Постанова 4813 № 522/12770/17

Номер провадження: 22-ц/813/1257/22 Номер справи місцевого суду: 522/12770/17 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Вадовська Л. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.01.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М., суддів - Колеснікова Г.Я., Цюри Т.В., за участю секретаря - Поворозко І.Ю., за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , від відповідача ОСОБА_3 не з`явились, від відповідача ОСОБА_4 не з`явились, від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 не з`явились, від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 не з`явились, від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_7 не з`явились, від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_8 в особі законного представника ОСОБА_7 не з`явились, переглянувши справу №522/12770/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в особі законного представника ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення та про вселення за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року у складі судді Домусчі Л.В., - в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 13 липня 2017 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що 24 грудня 2015 року уклав з ОСОБА_10 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , сплатив кошти за придбану квартиру та зареєстрував за собою право власності. За домовленістю відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як колишні власники квартири мали за першою вимогою звільнити квартиру від власних речей. З січня 2016 року почав вимагати від відповідачів звільнити квартиру, однак останні його уникали, від контакту ухилялись, квартиру не звільняли, більш того, порушили в суді спори щодо квартири. Посилаючись на порушення права власності, позивач ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та членів їхньої родини з квартири АДРЕСА_1 ; вселити його ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.2-3). Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2017 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.24). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2017 року про відкриття провадження у справі залишено без змін (т.1 а.с.45-47). Постановою апеляційного суду Одеської області від 4 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2017 року про відкриття провадження у справі залишено без змін (т.1 а.с.102-103). Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, зазначивши у відзиві, що 29 грудня 2011 року між ним ОСОБА_3 та ОСОБА_11 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_11 передав, а він прийняв у власність грошові кошти в сумі 1158506,50 грн., що було еквівалентно 145000,00 доларів США; для забезпечення виконання позикових зобов`язань було укладено договір іпотеки, за яким передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 29 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого визначені способи та порядок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку з невиконанням зобов`язання за договором позики рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2013 року з нього ОСОБА_3 на користь ОСОБА_11 стягнуто заборгованість в сумі 10010609,00 грн., проте під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_11 від позову відмовився. 14 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно за ОСОБА_11 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29 грудня 2011 року було зареєстровано право власності на квартиру, при цьому звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням умов договору та вимог законодавства, оскільки жодних вимог та повідомлень про перехід права власності на квартиру від ОСОБА_11 не надходило, квартира перебувала під арештом. Незаконно отримавши право власності на квартиру ОСОБА_11 провів відчуження такої ОСОБА_10 , який в свою чергу уклав договір іпотеки з ОСОБА_1 та передав квартиру в іпотеку, а потім ОСОБА_10 уклав 24 грудня 2015 з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири. Відповідач ОСОБА_3 зазначив, що договір купівлі-продажу квартири від 16 травня 2015 року, іпотечний договір від 19 травня 2015 року, договір купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2015 року є фіктивними, оскільки не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а мали на меті приховування незаконної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_11 . Проте судові рішення про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації не були ухвалені на його користь. Позовні вимоги ОСОБА_1 про виселення, вселення заявлено не до всіх належних відповідачів, позивачем не надано доказів існування перешкод у користуванні квартирою. Після укладення 24 грудня 2015 року договору купівлі-продажу позивач не цікавився квартирою, не сплачував комунальні послуги, навпаки пропонував відповідачам сплачувати йому кошти за проживання. Вважає, що спір створений штучно (т.1 а.с.130-134, 169). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 січня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника в інтересах ОСОБА_3 про залучення до участі в справі третіх осіб; відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права проживання та користування квартирою (т.1 а.с.160-162). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 січня 2019 року закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті (т.1 а.с.159). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника в інтересах ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі (т.1 а.с.196-197). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_12 , ОСОБА_4 про виселення всіх членів сім`ї відповідачів залишено без розгляду за заявою представника в інтересах позивача (т.1 а.с.207-209). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_12 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення задоволено; усунено ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні ним права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири; вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.210-212). 10 червня 2019 року апеляційну скаргу представником ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_5 подано на ухвалу суду від 21 липня 2017 року про відкриття провадження у справі (т.1 а.с.214-216). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 9 липня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу суду від 21 липня 2017 року про відкриття провадження у справі (т.1 а.с.224-225). 8 липня 2019 року апеляційну скаргу представником ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 подано на рішення суду (т.2 а.с.3-8). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 на рішення суду. Постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року залишено без змін (т.2 а.с.66-72). Постановою Верховного Суду від 3 лютого 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 задоволено частково; постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.178-181). При новому апеляційному розгляді справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 на рішення суду заяву про відмову від апеляційної скарги не подано. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (т.2 а.с.3-8). 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу на рішення суду подано ОСОБА_4 (т.2 а.с.76-81). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 8 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення суду. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (т.2 а.с.76-81). За змістом вимог апеляційних скарг незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в наступному. Суд залишив поза увагою той факт. Що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, проте сплату судового збору здійснено лише за одну вимогу. Позивачем в повному обсязі не вказано та не залучено до участі в справі всіх осіб, яких даний спір може стосуватися, а саме не вказано членів родини. Позивачем не надано доказів того, ким, коли та за яких підстав було здійснено перешкоди у користуванні квартирою не надано доказів звернення позивача з проханням про звільнення квартири. З 24 грудня 2015 року позивач не цікавився квартирою та тим, хто в ній проживає, не сплачував комунальні послуги, пропонував відповідачам сплачувати за проживання. Суд проігнорував вимоги законодавства та судової практики в тій частині, що спірна квартира, з якої позивач намагається виселити відповідачів та членів їхньої родини, була придбана не за позичені кошти, що квартира була передана ОСОБА_3 в іпотеку ОСОБА_11 у забезпечення повернення позичених коштів. Ні ОСОБА_11 , який зареєстрував за собою право власності на квартиру в позасудовому порядку, ні ОСОБА_10 , якому ОСОБА_11 продав квартиру, не ставили питання виселення з квартири ОСОБА_3 та його родини і лише ОСОБА_1 подав до суду такий позов. Суд безпідставно на стадії розгляду спору по суті залишив без розгляду вимоги про виселення членів родини відповідачів. В апеляційних скаргах не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом дотримано вимог процесуального закону щодо повідомлення відповідачів та третіх осіб про дату, час та місце розгляду справи. Представник ОСОБА_9 представляв не лише ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 та їх родину. Зі справи вбачається свідоме невиправдане затягування судового процесу, що порушує права позивача та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 є власником квартири на підставі договору купівлі-продажу, з січня 2016 року вимагає звільнити квартиру, відповідачі спірне приміщення не звільнили, хоча й знялися з реєстрації по квартирі ще 16 травня 2015 року на підставі власних заяв. Відповідачі незаконно проживають в квартирі, перешкоджають вільному доступу позивача до свого майна та можливості користуватися таким (т.2 а.с.199-206). Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з огляду на наступне. На підставі Договору позики грошей, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошову суму в розмірі 1158506,50 грн., що в еквіваленті становило 145000,00 доларів США, під зобов`язання повернення коштів у строк до 29 грудня 2012 року. Договір посвідчено 29 грудня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В., зареєстровано в реєстрі за №1804 (т.1 а.с.145-146). Згідно Іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , посвідченого 29 грудня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1805, для забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики, посвідченим 29 грудня 2011 року приватним нотаріусом Божемовською Н.В., зареєстрованим в реєстрі за №1804 по поверненню суми позики в розмірі 1158506,50 грн. (еквівалент 145000,00 доларів США), ОСОБА_3 передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . В іпотечному договорі зазначено, що предмет іпотеки квартира АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя іпотекодавця ОСОБА_3 з ОСОБА_4 та належить іпотекодавцю на підставі: 592/1000 частин квартири на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому Одеської міської ради народних депутатів 25 грудня 1997 року згідно з розпорядженням від 25 грудня 1997 року №108702, зареєстрованого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 21 січня 1998 року за номером запису 694 в книзі6 237пр-162; 264/1000 частин квартири на підставі Договору №Н/95-0697 купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 2 листопада 1995 року Одеською універсальною товарною біржею «Центр», зареєстрованого Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 3 листопада 1995 року за номером запису 694 в книзі: 146пр-27; 207/1000 частин квартири на підставі Договору №Н/99-0116 купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 15 травня 1999 року Одеською універсальною товарною біржею «Центр», зареєстрованого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 8 грудня 2000 року за номером запису 694 в книзі: 386пр-158 (т.1 а.с.147-152). Згідно Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В. 29 грудня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №1807, сторони Договору визначили способи та порядок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя за Договором позики у випадках невиконання зобов`язань (т.1 а.с.152зв.-155). На підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого 29 грудня 2011 року нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Божемовською Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1807, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_11 в позасудовому порядку 14 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Єрміловим А.Г. (у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 7699946, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 502181751101). Згідно укладеного між ОСОБА_11 , від імені якого діяв ОСОБА_13 , та ОСОБА_10 , посвідченого 16 травня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юшиним А.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №891, ОСОБА_10 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . На підставі вказаного договору право власності ОСОБА_10 на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 16 травня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 502181751101 (т.1 а.с.13-14). Згідно укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідченого 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юшиним А.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №2754, ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . На підставі вказаного договору право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 24 грудня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 502181751101 (т.1 а.с.4-5, 11). Подані учасниками справи докази вказують на те, що квартира АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 на праві приватної власності (набута у власність частинами у період 1997-1999 років) та була передана ним у 2011 році на підставі нотаріально посвідченого Іпотечного договору від 29 грудня 2011 року №1805 в іпотеку ОСОБА_11 для забезпечення виконання ОСОБА_3 грошових зобов`язань по поверненню суми позики на підставі нотаріального посвідченого Договору позики грошей від 29 грудня 2011 року №1804. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 грошових позикових зобов`язань перейшло у 2014 році до ОСОБА_11 як позикодавця та іпотекодержателя в позасудовому порядку на підставі нотаріально посвідченого Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29 грудня 2011 року №1807. Набувши у такий спосіб право власності на квартиру як предмет іпотеки, ОСОБА_11 здійснив у 2015 році її відчуження на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу від 16 травня 2015 року №891 ОСОБА_10 , який здійснив у 2015 році її відчуження на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року №2754 ОСОБА_1 . Отже, наразі за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нерухомого майна реєстраційний номер 502181751101, в якому продовжують проживати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , від яких нерухоме майно вибуло з власності в позасудовому порядку як предмет іпотеки. Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції, касаційний суд звернув увагу на положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», статтю 109 ЖК України. Так, відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги; якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 після переходу права власності на квартиру до ОСОБА_11 , потому до ОСОБА_10 та надалі ОСОБА_1 добровільно не звільнили квартиру, хоча й знялися з реєстрації по даній квартирі. ОСОБА_1 як новий власник вправі примусово виселити відповідачів на підставі рішення суду. Реалізуючи дане право, ОСОБА_1 звернувся 13 липня 2017 року до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування квартирою шляхом виселення відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та про власне вселення в квартиру, пославшись при цьому на норми матеріального права, що регулюють захист права власності та право користування чужим майном. Задовольняючи позов у частині вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом виселення, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що квартира вибула від попереднього власника ОСОБА_3 (у договорі іпотеки вказано, що квартира набута у шлюбі з ОСОБА_4 та є їх спільною сумісною власністю) як предмет іпотеки у позасудовому порядку; що квартира іпотекодавцем ОСОБА_3 не була набута за рахунок позичених у ОСОБА_11 коштів; що виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з огляду на їх відмову добровільно звільнити квартиру при переході права власності на квартиру до іпотекодержателя може відбутися лише в судовому порядку з дотриманням вимог статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України тощо. Так, положеннями статті 109 ЖК України, яка регулює виселення з жилих приміщень, передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом; виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (ч.1); громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення; постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (ч.2). Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виселення відповідачів не містять на виконання вимог частини 2 статті 109 ЖК України зазначення постійного жилого приміщення, що має бути надано особам, які виселяються, відповідно, рішення суду в частині виселення не містить зазначення постійного жилого приміщення, як такого, що надається відповідачам, які виселяються на підставі рішення суду. При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок позики (кредиту) і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселення, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Частина 3 статті 109 ЖК регулює порядок виселення громадян з жилого приміщення, що було переданого в іпотеку та на яке звернуто стягнення, з матеріалів справи дотримання даних вимог закону не вбачається. Оскільки ОСОБА_1 вимоги в частині виселення були заявлені як вимоги власника в порядку захисту права власності (усунення перешкод). З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із заявлених позивачем правових підстав задоволенню не підлягають. Для ОСОБА_1 як для нового власника, який набув жиле приміщення хоч і підставі договору купівлі-продажу, але фактично в порядку перепродажу ОСОБА_11 як особою, яка набула жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, а потому перепродажу ОСОБА_10 , які не ставили питання про виселення в добровільному чи судовому порядку громадян, які мешкали в ньому, положення статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними. Отже, рішення суду першої інстанції в частині вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині вимог. Що ж до вимог ОСОБА_1 в частині власне його вселення в квартиру, то такі вирішені судом правильно. ОСОБА_1 є власником квартири на підставі нотаріально посвідченого договору, тому як власник має передбачене частиною 1 статті 383 ЦК України безспірне право користуватися помешканням для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. З огляду на визначений статтею 317 ЦК України зміст права власності, ОСОБА_1 як власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном в порядку здійснення передбачених статтею 319 ЦК України та належних йому повноважень власника володіти, користуватись, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд тощо. Отже, рішення суду першої інстанції в частині вимог про вселення скасуванню не підлягає. В судове засідання на 28 січня 2021 року (як і на попередні судові засідання на 5 серпня 2021 року, 1 жовтня 2021 року, 5 листопада 2021 року, 3 грудня 2021 року, що були призначені після повернення справи з касаційної інстанції, де за касаційною скаргою ОСОБА_3 переглядалась законність рішення суду апеляційної інстанції) відповідачі та треті особи не з`явились, будучи належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Жодного разу ні відповідачі, ні треті особи не з`явились до суду апеляційної інстанції після того, як в касаційному порядку було переглянуто справу і справа у лютому 2021 року повернулась до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Вся надіслана поштою чи кур`єрською службою судова кореспонденція поверталась суду з відміткою «за закінченням строку зберігання» чи «адресат відсутній за адресою». Судом апеляційної інстанції перевірено реєстрацію місця проживання учасників справи, судом надсилалась кореспонденція за всіма наявними в справі адресами, що підтверджують наявні в справі численні поштові відправлення. Судом з`ясовано у адвоката Дячука П.М., який представляв інтереси ОСОБА_3 в апеляційному та касаційному судах (апеляційні скарги подані представником ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 ), його повноваження на подальше представництво інтересів ОСОБА_3 чи інших осіб родини відповідача, на що отримано відповідь про відсутність у нього наразі повноважень на представництво відповідачів чи третіх осіб. Справа в суді першої інстанції з 2017 року, в суді апеляційної інстанції з 2019 року за апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 на рішення суду, повторно в суді апеляційної інстанції з грудня 2019 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення суду, після повернення справи з суду касаційної інстанції знаходиться в суді апеляційної інстанції вже за двома апеляційними скаргами обох відповідачів з лютого 2021 року. Інформація про рух справи доступна на сайті як апеляційного суду та так і Судової влади. Подавши апеляційні скарги на рішення суду, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 жодним чином ні разу не цікавились рухом справи та до суду апеляційної інстанції не з`являлись. Право на справедливий суд стосується як позивача так і відповідача, перешкоджання розгляду справи внаслідок зловживання правами однієї із сторін має бути оцінено судом для захисту права іншої сторони отримати в суді рішення щодо права, за захистом якого сторона звернулась до суду. Ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Процесуальна поведінка відповідачів та третіх осіб є зловживанням процесуальними правами, з огляду на що, відкритість та доступність інформації про рух справи та призначені судові засідання тощо, суд закінчує розгляд справи за відсутності учасників справи, які вчергове не з`явились. Керуючись ст.ст.367, 368, п.п.1,2 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в особі законного представника ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в особі законного представника ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення відмовити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в особі законного представника ОСОБА_7 про вселення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 лютого 2022 року. Головуючий Л.М.Вадовська Судді Г.Я.Колесніков Т.В.Цюра