОСОБА_1 про те, що заборгованість за кредитом в розмірі 53 877,98 грн виникла у неї через шахрайські дії іншої особи, яка незаконними діями заволоділа грошовими коштами з її карткових рахунків, колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Відповідно до частин сьомої - дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21) та інших. Проте, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» з повідомленням щодо здійснення несанкціонованого списання кредитних коштів та з вимогою щодо відновлення залишку коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням відповідної операції. ОСОБА_1 не надала належних доказів втрати кредитної картки. Як вбачається з виписки по картці ОСОБА_1 здійснювала часткове погашення виниклої заборгованості, зокрема, 10 січня 2020 року, 11 грудня 2019 року, 10 грудня 2019 року тощо. Колегія суддів зауважує, що клієнт зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та негайно повідомляти банк про операції, які не виконувалися ним. До моменту такого повідомлення відповідальність у повному обсязі за всі операції, які до того ж супроводжуються авторизацією, несе саме клієнт. Належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про порушення банком правил розрахункових операцій в процесі переказу та зняття грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , нею не надано. У Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження № 12019220280001644 від 12 грудня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України про те, що 10 грудня 2019 року невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа її грошовими коштами в сумі 43 345,12 грн. На даний час по кримінальному провадженню триває досудове розслідування, відповідне судове рішення не ухвалено. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Не в повній мірі дослідивши обставини справи та наявні у справі докази, не надавши їм належну оцінку, не з`ясувавши належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору суд першої інстанції безпідставно стягнув тіло кредиту в заявленому банком розмірі. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено на 15,86%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 360,02 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк». Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 81,31%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2348,61 грн підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 10 071,01 грн заборгованості за кредитним договором № б/н та 360,02 грн судового збору за подачу позову. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2348,61 грн за подачу апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець О. В. Маміна Повний текст постанови складено 21 лютого 2022 року.