Постанова Київський апеляційний суд № 753/17578/21

Постанова Іменем України 15 лютого 2022 року м. Київ провадження №22-ц/824/5695/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., за участю секретаря Ратушного А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2021 року про забезпечення позову в складі судді Трусової Т.О. у цивільній справі №753/17578/21 Дарницького районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на спадкове майно, В С Т А Н О В И В: В серпні 2021 року ОСОБА_2 , з підстав передбачених ст. 1282 ЦК України, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив звернути стягнення на успадковане відповідачкою майно в рахунок погашення боргу за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_3 . Позов мотивовано тим, що 16.11.2020 між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у позику 246 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути в строк до 16.05.2021. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадщину після його смерті прийняла відповідачка, до якої у визначений законом строк було пред'явлено вимогу про виконання зобов'язань за договором позики. Проте така вимога не була виконана. Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , які успадковані відповідачкою. В обґрунтування заяви зазначив, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки предметом спору є звернення стягнення на квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , які оформлені на ім`я відповідачки і вона як власник в будь-який момент має реальну можливість їх відчужити або обтяжити, що в подальшому утруднить виконання можливого рішення про задоволення позову. Додав, що спірні квартири ймовірно були виставлені відповідачкою на продаж, що свідчить про бажання останньої їх відчужити. А тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні квартири унеможливить їх відчуження або обтяження на користь третіх осіб. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2021 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірне майно, яке на праві власності належить ОСОБА_1 . Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду відповідачка, діючи через свого представника ОСОБА_4 , подала до суду апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена за неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд не врахував тієї обставини, що не існує обґрунтованої ймовірності утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, у зв`язку з не вжиттям заходів забезпечення позову. Позивачем не доведено її наміру відчужити спірне нерухоме майно. Судом не взято до уваги, що право власності на спірні квартири вона набула у порядку визначеному законом, а накладений на квартири арешт та заборона вчиняти реєстраційні дії перешкоджають їй, як законному власнику, в повній мірі реалізувати своє право власності. Зазначала, що накладений арешт безпідставно порушує її особисті майнові права та створює перешкоди у здійсненні права власності нерухомим майном. Також, як на підставу скасування ухвали суду посилалася на те, що суд повинен був повернути заяву, оскільки остання не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення. За вказаних обставин просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03.09.2021 про забезпечення позову та постановити ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. Представник відповідачки - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній. Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є спірні квартири та невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на ці квартири може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, якщо позов буде задоволено. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав. Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За приписами ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Верховний Суд в постанові від 19.11.2020 у справі №334/6521/19 навів наступний правовий висновок. Забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є звернення стягнення на спадкове нерухоме майно, а саме на квартири, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно Свідоцтв НОМЕР_1 та НОМЕР_2 про право на спадщину від 21.07.2021 право власності на квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 , належить відповідачу у справі ОСОБА_1 . Таким чином, у разі задоволення судом позову звернення стягнення буде здійснено саме на це майно. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_2 посилався на те, що відповідачка, як єдиний власник спірних квартир, може в будь-який момент їх відчужити або обтяжити, що в подальшому утруднить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Колегія суддів, встановивши, що між сторонами дійсно виник спір щодо вищевказаних квартир, дійшла висновку, що припущення позивача про можливе утруднення виконання рішення суду про задоволення позову є обґрунтованими, оскільки позов заявлено з підстав, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 1282 ЦК України, якою визначено, що у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідачка посилалася на те, що заборона на відчуження позбавляє її в повній мірі реалізувати своє право власності. Ураховуючи, що складовими права власності є право володіння, користування та розпорядження, а також те, що ухвала суду не перешкоджає відповідачу здійснювати свої право користування та володіння, колегія суддів вважає мотивованим та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири, яка є предметом спору, та належить ОСОБА_1 на праві власності, оскільки відповідачка посилається на порушення її права розпорядження майном. При цьому, слід враховувати, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном. А враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Відповідачка, отримавши свідоцтво про право власності на спадкове майно, має реальну можливість в будь-який час розпорядитися спірним майном. Тобто, не задоволення заяви про забезпечення позову може призвести до того, що власник спірного майна, який дійсно не позбавлений права розпорядження квартирою, має змогу реалізувати предмет спору і як наслідок з`явиться інший новий власник, що може істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову. У зв`язку з метою забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову, судом і вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на предмет спору - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки законодавець передбачає, що підставою для вжиття заходів забезпечення позову може бути обґрунтоване припущення щодо утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем її наміру відчужити спірні квартири. З наведеного слідує, що забезпечення позову шляхом накладення арешту стосуються лише обмеження прав власника у розпорядженні майном, а не у порушенні права власності в цілому. Тобто, накладення арешту на спірні квартири, щодо яких між сторонами виник спір, не є позбавленням права власності ОСОБА_1 на ці квартири. Доводи апеляційної скарги, що заява подана без додержання вимог ст. 151 ЦПК України, оскільки не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, оскільки за приписами статті 154 ЦПК України, якою врегульовано питання щодо забезпечення позову, застосування заходів зустрічного забезпечення позову за зверненням особи, якою подано заяву про забезпечення позову, є правом суду. А тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм статей 151 ЦПК України. Відтак, не зазначення заявником пропозиції щодо зустрічного забезпечення не є підставою для повернення заяви про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 20.08.2020 у справі №910/6503/19). Сукупність вищезазначених обставин та положень закону приводить до висновку, що суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, мотивував своє судове рішення та дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно. Одночасно, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Зважаючи на викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову вирішено з дотриманням норм процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 15 лютого 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець