Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/31776/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/31776/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 15 жовтня 2020 року №1181388-3311-2615. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно нарахував йому податкове зобов`язання зі сплати земельного податку, оскільки у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про реєстрацію за ним права власності чи користування земельними ділянками. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2021 адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідач, зокрема зазначає, що згідно з відомостями Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач є власником будинку (флігелю), адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці №8000000000:82:013:0062. Відповідно до статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Ураховуючи зазначене та те, що позивачем використовується вказана земельна ділянка, Головним управлінням ДФС у м. Києві було розраховано суму земельного податку, яка підлягала сплаті ОСОБА_1 . Таким чином, беручи до уваги, що у позивача наявний обов`язок зі сплати земельного податку, оскаржуване рішення Головного управління ДФС у м. Києві прийняте правомірно і скасоване судом першої інстанції помилково. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наполягає на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу жилого будинку (флігель) від 30 січня 2015 року №3793 та Договору про внесення змін та доповнень до Договору купівлі-продажу жилого будинку (флігель) від 30 січня 2015 року №321 та Договору про внесення змін та доповнень до Договору купівлі-продажу жилого будинку (флігель), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 30 січня 2015 року, зареєстрованим за №321 від 20 вересня 2016 року №3797. Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 948,58 кв.м. (код ділянки 82:013:062). Інформація про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: Жилий будинок (флігель), об`єкт житлової нерухомості ТАК; опис об`єкта: загальна площа 745,3 кв.м., житлова площа 403,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 228203161, дата формування 15 жовтня 2020 року). З урахуванням індексації, передбаченої статтею 289 ПК України на 2018, 2019, 2020 роки 1%, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 17.07.2018, 01.01.2019, 01.01.2020 становить 29572472,00 грн. Так, контролюючим органом винесено податкове-повідомлення рішення від 15 жовтня 2020 року №1181388-3311-2615, відповідно до якого позивачу нараховано податкові зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 295724,72 грн. Уважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов`язок зі сплати земельного податку, оскільки ним не оформлено, в установленому законом порядку право власності на земельну ділянку на якій знаходиться вказане нерухоме майно. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Підпунктами 14.1.72, 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до пп. 269.1.1,269.1.2 п. 269.1 ст.269, пп. 270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Пунктом 286.1 статті 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. За змістом підпункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Положеннями цієї ж норми закону в редакції, що діяла до 01.01.2015 року, законодавець пов`язував обов`язок сплати податку за земельні ділянки з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач. Обов`язок сплати цього податку для платника у різні періоди часу був пов`язаний з різними подіями, а саме до 01.01.2015 року виникав з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, а після 01.01.2015 року виникає з моменту державної реєстрації права власності та користування на таку земельну ділянку. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно зі статтею 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом. Отже, обов`язок зі сплати земельного податку виникає в особи з дня виникнення у неї права власності або права користування відповідною земельною ділянкою, яке згідно з положеннями Земельного кодексу України виникає з моменту державної реєстрації, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Таким чином, у разі відсутності у Державному земельному кадастру відомостей про наявність у особи, яка володіє нерухомим майном, зареєстрованого права власності на земельну ділянку, така особа не є платником земельного податку. Під час розгляду цієї справи по суті судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано доказів наявності у Державному земельному кадастрі інформації про ОСОБА_1 , як про власника чи користувача земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, земельний податок ОСОБА_1 нарахований відповідачем за відсутності на те законних підстав. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і обґрунтовано скасоване судом першої інстанції. Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що вони не спростовують висновків суду і апелянт, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України, не довів тих обставин, на які він посилається, а судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя В.П.Мельничук Суддя О.М.Оксененко