Постанова 4850 № 200/10035/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2022 року справа №200/10035/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 р. (повне судове рішення складено 6 вересня 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/10035/21 (головуючий І інстанції суддя Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення заборгованості з пенсії, ВСТАНОВИВ: Позивач у серпні 2021 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на її користь заборгованість з пенсії, яка виникла за період з 01.05.2014 по 31.07.2018 у розмірі 600000 грн. (а.с. 1). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 року у справі № 200/10035/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії у сумі 92350 грн., яка утворилася за період з 1 березня 2016 року по 31 січня 2019 року. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат (а.с. 47-48). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що відповідачем у добровільному порядку у повному обсязі нараховано та поновлено виплату поточної пенсії з 01.02.2019 та відповідно проведено нарахування пенсії за період з 01.03.2016 по 31.01.2019. Нараховану суму пенсії управлінням було включено до потреби у коштах на виплату. Щодо вимоги позивача стягнути заборгованість, то відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». До теперішнього часу окремий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не було оскаржено. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкой України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 17 вересня 2004 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 . Позивач перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа, отримувач пенсії по втраті годувальника. Пенсійна справа позивача надійшла до управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці та Костянтинівському районі Донецької області від управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області 23 квітня 2015 року. З супровідного листа управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області від 31 березня 2015 року № 802/05вбачається, що виплату пенсії ОСОБА_1 здійснено по 31 січня 2015 року. З 1 лютого 2015 року по 28 лютого 2016 року позивач отримував пенсійні виплати в управлінні, про що свідчить довідка відповідача, наявна в матеріалах справи. Поточна виплата пенсії призупинена з 1 березня 2016 року на підставі інформації отриманої з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, утримувачем якої є Міністерство соціальної політики України, що передбачає п. 5 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014р. «Про облік внутрішньо переміщених осіб». Виплата пенсії позивачу була поновлена на підставі особистої заяви від 19 жовтня 2018 року з наданням довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 16 жовтня 2018 року № 0000634114 та № 0000636667 з 1 лютого 2019 року. Заборгованість за період з 1 березня 2016 по 31 січня 2019 року нарахована та складає 92350 грн., про що також свідчить довідка, наявна в матеріалах справи (а.с. 25). Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача стосовно невиплати позивачу відповідачем пенсійних виплат у сумі 92350 грн. за період з 1 березня 2016 по 31 січня 2019 року та їх стягнення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. За положеннями статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням Обов`язок з виплати пенсії у відповідні строки встановлений ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заборгованість за період з 1 березня 2016 по 31 січня 2019 року нарахована та складає 92350 грн. Разом з тим, не виплативши пенсію позивачу у сумі 92350 грн., відповідач порушив вказані норми законодавства. Пенсійним органом здійснено на виконання судових рішень нарахування позивачу недоплачених суми пенсії на загальну суму 92350 гривень, однак, не проведено її виплату в зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань на цю мету. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53). За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом. Відповідач не навів жодної норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що передбачають законність невиплати нарахованої та не виплаченої заборгованості, тому є безпідставними доводи відповідача стосовно відсутності фінансування органів ПФУ як підставу для невиплати нарахованої пенсії. Також суд зазначає, що постанови Кабінету міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, які не можуть обмежувати встановлені законодавством права на отримання пенсії позивачем. Законом, який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання є Закон України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI). Частиною 2 ст. 1 Закону № 4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). В частині 1 ст. 3 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, суд вважає, що право позивача на отримання нарахованої йому суми пенсії має бути забезпечено шляхом стягнення цих коштів з відповідача в порядку, особливості якого передбачені Законом № 4901-VI. За приписами частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини, потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо). Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02) Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17) та від 18 липня 2018 року (справа № 490/6755/15-а), які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що порушені права захисту шляхом стягнення з органу Пенсійного фонду на користь позивача заборгованості з пенсії в судовому порядку (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України). Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 затверджено порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, зазначеним порядком визначено механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. Відповідно до п. 5 вказаного Порядку, для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою. За змістом п. 6 Порядку, перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія). Пунктом 8 Порядку передбачено, що комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку. У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п`ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови. У разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання. Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду будь - яких доказів вчинення позивачем відповідних дій на виконання процедури, визначеної Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, як не надано і доказів повідомлення позивача про здійснення таких дій. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. Унормувуанням ч. 2 ст. 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи викладене, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсії у сумі 92350 грн., яка утворилася за період з 1 березня 2016 року по 31 січня 2019 року. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 р. - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 р. у справі № 200/10035/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 21 лютого 2022 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді А.А. Блохін І.В. Геращенко