Постанова 4857 № 500/7460/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 500/7460/21 пров. № А/857/22515/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Чепенюк О.В.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Тернопіль 30 листопада 2021 року, повне судове рішення складено 30 листопада 2021 року, у справі №500/7460/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопіль-Мостобуд» до Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця, В С Т А Н О В И В : 01.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопіль-Мостобуд» (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), просило визнати протиправними та скасувати: постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 05.04.2019 у виконавчому провадженні №55729703, постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 08.04.2019 у виконавчому проваджені №58820349. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.02.2018, якою вирішувалося питання стягнення виконавчого збору норма статті 27 Закону № 1404-VІІІ визначала правила стягнення виконавчого збору, за якими виконавчий збір мав вираховуватись із розрахунку 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Суд першої інстанції вказав, що у даному випадку підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Суд першої інстанції зазначив, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку з затвердженням судом мирової угоди, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору, у разі якщо умови мирової угоди не виконуватимуться і виконання судового рішення буде знову проводитися в примусовому порядку, або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Суд першої інстанції дійшов висновку, що винесення державним виконавцем безпосередньо постанови про стягнення виконавчого збору 05.04.2019 не впливає на те, яким чином має обчислюватися виконавчий збір, оскільки такий вже визначений на момент відкриття ВП №55729703, а тому підстав для застосування положень Закону статті 27, які діяли у період після 28.08.2018, за яких виконавчий збір становив 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, немає. Також суд першої інстанції вказав, що оскільки виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчими документами, відсутні підстави для стягнення виконавчого збору з Товариства і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відділ державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року та відмовити в задоволені позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у ході виконання виконавчих проваджень 58822045 та 58820349 державним виконавцем вживались усі необхідні заходи для фактичного виконання рішення суду. Скаржник вказує, що самостійне виконання рішення відповідно до мирової угоди, затвердженої господарським судом Тернопільської області згідно з ухвалою №921/757/16-г/17 від 10.08.2018 не відбулось, оскільки згідно графіку погашення заборгованості боржник рішення суду не виконував. Зазначає, що несплата виконавчого збору завдасть збитків Державі, тоді як боржник про самостійне виконання рішення державного виконавця не повідомляв. Скаржник вказує, що суд першої інстанції до кінця не дослідив всіх вимог та умов для стягнення виконавчого збору та не взяв до уваги пояснення представника відповідача. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, з врахуванням статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень статтей 229, 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Господарський суд Тернопільської області 25.10.2017 видав наказ про примусове виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопіль-Мостобуд» на користь ТОВ «Борен-А» 2 240 887,00 грн заборгованості, 3 944 455,04 грн інфляційних втрат та 449 122,98 грн 3 % річних. На підставі цього наказу та заяви стягувача 07.02.2018 старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55729703 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопіль-Мостобуд» на користь ТОВ «Борен-А» 2 240 887,00 грн заборгованості, 3 944 455,04 грн інфляційних втрат та 449 122,98 грн 3 % річних. Пунктом 3 постанови визначено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 663 446,50 грн (а.с.9). В межах цього виконавчого провадження державним виконавцем направлялися запити для розшуку майна зареєстрованого за боржником, виносилася постанова про арешт коштів боржника від 07.02.2018, постанова про розшук майна боржника від 09.02.2018, про арешт коштів боржника від 26.06.2018, постанова про розшук майна боржника від 26.06.2018, постанова про залучення працівників органів внутрішніх справ від 04.07.2018, постанова про припинення розшуку майна боржника від 04.10.2018, здійснювалися виклики державним виконавцем боржника та стягувача, направлялися вимоги державного виконавця боржнику, доручення про перевірку інформації та вчинення виконавчих дій (а.с.11-34). 25.10.2018 державним виконавцем Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та у зв`язку з тим, що 10.08.2018 Господарським судом Тернопільської області винесена ухвала про затвердження мирової угоди. Зазначено про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення. Щодо виконавчого збору, то така постанова жодних приписів не містила. 13.11.2018 державним виконавцем Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №55729703 на підставі постанови про перевірку від 12.11.2018 та заяви стягувача, керуючись статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.38). 05.04.2019 державним виконавцем Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові зазначено, що 16.08.2019 надійшла ухвала Господарського суду Тернопільської області від 10.08.2018 про затвердження мирової угоди. Пунктом 2 постанови визначено виконавчий збір у сумі 663 446,50 грн та витрати на виконавче провадження в сумі 200,00 грн вивести в окремі провадження. 05.04.2019 державним виконавцем Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області винесена постанова про стягнення виконавчого збору у ВП №55729703. У цій постанові зазначено, що постановою 07.02.2018 відкрите виконавче провадження з виконання виконавчого документу наказу Господарського суду Тернопільської області від 25.10.2017, стягнуто виконавчий збір в сумі 663 446,50 грн. Також, державним виконавцем постановлено стягнути з Товариства виконавчий збір у сумі 663 446,50 грн. (а.с.46). 05.04.2019 державним виконавцем Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області на підставі заяви стягувача ТОВ «Борен-А» відкрито ВП №58822045 щодо примусового виконання ухвали Господарського суду Тернопільської області від 10.08.2018 у справі № 921/757/16-г/7 (якою затверджена мирова угода) про стягнення з Товариства на користь ТОВ «Борен-А» 3 596 165,00 грн, а саме по 400 000,00 грн. щомісяця у строки до 30.09.2018, 30.10.2018, 30.11.2018, 30.12.2018, 30.01.2019, 28.02.2019, 30.03.2019, 30.04.2019 та 396165,02 грн до 30.05.2019 (а.с.49-50). У пункті 3 постанови зазначено стягнути з боржника виконавчий збір у сумі 359 616,50 грн. Постановою державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 08.04.2019 ВП №58822045 виправлено помилку у постанові від 05.04.2019 в частині стягнення виконавчого збору, зазначено, що на виконанні у відділі вже перебуває постанова про стягнення виконавчого збору (а.с.52). В межах ВП №58822045 державним виконавцем виносилися постанови про арешт майна боржника від 05.04.2019, про розшук майна боржника від 08.04.2019 та 15.07.2019, про арешт коштів боржника від 09.04.2019 та 02.05.2019, про зміну (доповнення) реєстраційних даних, направлялися виклики боржнику, виносилися постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 22.10.2021, про припинення розшуку майна боржника, надсилалися запити державного виконавця щодо виявлення майна боржника (а.с.54-75). 22.10.2021 державним виконавцем Відділу ДВС у місті Тернополі винесено постанову у ВП № 58822045 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви стягувача, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.76-77). 08.04.2019 державним виконавцем Тернопільського MB ДВС ГТУЮ у Тернопільській області у ВП № 58820349 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого документа - постанови державного виконавця №55729703 від 05.04.2019 про стягнення виконавчого збору щодо стягнення з Товариства на користь Тернопільського MB ДВС ГТУЮ у Тернопільській області виконавчого збору у сумі 663 446,50 грн (а.с.114). В межах цього виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанови про арешт майна боржника від 08.04.2019, про розшук майна боржника від 28.10.2021, про арешт коштів боржника, надсилалися виклики державного виконавця боржнику (а.с.116-128). Не погоджуючись з постановою про стягнення виконавчого збору №55729703 від 05.04.2019 та про відкриття виконавчого провадження від 08.04.2019 у ВП №58820349, вважаючи такі протиправними, Товариство звернулось із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ). Так, згідно з статтею 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. На час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.02.2018 ВП №55729703 статтею 26 Закону №1404-VІІІ встановлювалось, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції станом на 07.02.2018 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Також частиною 5 вказаної статті закріплювався вичерпний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується. Крім того, у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (частини 7 статті 27 Закону №1404-VIII). Відповідно до частини 9 статті 27 Закону №1404-VIII встановлювалось, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, які зроблені на підставі аналізу Великою Палатою Верховного Суду норм Закону №1404-VIII до внесення змін Законом №2475-VIII від 03.07.2018, які набрали чинності з 28.08.2018, обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. В подальшому частина 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ змінена згідно з Законом №2475-VIII від 03.07.2018 (чинним з 28.08.2018) та слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів». Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення. За приписами частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, в редакції чинній на час повернення виконавчого документа стягувачу, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. 22.10.2021 державним виконавцем Відділу ДВС у місті Тернополі винесено постанову у ВП № 58822045 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви стягувача, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки база обрахунку виконавчого збору, встановлена статтею 27 Закону №1404-VIII змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10% фактично стягнутої суми, а після 28.08.2018 - 10% суми, що підлягає примусовому стягненню (редакція Закону №2475-VIII від 03.07.2018), виконавче провадження закінчено з підстав затвердження мирової угоди, тоді як підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку з затвердженням судом мирової угоди за вищеописаних обставин створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору, у разі якщо умови мирової угоди не виконуватимуться і виконання судового рішення буде знову проводитися в примусовому порядку, або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, стягнення за пред`явленим до примусового виконання виконавчим документом - наказом Господарського суду Тернопільської області від 25.10.2017 №921/757/16-г/7 суми заборгованості в ході здійснення державним виконавцем виконавчого провадження №55729703 фактично не відбулось, виконавче провадження закінчено у зв`язку з затвердження господарським судом мирової угоди. Державний виконавець не вчиняв дій, які б призвели до фактичного виконання судового рішення та не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, про що свідчить і відсутність результатів виконання (суми, яку фактично стягнуто), такі обставини не заперечували сторони у судовому засіданні. Відповідно до позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі №400/878/20 положення статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню, а тому з урахуванням того, що постанова про відкриття виконавчого провадження №55729703 від 07.02.2018 прийнята у період до внесення законодавчих змін Законом №2475-VIII від 03.07.2018 (чинним з 28.08.2018) у частину 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, на переконання суду апеляційної інстанції у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з боржника 05.04.2019 виконавчого збору і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу ДВС. Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Частиною 2 статті 6 КАС України та положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесених відповідачем постанов, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №500/7460/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук