Постанова 4850 № 360/6138/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2022 року справа №360/6138/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариство «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот» на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року (повне судове рішення складено 25 листопада 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/6138/21 (суддя в І інстанції Смішлива Т.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот» до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Горелика Євгена Борисовича про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 05.10.2021 ВП №67043991, УСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (далі - ПРАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот») до приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Горелика Євгена Борисовича (далі приватний виконавець), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого від 05 жовтня 2021 року ВП № 67043991 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця (далі Спірна постанова). В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05 жовтня 2021 року відповідачем винесено Спірну постанову про стягнення з позивача основної винагороди приватного виконавця у розмірі 1 372 006 грн. Постанова отримана позивачем 11 жовтня 2021 року, що підтверджує поштовий штамп позивача на супровідному листі виконавця № 6808 від 05 жовтня 2021 року. Позивач вважав, що Спірна постанова прийнята відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими вмотивовано позовну заяву. Апелянт наголошує, що у приватного виконавця були відсутні підстави для стягнення основної винагороди, оскільки приватним виконавцем не вчинено дій, спрямованих на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості, а будь-які дії відповідача не є належними заходами примусового виконання рішень. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з рішенням місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без змін. Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22 лютого 2016 року у справі № 913/860/14 рішення Господарського суду Луганської області від 21.12.2015 у справі № 913/860/14 скасовано; позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 10 575 184,07 грн, інфляційні нарахування у сумі 3 072 104,46 грн, судовий збір 72 770,04 грн та судовий збір з апеляційної скарги у сумі 80 047,04 грн; в решті позову відмовлено (а.с.66-69). 02 березня 2016 року судом видано судовий наказ у справі № 913/860/14. 05 жовтня 2021 року відповідачем відкрито виконавче провадження № 67043991 з виконання наказу Господарського суду Луганської області № 913/860/14 від 02 березня 2016 року про стягнення з ПРАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь Дочірньої компанії «Газ України» 3% річних у сумі 10 575 184,07 грн, інфляційні нарахування у сумі 3 072 104,46 грн, судовий збір 72 770,04 грн (а.с.40, 63). 05 жовтня 2021 року відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 67043991 з виконання наказу Господарського суду Донецької області № 913/860/14 від 02 березня 2016 року у сумі 1 372 006,00 грн. В постанові зазначено, що відповідно до приписів діючого законодавства про виконавче провадження з боржника підлягає стягненню основна винагорода приватного виконавця у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а саме: 1 372 006,00 грн (13720058,57 * 10% = 1372006,00), порядок стягнення встановити 10% від фактично стягнутої суми (а.с.3-4,42). Зі змісту вказаної постанови судом встановлено, що відповідачем здійснено розрахунок винагороди приватного виконавця в розмірі 10 відсотків від суми стягнення. 05 жовтня 2021 року відповідачем винесено постанови про арешт коштів та майна боржника (а.с.43, 44, 45 зв.б.-48) та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с.41). Крім того, в рамках виконавчого провадження відповідачем складено вимогу № 9371 від 15 листопада 2021 року (а.с.53-54) та про залучення працівників поліції при проведенні виконавчих дій (а.с.57-58). З матеріалів справи, судами встановлено, що на момент розгляду справи з позивача борг та винагорода приватного виконавця не стягнута, виконавче провадження не закінчено та судовий наказ перебуває на примусовому виконанні (а.с.70-73), що не заперечується сторонами. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі Закон № 1403-VIII). Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Приписами статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції №512/5), вона розроблена відповідно до Закону № 1403-VIII, Закону № 1404-VIII, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню. Примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону, здійснюють державні виконавці та приватні виконавці (крім рішень, передбачених частиною другою статті 5 Закону) (далі - виконавці) (пункт 1, 2 Інструкції №512/5). Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Частиною четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Частиною першою статті 42 Закон № 1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Згідно з частиною першою статті 31 Закону № 1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону № 1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Частина п`ята статті 31 Закону № 1403-VIII передбачає, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону № 1403-VIII). Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі - Порядок № 643). Пунктом 4 Порядку № 643 встановлено, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково та виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за такими документами стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Аналізуючи положення Закону № 1404-VIII, які регулюють діяльність приватних виконавців, та статті 31 Закону № 1403-VIII, суд дійшов висновку, що основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми. Крім того, враховуючи конструкцію статті 31 Закону № 1403-VIII, законодавець зобов`язує приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить її розрахунок. При цьому, основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення, в залежності від суми, стягнутої за результатами здійснення виконавчих дій, тобто виплачується пропорційно від фактично стягнутої суми. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 640/17286/20 та від 29 січня 2021 року у справі № 640/13434/19. Крім того, зміст спірної постанови свідчить про те, що відповідачем здійснено лише розрахунок основної винагороди у відповідності до фіксованої ставки визначеної приписами наведених норм. Слід зауважити, що стягнення основної винагороди, крім визначених законом випадків, коли основна винагорода не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди. Суд звертає увагу, що позивач оскаржує лише постанову приватного виконавця про стягнення основної винагороди, а не сам факт стягнення цієї винагороди, доказів початку стягнення основної винагороди приватного виконавця позивач не надав, в позовній заяві підтвердив факт невиконання судового наказу. Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження визначено суму основної винагороди приватного виконавця, яка підлягає стягненню за умови примусового виконання виконавчого документу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 380/6503/20. Судами встановлено, що на момент розгляду справи виконавче провадження ВП № 67043991 не закінчено та судовий наказ перебуває на примусовому виконанні відповідача, а тому твердження представника позивача про прийняття відповідачем спірної постанови не на підставі та не у спосіб, визначені законодавством України, є безпідставне, що відповідає правовій позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 360/2855/20 (пункт 74). Посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 360/2855/20, як підстава для скасування спірної постанови, місцевий суд правильно вважав необґрунтованим, оскільки Верховний Суд в цій справі, скасовуючи рішення попередніх судів, дійшов висновку про порушення норм матеріального права у зв`язку з тим, що суди не перевірили факту закінчення виконавчого провадження. Аналізуючи положення Закону № 1404-VIII, які регулюють діяльність приватних виконавців, та статті 31 Закону № 1403-VIII, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання виконавчих документів. Примусове виконання виконавчих документів розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди приватного виконавця. Даний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 24 грудня 2021 року у справі № 200/3149/21-а. Слушним є те, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 січня 2021 року у справі № 160/5321/20, від 27 квітня 2021 року у справі № 580/3444/20, від 03 червня 2021 року у справі № 640/17286/20 та від 26 серпня 2021 року у справі № 380/6503/20. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак, відповідач, приймаючи спірну постанову про стягнення з боржника основної винагороду приватного виконавця, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При вказаних обставинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем не доведено протиправність постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 05 жовтня 2021 року ВП №67043991 з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов задоволенню не підлягає. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариство «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот» на рішення залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 360/6138/21 залишити без змін. Повне судове рішення 17 лютого 2022 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук