Постанова Запорізький апеляційний суд № 0825/7242/2012

Дата документу 15.02.2022 Справа № 0825/7242/2012 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 0825/7242/2012 Провадження №22-ц/807/718/22 Головуючий в 1-й інстанції Бредун Д.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2022 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Біліченко Олега Олександровича на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2014 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за поданням державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання ним своїх зобов`язань,- В С Т А Н О В И В: У травні 2014 року державний виконавець Хортицького відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Стандартюк О.В. звернувся до суду з поданням, погодженим з начальником відділу Ніколаєвим Ю.О., в якому просив тимчасово обмежити боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання ним своїх зобов`язань шляхом винесення відповідної ухвали. Вимоги подання мотивовані тим, що на виконанні в Хортицькому відділі державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження № 39491091 з примусового виконання виконавчого листа № 2/0825/1939/2012, виданого 12 липня 2013 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя за рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2012 року по справі за позовом ВАТ «ЗМК «Запоріжсталь» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок скоєння злочину. Зазначене рішення боржником добровільно не виконується, вжитими державним виконавцем заходами встановити місце знаходження боржника та його майна не вдалося. Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2014 року , подання задоволено. Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до виконання ним своїх зобов`язань за виконавчим листом № 2/0825/1939/2012, виданим 12 липня 2013 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя за рішенням суду від 18 грудня 2012 року по справі за позовом ВАТ «ЗМК «Запоріжсталь» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок скоєння злочину, у розмірі 347 999,05 грн. Ухвала в частині тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 підлягає негайному виконанню. Виконання ухвали покладається на Державну прикордонну службу України. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Біліченко Олега Олександровича звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні подання. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що державним виконавцем до суду не було надано жодного доказу, який би підтвердив ту обставину, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, а також доказів, які б свідчили про доцільність обмеження його у праві виїзду за кордон. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні Хортицького ВДВС ЗМУЮ дійсно перебуває виконавчий лист № 2/0825/1939/2012, виданий 12 липня 2013 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя по справі за позовом ВАТ «ЗМК «Запоріжсталь» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок скоєння злочину, у розмірі 347999,05 грн., за яким постановою державного виконавця Хортицького ВДВС ЗМУЮ від 27 серпня 2013 року відкрито виконавче провадження № 39491091 та здійснено виклик державного виконавця із зобов`язанням боржника з`явитися до Хортицького відділу ДВС ЗМУЮ для сплати боргу за виконавчим документом або надання відповідних документів про сплату. При цьому з доданої до подання копії акту державного виконавця від 13.09.2013 року вбачається, що за вказаною у виконавчому документі адресою боржник ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрований, зі слів матері, виїхав до Російської Федерації працювати, у зв`язку з чим речей боржника, на які можливо звернути стягнення, у квартирі немає. Відповідно до копії довідки № 27579 від 24.09.2013 р. на запит державних виконавців щодо інформації бази даних АІС «Автомобіль» запис стосовно наявності зареєстрованих транспортних засобів за боржником ОСОБА_1 відсутній. Разом з тим, згідно даних інформаційної довідки № 24526559 від 29.08.2013 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним виконавцем встановлено належне боржнику нерухоме майно, на яке відповідною постановою державного виконавця від 04 вересня 2013 року було накладено арешт та оголошено заборону його відчуження. Згідно відповіді Державної податкової служби України щодо джерел отримання доходів боржників-фізичних осіб № 1001464018 від 30.08.2013 р. інформація стосовно боржників-фізичних осіб щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) податковим агентом на користь платників податку та сум утриманого з них податку в ДРФО відносно ОСОБА_1 відсутня; щодо відповіді про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах боржниками - юридичними особами та (або) фізичними особами - підприємцями № 1001468682 від 30.08.2013 р. фізичну особу-підприємця за вказаним у виконавчому документі РНОКПП - припинено. Крім того, 13 лютого 2014 року стягувач в особі начальника відділу судової практики та виконання рішень ВАТ «Запоріжсталь» Пругло Т.М. звернувся до Хортицького ВДВС ЗМУЮ з заявою, в якій просить звернутися до суду з поданням про тимчасове обмеження виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України до виконанням ним зобов`язань перед банком. Задовольняючи вимоги подання, суд першої інстанції виходив з того, що в добровільному порядку ОСОБА_1 рішення суду не виконує, що змушує державного виконавця вживати різних передбачених законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання рішення суду, тому з метою запобігання виїзду ОСОБА_1 за межі території України за наявної невідшкодованої підприємству матеріальної шкоди, - подання державного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за межі України підлягає задоволенню. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон. Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до частини 1 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. З матеріалів справи вбачається, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України було застосовано судом у зв`язку з тим, що він не виконував зобов`язання з повернення боргу за виконавчим провадженням. Виходячи з наведених норм Закону сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є достатньою підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника з ухилення від виконання рішення. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон лише у разі ухилення від їх виконання боржником, яке має умисний характер. У зв`язку з цим предметом судового розгляду у даному випадку є з`ясування як наявності не виконаних боргових зобов`язань в межах відповідного виконавчого провадження, так і свідоме не виконання боржником покладеного на нього судом в межах цього виконавчого провадження обов`язку. Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. У відношенні дотримання національними державними органами вимоги пропорційності обмеження виїзду за кордон, визначеної статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у рішенні від 26 листопада 2009 року у справі «Гочев проти Болгарії» [Gochev v. Bulgaria] (заява № 34383/03) сформулював правові висновки щодо змісту згаданої конвенційної норми, в яких зазначив про необхідність з`ясування в такій ситуації щоб будь-яке втручання у право особи на виїзд зі своєї країни було з самого початку та на всьому протязі застосування цього заходу виправданим та пропорційним з урахуванням обставин справи. Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та міжнародних гарантій на вільне пересування особи, який забезпечується державним примусом у разі умисного невиконання боржником своїх обов`язків перед стягувачем, а застосоване державою відповідно до закону та з легітимною метою обмеження ефективно забезпечує виконання боржником цього обов`язку. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Всупереч вказаною норми ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції у контексті наведених норм матеріального права не надав достатніх доказів на підтвердження того, що боржник умисно ухиляється від виконання відповідного судового рішення, яке перебуває у нього на примусовому виконанні, у справі відсутні докази, що у боржника була можливість сплатити борг, а він від цього ухилився, або що обмеження боржника у праві вільного виїзду за кордон буде позитивно сприяти виконанню судового рішення. За таких обставин та у контексті згаданих норм матеріального права та конвенційної практики Європейського суду з прав людини, - не можна вважати, що обмеження боржника у праві вільного виїзду за кордон є пропорційним легітимній меті, з якою державний виконавець відповідно до національного закону звернувся до суду зі своїм поданням. Наведені на обґрунтування подання державного виконавця доводи про те, що боржник у добровільному порядку не спрямовує грошові кошти на виконання рішення суду - належними та допустимим доказами про умисний характер такої бездіяльності боржника - не підтверджені, а тому колегія суддів їх відхиляє та погоджується з наведеними з цих підстав доводами апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що державний виконавець не використав передбачені ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» правові можливості притягнути боржника до відповідальності відповідно до закону (ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення) для забезпечення виконання боржником законних вимог про подання декларації про доходи, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця. Колегія суддів у контексті наведених норм права щодо пропорційності обмеження права також звертає увагу, що державним виконавцем не зазначено доказів на підтвердження того факту, що обмеження ОСОБА_1 у виїзді за кордон позитивно вплине на виконання боржником зобов`язань по сплаті боргу. З наведеного вбачається, що державним виконавцем в поданні не наведено доводів та не надано належних доказів, які б свідчили про те, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, що він ухилявся від виконання своїх боргових зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості, або безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця, заявником не надано. Відтак, суд, із урахуванням практики Європейського суду з прав людини приходить до висновку, що обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон при відсутності переконливих доказів його ухилення від виконання рішення суду, порушує принцип пропорційності і не слугує меті стягнення боргу, а фактично перетворюється на формальне покарання боржника. Неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, порушивши норми процесуального права та неправильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції безпідставно задовольнив подання державного виконавця. У зв`язку з чим відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні подання. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Біліченко Олега Олександровича задовольнити. Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2014 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову. У задоволенні подання державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання ним своїх зобов`язань відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 16 лютого 2022 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков