Постанова Одеський апеляційний суд № 947/35373/20

Номер провадження: 22-ц/813/5178/22 Номер справи місцевого суду: 947/35373/20 Головуючий у першій інстанції Коваленко О.Б. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.02.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 жовтня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: 27.11.2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , та уточнивши вимоги, просив стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.05.2016 року у розмірі 31 296,64 грн. та судові витрати у розмірі 2 102,00 грн. (а.с.1-4). В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 19.05.2016 року з метою отримання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 підписав заяву №б/н та отримав кредитні кошти. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 7300,00 грн. При підписанні вказаної заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у Анкеті-заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що позичальник був проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме: «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання умов кредитного договору від 19.05.2016 року, станом на 14.10.2020 року виникла заборгованість у розмірі 31 296,64 грн., з яких: 22 375,30 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 22 375,30 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8 871,38 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 3,168). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.10.2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 19.05.2016 року у розмірі 22 375,30 гривень, а також суму судового збору в розмірі 2 102,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.10.2021 року, ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 16.02.2022 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, томудатою ухвалення цього судового рішення є 16.02.2022 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.12.2021 року, згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України. Колегія суддів також зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи (а.с. 62-63). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту (а.с. 186-188). Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на таке. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 526 ч.1, 527 ч.1, 530 ч.1 ЦК України). За правилами ч. 1 ст. 610 ч.1, ч. 1 612 ч.1 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 527, ч.1 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 ч.1, 612 ч.1 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 19.05.2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, з встановленням кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 5000,00 грн. у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 7300,00 грн. Зазначені обставини підтверджуються довідкою про видану кредитну картку та випискою по рахункам відповідача (а.с. 12,10,11). Станом на 14.10.2020 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі за тілом кредиту 22 375,30 грн. (а.с. 3,168). З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що останній отримав кредитну картку, користувався нею (знімав кошти у банкоматах, розраховувався за покупки в магазинах, частково сплачував заборгованість). Зважаючи на те, що матеріали справи містять належні докази того, що відповідач, в період з 2016 року по 2020 рік систематично користувався кредитними коштами, які надавав Банк на підставі договору від 19.05.2016 року (поповнював картку готівкою і знімав кошти готівкою в терміналах самообслуговування та банкоматах, розраховувався за покупки через термінали в магазинах, частково погашав кредит (а.с. 72-80), станом на 14.10.2020 року має місце заборгованість за тілом кредиту в розмірі 22 375,30 грн., суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Банка. Аргументи та доводи відповідача у скарзі про те, що Банк не надав суду жодних належних доказів для підтвердження факту отримання відповідачем кредиту, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ст. 639 ч.ч.1,2 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ч.1 ЦК України). Зміст кредитного договору зафіксований в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» від 19.05.2016 року і укладення договору у такій формі не суперечить чинному цивільному законодавству України. Між сторонами, після підписання Анкети-заяви, вчинені дії на набуття цивільних прав та обов`язків, що у розумінні ч.1 ст. 202 ЦК України, свідчить про укладення двостороннього правочину, складовою якого є Анкета-заява від 19.05.2016 року. Матеріали справи містять належні і допустимі докази факту укладення договору, а також наявності заборгованості за договором: копію договору у вигляді Анкети-заяви; розрахунок заборгованості; виписки по рахунку відповідача (а.с. 72-80). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням і надає оцінку зібраним у справі доказам, як в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі. Разом з тим, всупереч ст. 81 ЦПК України, відповідач належними і допустимими доказами не спростував докази про наявність кредитних правовідносин між ним та Банком, а також розрахунків Банку щодо заборгованості станом на 14.10.2020 року. Розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, однак є письмовим доказом (ст. 76 ч.2 п.1, ст. 95 ч.1 ЦПК України), який містить інформацію щодо фактичного операційного руху грошових коштів по рахунку відповідача і відображає стан нарахувань у певні періоди часу. Банк надав виписку по рахунку відповідача, яка має статус первинного документу, що визначено Переліком типових документів, затвердженим наказом МЮУ від 12.04.2012 року №578/5 (далі-Перелік). Відповідно до цього Переліку, до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. З наданої Банком виписки вбачається, що позичальник ОСОБА_1 протягом з 2016 року по 2020 рік систематично знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за договором від 19.05.2016 року і знову користувався кредитним коштами. Користування кредитними коштами у вказаний період свідчить, що відповідачу було відомо про наявність між ним та Банком кредитних зобов`язань, а також про обов`язок повернути кредитні кошти. Кредит отриманий відповідачем у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку. Порядок використання спеціальних платіжних засобів - платіжних карт, регулюється Законами України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про електронний цифровий підпис»» і постановою НБУ №705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів». Анкета-заява містить початкову суму кредитного ліміту, проте саме Банку надано право у будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт, при цьому, встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження. Відповідальність клієнта наступає у момент використання останнім кредитного ліміту, коли клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через POS-термінал торгової точки) і саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальника. Має значення сума фактично отриманих коштів, а не сума стартового кредитного ліміту по карті, тому виписка з карткового рахунку позичальника є належним доказом зняття грошових коштів. З виписки по рахунку відповідача вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами і це свідчить про те, що він визнавав свої зобов`язання за договором від 19.05.2016 року. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду не виявлено і сторонами не надано таких нових доказів в суді апеляційної інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України є малозначною, то дана постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк О.С. Комлева