Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/60/21

Окрема думка судді Великої Палати Верховного Суду Рогач Л. І. Справа № 9901/60/21 Провадження № 11-441заі21 12 січня 2022 року м. Київ Велика Палата Верхового Суду розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (далі - ВККС, Комісія), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання дій неправомірними, визнання незаконними та скасування рішень та за результатом розгляду скарги винесла постанову, якою апеляційну скаргу залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2021 року без змін. Короткий виклад історії справи У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: 1) визнати неправомірними дії колегії ВККС, допущені 28 березня 2018 року під час співбесіди в ході проходження ним кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області, що полягали в незаконному та безпідставному визнанні його таким, що не відповідає займаній посаді; 2) визнати незаконним та скасувати рішення колегії ВККС від 28 березня 2018 року № 101/ко-18; 3) визнати незаконним та скасувати рішення ВРП від 11 лютого 2021 року № 328/0/15-21 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ухвалене за результатами розгляду подання ВККС. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що в оскаржуваному рішенні ВККС від 28 березня 2018 року № 101/ко-18 вказана лише загальна кількість набраних позивачем балів за результатами кваліфікаційного оцінювання. Натомість виставлені за результатами оцінювання бали не дають змоги встановити, за яким конкретно критерієм ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді, тобто не дають змоги встановити, з яких обставин та мотивів виходила Комісія під час прийняття оскаржуваного рішення. За таких обставин оскаржуване рішення є невмотивованим, що є самостійною підставою для його скасування. Окрім того, позивач уважає неправомірними дії колегії ВККС під час співбесіди в ході проходження ним кваліфікаційного оцінювання, які полягали в поставленні позивачу запитань щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності за зверненням голови Громадської організації «Люстраційна громадська рада Дніпропетровської області» Ульянової Т. В. та наданні оцінки прийнятим позивачем як суддею Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області судовим рішення, які набрали законної сили та ніким з учасників справи не оскаржувались. З такими діями Комісії під час дослідження суддівського досьє ОСОБА_1 не погоджується та вважає, що висновки колегії ВККС в аспекті зазначених обставин не можна вважати такими, що свідчать про низьку професійну етику та доброчесність позивача. Також позивач указує на те, що під час проведення з ним співбесіди колегія ВККС досліджувала інформацію, яка взагалі відсутня в суддівському досьє, зокрема інформацію щодо скарги ОСОБА_3 щодо притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за невжиття заходів щодо розгляду справи протягом строку, поданої у 2011 році. При тому, що в суддівському досьє позивача містилася інформація за 2012-2017 роки. Відтак позивач уважає, що інформація щодо вказаної скарги ОСОБА_3 не стосувалася його кваліфікаційного оцінювання, а саме етапу дослідження досьє, і була відсутня в суддівському досьє, однак могла бути використана членами колегії ВККС під час оцінки критеріїв компетентності, професійної етики чи доброчесності. У позові ОСОБА_1 зазначив про невмотивованість оскаржуваного рішення ВККС у частині визначення балів за критерієм доброчесності. Зокрема, у рішенні не зазначено, чому із 250 можливих балів позивач набрав 67, при тому, що до Комісії не надходила інформація щодо невідповідності витрат, майна та способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам, поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. Позивач наголосив на тому, що ВККС не має повноважень на здійснення контролю та перевірки декларації суддів, зокрема щодо повноти та достовірності зазначених у них відомостей, оскільки це питання є виключною компетенцією Національного агентства з питань запобігання корупції. Натомість Комісія має право у разі виявлення під час кваліфікаційного оцінювання судді фактів, що можуть свідчити про порушення суддею законодавства про корупцію, звернутися до ВРП для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи. Проте ВККС не вчинила означені дії та визнала ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя з огляду на низький бал за критерієм доброчесності. На думку позивача, зазначення Комісією в резолютивній частині оскаржуваного рішення про рекомендацію ВРП розглянути питання щодо його звільнення із займаної посади не відповідає вимогам Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), оскільки за результатами кваліфікаційного оцінювання Комісія може прийняти лише одне із таких рішень: про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Водночас рішення про невідповідність судді займаній посаді є лише підставою для внесення подання до ВРП з рекомендацією про звільнення судді з посади, а отже, не може замінювати собою вказане подання. За наведених мотивів та зважаючи на те, що в оскаржуваному рішенні ВККС від 28 березня 2018 року № 101/ко-18 відсутні мотиви, з урахуванням яких Комісія дійшла висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді, таке рішення, на думку позивача, не може вважатися обґрунтованим і вмотивованим, оскільки прийняте з порушенням вимог частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII. Щодо рішення ВРП від 11 лютого 2021 року № 328/0/15-21 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, то позивач уважає, що воно прийняте без достатніх законних підстав, є протиправним і невмотивованим, а покладені в його основу висновки щодо втрати ОСОБА_1 статусу судді і неможливості його повторного кваліфікаційного оцінювання не відповідають нормам Закону № 1402-VIII, Конституції України та фактичним обставинам. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 30 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовив. За висновком суду першої інстанції, дії та рішення ВККС, вчинені (прийняті) в рамках проведення кваліфікаційного оцінювання судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , а також рішення ВРП від 11 лютого 2021 року № 328/0/15-21 про звільнення позивача з посади судді, прийняте за результатами розгляду подання ВККС від 27 квітня 2018 року № 583/ко-18 з рекомендацією від 28 березня 2018 року № 101/ко-18, відповідають критеріям частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), зокрема прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Також судом не встановлено визначених законом підстав для скасування рішення ВККС від 28 березня 2018 року № 101/ко-18 відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII та рішення ВРП від 11 лютого 2021 року № 328/0/15-21, яке відповідає вимогам частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог. Постановою від 12 січня 2022 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2021 року - без змін. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про правомірний висновок ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області, оскільки відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Так, ВРП дійшла висновку, що згідно з підпунктом 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом. ВРП зазначила, що оскільки частиною першою статті 83 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності, зокрема, саме судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, а встановлені Радою факти та обставини свідчать, що ОСОБА_1 відмовлено в наданні рекомендації для обрання на посаду судді безстроково, тобто про фактичну втрату ним статусу судді, то за результатами розгляду рекомендації Комісії від 28 березня 2018 року № 101/ко-18 слід прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області. Крім іншого, ураховуючи встановлені обставини справи, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком суду першої інстанції, про те, що рішення ВККС від 28 березня 2018 року № 101/ко-18 відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС, зокрема, прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Також не встановлено визначених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII. Таким чином, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування спірних рішень ВККС та ВРП, оскільки, приймаючи їх, ці органи діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підстави та мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Погоджуючись у цілому з висновком Великої Палати Верховного Суду про відсутність правових підстав для скасування спірного рішення ВРП, вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо розгляду в межах цієї справи спірного рішення ВККС як окремого предмета позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на таке. Держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів в адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто, вступаючи в такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті насамперед захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Отже, держава в особі відповідних органів може брати участь у судових процесах, у тому числі як позивач, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи насамперед із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб`єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів. Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17 (провадження № 11-892апп19), від 29 квітня 2020 року у справі № 640/7788/19 (провадження № 11-117апп20), від 1 липня 2020 року у справі № 826/16739/18 (провадження № 11-635апп19) та інших. Як за вимогами про оскарження рішення ВРП, так і за вимогами про оскарження рішення ВККС фактичним відповідачем є держава. При цьому як ВРП, так і ВККС виконують представницькі функції в цих спорах: здійснюють представництво інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII ВККС: 1) веде облік даних про кількість посад суддів у судах, у тому числі вакантних; 2) проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит; 3) вносить до ВРП рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді; 4) вносить рекомендацію про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення як дисциплінарної санкції; 5) визначає потреби у державному замовленні на професійну підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України; 6) затверджує за погодженням з ВРП форму і зміст заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді, анкети кандидата на посаду судді, порядок проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді; 6-1) розробляє та подає на затвердження ВРП проекти порядку складення відбіркового іспиту та методики оцінювання його результатів, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядку та методології кваліфікаційного оцінювання, порядку формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді); 7) проводить кваліфікаційне оцінювання; 8) забезпечує ведення суддівського досьє, досьє кандидата на посаду судді; 9) бере у межах компетенції участь у міжнародному співробітництві, у тому числі встановлює зв`язки з іноземними закладами, установами та організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, є бенефіціаром, реципієнтом міжнародної технічної допомоги, головним розпорядником міжнародної допомоги від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій; 10) здійснює інші повноваження, визначені законом. Отже, призначенням ВККС є належне забезпечення виконання функцій, покладених Конституцією на ВРП. Тому незгода з рішенням ВККС про внесення ВРП подання з рекомендацією про звільнення судді та його оскарження фактично є підставою для оскарження рішення ВРП про звільнення судді. Отже, можливість оскарження рішення ВККС, передбачена частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII, у разі оскарження подання ВККС з рекомендацією про звільнення судді означає не звернення до суду з окремою позовною вимогою до ВККС, а обґрунтування незаконності такого подання як підстави позовної вимоги в межах справи за позовом до держави про оскарження рішення ВРП про звільнення судді. У межах справи про оскарження рішення ВРП про звільнення судді суд має надати мотивовану оцінку аргументу позивача про незаконність подання ВККС з рекомендацією про звільнення судді, якщо такий аргумент наведений позивачем, з відображенням такої оцінки у мотивувальній частині судового рішення (пункт 3 частини четвертої статті 246 КАС України). Натомість висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові про оскарження рішення ВРП про звільнення судді зазначається у резолютивній частині судового рішення (пункт 1 частини п`ятої статті 246 КАС України). Інше застосування цієї норми призводить до висновку про те, що у випадку, коли позивач, оскаржуючи рішення ВРП про його звільнення, не зазначить у прохальній частині позову також про оскарження рішення ВККС як про окрему позовну вимогу, то обставини та доводи щодо незаконності рішення ВККС залишаться поза увагою суду при розгляді справи. Такий підхід суперечить також численній практиці Великої Палати Верховного Суду, за якою подання ВККС із рекомендацією про звільнення позивача, яке не було реалізовано, не може бути самостійним предметом судового оскарження, висловленій, зокрема, у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 (провадження № 11-1344заі18), від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/852/18 (провадження № 11-1199заі19), від 27 січня 2021 року у справі № 9901/966/18 (провадження № 11-214заі19), від 31 січня 2021 року у справі № 9901/849/18 (провадження № 11-305заі 20), від 17 лютого 2021 року у справі № 9901/991/18 (провадження № 11-300заі20) та у справі № 9901/977/18 (провадження № 11-287заі20). Крім того, окремо слід зазначити, що у квітні 2018 року ОСОБА_1 вже звертався до Верховного Суду як суду першої інстанції з аналогічним позовом, у якому просив: 1) визнати неправомірними дії колегії ВККС, допущені 28 березня 2018 року під час співбесіди в ході проходження ним кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області, що полягали в незаконному та безпідставному визнанні позивача таким, що не відповідає займаній посаді судді; 2) визнати незаконним та скасувати рішення колегії ВККС від 28 березня 2018 року, яким його визнано таким, що не відповідає займаній посаді судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, закрив провадження у справі № 9901/543/18 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання дій неправомірними, визнання незаконним та скасування рішення на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС. Разом з тим повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 239 КАС). Тому в цій справі рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2021 року в частині визнання неправомірними дій колегії ВККС, визнання незаконним та скасування рішення колегії ВККС від 28 березня 2018 року № 101/ко-18 слід було скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити. Суддя Великої Палати Верховного Суду Рогач Л. І.