Постанова 4857 № 460/16708/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 460/16708/21 пров. № А/857/2933/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Друзенко Н.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Рівне о 12 год. 32 хв. 22 грудня 2021 року, повне судове рішення складено 22 грудня 2021 року, у справі №460/16708/21 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, В С Т А Н О В И В : 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), просила визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 18.11.2021 по ВП № 67558425. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виносячи 18.11.2021 одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №67558425 постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 12000 грн., старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Ониськевич Н.В. діяла у повній відповідності до вимог статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016. Суд першої інстанції вказав, що належних і достатніх доказів виконання боржником рішення суду до 18 листопада 2021 року до органу ДВС не подано, а стан виконання рішення немайнового характеру у встановленому законодавством порядку не перевірено. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, в ході судового розгляду довів правомірність виданої ним постанови. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що розгляд справи за відсутності позивача є порушенням судом першої інстанції норм процесуального права. Скаржник вказує, що подавала клопотання про перенесення судового засідання та надавала підтвердження участі в інших судових засіданнях у статусі адвоката. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції порушив право позивача надавати докази та що 18.11.2021 добровільно виконала постанову Рівненського апеляційного суду від 07.10.2021 у справі №569/2864/20, а ще 13.10.2021, безпосередньо у день отримання вказаної постанови, повідомила ОСОБА_2 про необхідність понесення витрат на виготовлення дублікату ключів від вхідних дверей. Скаржник зазначає, що відповідачем в цілому неправомірно відкрито виконавче провадження № 67558425, а відкрите таке не підлягало примусовому виконанню. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що у зв`язку з тим що виконавчий збір не стягнуто, а виконавчий документ завершено на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» - постанову про стягнення виконавчого збору зареєстровано в АСВП як виконавчий документ та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП68302381. Вказує, що наведені доводи позивача в апеляційній скарзі відображають лише особисте сприйняття позивачем судового рішення та не спростовують висновків суду першої інстанцій, не доводять неповноту з`ясування судом обставин справи, не встановлюють які норми матеріального та процесуального права порушені, чи неправильно застосовані судом при винесенні оскаржуваного рішення, в цілому не спростовують законність судового рішення з тих підстав, які наведені в апеляційній скарзі. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, з врахуванням статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень статтей 229, 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що постановою Рівненського апеляційного суду від 12.10.2021 у справі № 569/2864/20 (провадження №22-ц/4815/373/21) задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22.12.2020 та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та видачі ключів від замків задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечення вільного входу/виходу і її перебування в цьому приміщенні. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4202,40 грн. На виконання вказаного судового рішення 16.11.2021 Рівненським міським судом видано два виконавчих листи, зокрема, про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні приміщенням, шляхом передачі ключів від вхідних дверей та забезпечення вільного входу/виходу і перебування в цьому приміщенні. На підставі заяви ОСОБА_2 від 16.11.2021 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Ониськевич Н.В. 18.11.2021 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 67558425 з примусового виконання виконавчого листа № 569/2864/20, виданого 16.11.2021 Рівненським апеляційним судом, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №67558425 на загальну суму 200 грн. та постанову про стягнення виконавчого збору ВП №67558425 у розмірі 12000 грн. Вважаючи вказану постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ). Так, згідно з статтею 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Так, у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП №67558425 від 18.11.2021 вказано про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 12000 грн. Правомірність винесення вказаної постанови не є предметом дослідження в межах спірних правовідносин, така учасниками справи не оскаржується. В свою чергу, покликання скаржника на зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП №67558425 в адресі «вул.Байди-Вишневсьего» замість «вул.Байди-Вишневецького» є, на переконання суду апеляційної інстанції, граматичною помилкою, яка відповідно до положень статті 74 Закону №1404-VIII може бути виправлена, зокрема, за заявою сторони виконавчого провадження, та не вказує на протиправність дій державного виконавця щодо винесення такої постанови. Статтею 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Частиною 5 вказаної статті закріплено вичерпний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується. Крім того, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частини 7 статті 27 Закону №1404-VIII). Відповідно до частини 9 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови. Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. Системний аналіз положень статті 26, статті 27 Закону №1404-VIII, Інструкції №512/5 в аспекті спірних правовідносин, дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання виконавчого документа. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у постановах від 28 квітня 2020 року (справа №480/3452/19), від 20 листопада 2019 року (справа №480/1558/19) зазначив, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови. Отже, після набуття чинності змінами до частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови, не пов`язується із фактично стягнутою виконавцем сумою, а обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню. З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник спір, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії державного виконавця щодо винесення постанови від 18.11.2021 про стягнення виконавчого збору ВП №67558425 є правомірними і такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, покликання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, відповідно до яких обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки такі зроблені на підставі аналізу Великою Палатою Верховного Суду норм Закону №1404-VIII до внесення змін Законом №2475-VIII від 03.07.2018, які набрали чинності з 28.08.2018, тобто такі висновки в межах спірних правовідносинах не є релевантними. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що скаржник у апеляційній скарзі зазначає, що судове рішення, на реалізацію якого судом видано виконавчі листи, виконано ним 18.11.2021 у спосіб скерування стягувачу повідомлення про надання дубліката ключа від вхідних дверей кв. АДРЕСА_2 та необхідності надання банківських реквізитів для зарахування судових витрат, яке отримано стягувачем 22.11.2021, проте, на переконання суду апеляційної інстанції, такі дії скаржника (боржника) у вищезазначений спосіб не доводять факт виконання судового рішення навіть у той спосіб, який зазначено останнім, оскільки на день відкриття 18.11.2021 виконавчого провадження та винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору, не існували. Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Частиною 2 статті 6 КАС України та положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви правомірності винесення відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №460/16708/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук