Постанова 4813 № 494/484/20

Номер провадження: 22-ц/813/2661/22 Номер справи місцевого суду: 494/484/20 Головуючий у першій інстанції Жовтан П. В. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 48 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини,- ВСТАНОВИВ: 15 травня 2020р. представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до Березівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини (а.с. 1-5). 27 травня 2020 року ухвалою Березівського районного суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини направлено до Комінтернівського районного суду Одеської області за підсудністю (а.с. 34-35). 03 березня 2021 року рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини відмовлено (а.с. 194-196). 24 березня 2021 року ОСОБА_1 направила засобами поштового зв`язку через Комінтернівський районний суд Одеської області апеляційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року. Із вказаним рішення апелянт не погоджується, вважає його незаконним, прийнятим із порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права. Апелянт вказує, що у позовній заяві зазначала, що дитина ОСОБА_4 часто хворіє на гострі респіраторні інфекції, потребує домашнього догляду та додаткових витрат, як доказ надавала довідки, медичну картку дитини, виписку з історії хвороби та копії платіжних квитанцій, на підставі цього апелянт вважає, що є доведеним факт витрат на додаткове утримання дитини наразі та у майбутньому. На думку апелянта, підтвердженням покращення матеріального становища ОСОБА_2 є квитанції зі сплати аліментів, роздруківка Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копія Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. В свою чергу на підтвердження тяжкого матеріального становища, ОСОБА_1 вказує на відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та отриманих податків за 2020 рік. Апелянт вважає, що суд першої інстанції взяв до уваги те, що ОСОБА_2 має на утриманні дитину, однак не звернув уваги на те, що ним не надано жодних доказів, що дитина проживає разом з ОСОБА_2 та, що він здійснює на неї витрати. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги інформацію з реєстру прав власності на нерухоме майно із якого, на думку апелянта, вбачається, що ОСОБА_2 належить нерухомість, що є доказами покращення матеріального становища. Апелянт просить суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі (а.с. 200-201). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини було відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на те, що відповідач за короткий проміжок часу сплатив їй заборгованість по аліментам, що свідчить про наявність в нього доходів, є припущенням позивача та не відноситься до предмету доказування у вказаному позові. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що не було надано жодних доказів, що позивач має скрутне матеріальне становище, а інших переконливих доказів, які підтверджували б викладені позивачем обставини не надано, а тому відмовив у задоволенні вимог про зміну розміру аліментів. Також суд першої інстанції вказав на те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів понесення нею додаткових витрат, як на даний час, так і в майбутньому, та їх розмір, тому суд першої інстанції вважав ці вимоги не обґрунтованими та також відмовив в цій частині позовних вимог (а.с. 195-196). Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне. Щодо зміни розміру аліментів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 25). Відповідно до копії судового наказу Березівського районного суду Одеської області від 26.09.2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання дитини ОСОБА_4 , аліменти в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 7 серпня 2019 року (а.с. 12-13). Згідно з копією акту обстеження житлово-побутових умов від 04.05.2020 року малолітня ОСОБА_4 , 2015 року народження проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 20). Відповідно до копії довідки ЛКК №80, витягу з протоколу №139 від 19.08.2019 року, ОСОБА_4 знаходиться на диспансерному обліку у зв`язку із частими гострими респіраторними вірусними інфекціями, потребує домашнього догляду терміном на один рік, згідно ст.179 КЗпП України, передбачено надання додаткової відпустки по догляду за дитиною віком до 6 років. Довідка видана матері ОСОБА_1 (а.с. 24). Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Частина перша статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікована 27.02.1991 року, теж визначає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, незалежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Такий правовий висновок висловлено в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у цивільній справі № 565/2071/19. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, в позовній заяві позивачка вказувала на те, що в короткий проміжок часу відповідач сплатив аліменти на загальну суму 14475 грн, що може свідчити про наявність в нього доходів, надаючи при цьому копії квитанцій про сплату аліментів (а.с. 2). Дослідивши дані докази, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до наданих позивачем квитанцій в графі «Платник» зазначається ОСОБА_1 (а.с. 14-15), а також ОСОБА_5 (а.с. 16), що у свою чергу не може підтверджувати сплату зазначених у квитанціях грошових коштів саме ОСОБА_2 , тим самим спростовує доводи позивача про матеріальне становище відповідача. Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (а.с. 176) та є батьком ще однієї дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 177). З огляду на вище зазначене, враховуючи, що позивачем не доведено факту покращення матеріального становища відповідача, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження працевлаштування та наявності фінансового забезпечення відповідача, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для зміни розміру аліментів. Щодо стягнення додаткових витрат на дитину. Відповідно до статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. В постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у цивільній справі №320/383/19 Верховний Суд зазначив, що дане положення статті 185 СК України стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, наприклад, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). В матеріалах справи наявна копія історії розвитку дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак, апеляційний суд звертає увагу на те, що дана історія розвитку дитини не містить відомостей про наявність у ОСОБА_4 тяжких хвороб чи каліцтва, необхідності в проходженні спеціального лікування, додаткових обстежень чи санаторно-курортного лікування дитини. Також позивачкою під час розгляду справи судом першої інстанції не подавалися докази на підтвердження того, які витрати понесла позивачка у зв`язку з лікуванням доньки, якщо таке проводилося. Разом з тим, апеляційний суд роз`яснює апелянту його право на повторне звернення до суду першої інстанції з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину в разі зібрання доказів, які б підтверджували витрати на спеціальний медичний догляд, витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування тощо. При цьому, апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що апелянтом до апеляційної скарги були додані докази, які на її думку, підтверджують погіршення її матеріального становища та докази її витрат на додаткове утримання дитини, надавши копії платіжних квитанцій, копію Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2020 рік, видану на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки апелянтом не обґрунтовано неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд не бере їх до уваги при розгляді апеляційної скарги. Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 14.02.2022 року м. Одеса