Постанова Львівський апеляційний суд № 462/8006/20

Справа № 462/8006/20 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю. Провадження № 22-ц/811/3120/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 80 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року в складі судді Колодяжного С.Ю. в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій щодо не проведення повного розрахунку із працівником в день звільнення та ненадання відповіді на звернення протиправним, зобов`язання до вчинення дій з нарахування та виплати заробітної плати,- встановив: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про визнання дій щодо не проведення повного розрахунку із працівником в день звільнення та ненадання відповіді на звернення протиправним, зобов`язання до вчинення дій з нарахування та виплати заробітної плати. З відповідним обґрунтуванням позовних вимог, просив визнати протиправними дії підприємства щодо ненадання відповіді на його звернення від 17.02.2020; визнати протиправними дії підприємства щодо ненадання відповіді та копій документів на його звернення від 26.07.2020; визнати протиправними дії АТ «Українська залізниця» щодо не проведення із ним повного розрахунку в день звільнення за додатково виконану роботу в зимовий період за опалення вагонів в період січня 2006 року по грудень 2009 року на посаді провідника пасажирських вагонів далекого (міжнародного) сполучення під час роботи на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Москва-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний №0730; зобов`язати АТ «Українська залізниця» провести нарахування та виплатити йому заробітну плату за додатково виконану роботу в зимовий період за опалення вагонів в період січня 2006 року по грудень 2009 року на посаді провідника пасажирських вагонів далекого (міжнародного) сполучення під час роботи на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Москва-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний №0730. Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив таке в апеляційному порядку, вважає рішення незаконним, необґрунтованим, винесеним із неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав той факт, що позивач з січня 2006 року по грудень 2009 року працював на посаді провідника пасажирських вагонів далекого сполучення та їздив на причіпному вагоні за маршрутом Львів-Трускавець-Москва-Трускавець-Львів, ЛВЧД-1, табельний номер 0730, де морози по станціях в зимовий період сягали 25 градусів. Таким чином, відповідач визнав той факт, що із січня 2006 року по грудень 2009 року в опалювальні періоди виконував додаткову роботу з опалення вагонів на твердому паливі (вугіллі), за що в окремі місяці проводилась виплата за кодом «68». Судом проігноровано той факт, що позивач чітко вказував, за які саме місяці опалювального періоду йому не була нарахована додаткова оплата за кодом «68», у зв`язку з чим відповідачем порушено Статут залізниці та умови Колективного договору з оплати праці працівникам. Окрім того звертає увагу, що не отримував жодної відповіді від відповідача на звернення від 17.02.2020 та від 26.07.2020, а відповідач не довів суду належними та допустимими доказами про факт надіслання та отримання таких відповідей позивачем. Вважає, що суд невірно застосував ст. 116 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013, ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» та порушив розумні строки розгляду справи, передбачені ст. 210 ЦПК України. Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Відповідно до п. 2 ч. 4 ЦПК України спрощене позовне провадження призначено для розгляду справ, що виникають із трудових правовідносин. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про захист прав та інтересів, які виникають із трудових правовідносин, відтак справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у Відокремленому підрозділі «Пасажирське вагонне депо Львів» ДТГО «Львівська залізниця» (скорочене найменування ЛВЧД-1) на різних посадах з 1993 року по 2010 рік, зокрема, з 26.02.2004 до 25.02.2009 він працював на посаді провідника пасажирських вагонів, а з 18.02.2009 на посаді провідника пасажирських вагонів кваліфікацією міжнародного і фірмового сполучення. Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2001 року №566-Ц встановлені найменування та коди доплат для працівників. Відповідно доплата провідникам пасажирських вагонів за опалення вугіллям має код «068» (справа №462/2484/20, арк. 78-79). В осінньо-зимовий період ВП «Пасажирське вагонне депо «Львів», з метою захисту інтересів своїх працівників за період 2006 по 2009 роки приймало накази про підвищення на 10% посадових окладів та тарифних ставок провідникам пасажирських вагонів, що обслуговують вагони із вугільним опаленням, а саме: наказами №333 від 25.10.2006 року; №369 від 12.10.2007 року; №438 від 13.10.2008 року; №373 від 02.10.2009 року (справа №462/2484/20, а.с. 74-77), згідно яких таке підвищення вводилось відповідно на періоди з 15.10.2006 по 15.04.2007, з 15.10.2007 по 15.04.2008, з 15.10.2008 до 15.04.2009, з 15.10.2009 по 15.10.2010. Відповідно до розрахункових корінців, за 2006-2009 року в осінньо-зимовий періоди, коли ОСОБА_1 виконував роботу провідника пасажирського вагону, який опалювався вугіллям, позивачу проводилась виплата за кодом «68» - доплата за опалення. Згідно даних розрахункових корінців за березень, квітень 2007 року, жовтень, листопад 2008 року, жовтень-грудень 2009 року ОСОБА_1 не проводилось нарахуваннґ по доплаті за опалення. Поряд з цим, ОСОБА_1 працюючи у 2006-2009 роках провідником пасажирських вагонів, був обізнаний про розмір отриманої заробітної плати, в тому числі по видах доплат, отримуючи щомісячно в бухгалтерії розрахункові листи, де були вказані всі види нарахувань, а також доплата за додатково виконану роботу. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні та строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує шістнадцять календарних днів. Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Аналіз зазначених норм права свідчать про те, що роботодавець при звільненні працівника повинен провести з ним розрахунок та виплатити належну останньому заробітну плату. Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудового колективу органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною першою статі 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно із частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Водночас, стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати: Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Пунктами 3.1 розділу 3 колективного договору, укладеного між адміністрацією та профкомом пасажирського вагонного депо Львів на 2009-2012 роки, схваленого конференцією колективу 25.12.2008, визначено, що оплату праці провадити відповідно до наказу Укрзалізниці «Про вдосконалення організації заробітної плати і введення нових тарифних ставок і посадових окладів працівників залізничного транспорту», ст. 97 КЗпП України та інших державних і галузевих нормативних документів. З огляду на те, що позивач працював за трудовим договором, виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалась за виконану ним роботу та у відповідності до норм чинного законодавства та внутрішніх документів підприємства З метою необхідності встановлення причин ненарахування доплат з кодом «68» за певні місяці 2006-2009 року, судом першої інстанції витребовувалися докази, зокрема маршрутні листи за період з січня 2006 року по грудень 2009 року. Проте, як було з`ясовано судом, такі знищені за закінченням терміну зберігання, що підтверджується актами про виділення для знищення документів, що не підлягають зберіганню №1 від 27.09.2010 (знищено маршрутні листи за 2006 рік, додаток №7); від 01.02.2011 (знищено маршрутні листи за 2007 рік, додаток №8), від 16.01.2012 (знищено маршрутні листи за 2008 рік, додаток №9), від 25.02.2013 (знищено маршрутні листи за 2009 рік, додаток №10) (а.с.88-95). Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у розрахунковому корінці за жовтень 2008 відображено те, що ОСОБА_1 у поточному та минулому місяці перебував на лікарняному (а.с. 50), у жовтні 2009 році перебував у відпустці та лікарняному (а.с. 52, 52 зворот), у листопаді 2009 році також перебував у відпустці (черговій та додатковій). Відсутність на роботі у зв`язку з перебуванням на лікарняному чи відпустці дає підстави для висновку, що у вказані місяці не могла бути нарахована доплата за кодом «68», оскільки працівник в цей період часу не працював. Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Втім, позивачем не доведено суду, що він не отримав доплати за виконану роботу за кодом «68» за відповідні місці 2006-2009 років з вини відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій АТ «Українська залізниця» щодо не проведення із ним повного розрахунку в день звільнення за додатково виконану роботу в зимовий період за опалення вагонів в період січня 2006 року по грудень 2009 року та зобов`язання відповідача провести такі нарахування і розрахунок, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, тому суд дійшов правильного висновку про відмову в позові у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 не отримував жодної відповіді від відповідача на звернення від 17.02.2020 та від 26.07.2020, а відповідач не довів суду належними та допустимими доказами про факт надіслання та отримання таких відповідей позивачем, колегія суддів виходить з такого. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» (надалі Закон), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та зі скаргою про їх порушення. Згідно зі статтею 3 цього Закону, під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Статтею 5 цього Закону передбачено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Відповідно до частини першої ст. 20 Закону України № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 , реалізуючи своє право на звернення та отримання інформації, двічі, а саме 19.02.2020 і 27.07.2020 поштовим зв`язком рекомендованою кореспонденцією направив АТ «Українська залізниця» заяви, датовані відповідно 17.02.2020 року і 26.07.2020 року. Згідно із інформацією відповідача у відзиві на позовну заяву, звернення позивача від 17.02.2020 і 26.07.2020 розглянуті підприємством у передбаченому порядку та строках, а відповіді були направлені засобами поштового зв`язку простим листом без рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Зокрема, листом за вихідним № 176 від 12.03.2020 року за підписом начальника Пасажирського вагонного депо Львів Маланича І.М. надіслано відповідь ОСОБА_1 на його заяву від 17.02.2020 (а.с. 41). Іншим листом за вихідним № ПК-5/257 від 12.08.2020 за підписом в.о. директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Плескач І.О. та заступника директора Крят Д.А. надіслано ОСОБА_1 копії документів, запитуваних згідно його заяви від 26.07.2020 (а.с.42). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Закон України «Про звернення громадян» не встановлює вимоги про направлення відповіді за результатами розгляду звернення не простим, а рекомендованим відправленням. Згідно із п.2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, прості поштові відправлення приймаються для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляються/вручаються без розписки. Доводи ж апеляційної скарги про те, що відповідачем не надано жодного доказу про отримання позивачем відповідей на зазначені вище звернення не спростовують того факту, що АТ «Українська залізниця» на адресу, зазначену позивачем ОСОБА_1 , направлено лист - відповідь за № 176 від 12.03.2020 року та № ПК-5/257 від 12.08.2020 року. Доказів того, що це звернення не було вручено позивачу ОСОБА_2 саме з вини відповідача суду не надано. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимог Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію» відповідачем при розгляді заяв позивача від 17.02.2020 і від 26.07.2020 року, порушено не було. Відповідно, правові підстави для визнання дій відповідача щодо ненадання відповіді на його звернення від 17.02.2020 та від 26.07.2020 неправомірними - відсутні. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення строків розгляду справи, передбачених ст. 210 ЦПК України, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають із трудових правовідносин. З огляду на те, що ціна позову підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які згідно з ч. 4 ст. 274 ЦПК України підлягають розгляду лише за правилами загального провадження, суд першої інстанції обґрунтовано в ухвалі про відкриття провадження від 18 грудня 2020 року ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Статтею 275 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із ч.ч. 2-5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2021 року з метою недопущення порушення прав відповідача у справі, строки розгляду справи були продовжені на тридцять днів, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи відомостей про належне повідомлення АТ «Українська залізниця» про розгляд справи. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 лютого 2021 року строки розгляду справи продовжено до 12.03.2021, у зв`язку з ненаданням суду витребуваних за клопотаннями позивача ОСОБА_1 , ухвалою від 18.12.2020 доказів. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року строки розгляду справи продовжено до 09.04.2021 у зв`язку з відсутністю відомостей про отримання АТ «Українська залізниця» повторно направленої ухвали про витребування доказів, яка на вказаний час не виконана. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року строки розгляду справи продовжено до 07.05.2021, у зв`язку з направленням (втретє) АТ «Українська залізниця» копії ухвали про витребування доказів для виконання. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 07 травня 2021 року строки розгляду справи продовжено до 04.06.2021 у зв`язку з наданням позивачу можливості подати відповіді на відзив позивача на позов від 05.05.2021 та у зв`язку з цим недопущеннями порушення прав сторін у справі. Водночас даною ухвалою визнано, що строки подання відповідачем відзиву на позов зумовлений об`єктивними причинами, пов`язаними із обмеженням і ускладненням роботи підприємства через карантин. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року строки розгляду справи продовжено на шістдесят днів до 03 серпня 2021 року, у зв`язку з переходом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомлення) сторін та перебування головуючого судді у відпустці. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Розумність строків розгляду справи згідно ст. 2 ЦПК України належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства і є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. У пункті 3 постанови №11 Пленуму «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних, і справ про адміністративні правопорушення» від 17 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що, розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Оцінюючи характер спірних правовідносин, наявність обставин, що утруднювали розгляд справи впродовж встановлених строків, а саме невиконання відповідачем своїх процесуальних обов`язків у передбачені строки, що були викликані карантинними обмеженнями, вжиття з цього приводу судом заходів процесуального характеру, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення у зв`язку з порушенням строків розгляду справи визначених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження. З огляду на вищевикладене, колегія вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні позивачем спірних правовідносин та положень законодавства про працю, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 лютого 2022 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді С.М. Бойко С.М. Копняк