Постанова Чернівецький апеляційний суд № 726/1827/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 лютого 2022 року м. Чернівці справа № 726/1827/21 провадження №22-ц/822/24/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М. секретаря Петранюк Ю.Т. з участю позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 учасники справи: позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_4 апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 листопада 2021 року, головуючий у першій інстанції Байцар Л.В. ВСТАНОВИВ Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у листопаді 2021 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди. Просили стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 187061 грн. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у листопаді 2021 року звернулися до суду з заявою про забезпечення позову. Просили забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 вартістю 65150 грн., яка знаходиться у приватний власності ОСОБА_4 , заборони ОСОБА_4 проводити будівельно-монтажні роботи у квартирі АДРЕСА_1 до вирішення судового спору по суті. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Садгірського районного суду м.Чернівці від 22 листопада 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 просять ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Зазначають, що ОСОБА_4 відмовляється добровільно відшкодувати матеріальні збитки, або провести ремонтні роботи своїми силами за власний рахунок. Висновок суду першої інстанції про добровільне виконання ОСОБА_4 рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 лютого 2019 року не відповідає обставина справи, оскільки судове рішення виконувалось у примусовому порядку. Посилаються на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, відсутність у ОСОБА_4 проектної документації щодо реконструкції квартири АДРЕСА_1 , встановлення висновком судової будівельно-технічної товарознавчої експертизи №388 від 05 серпня 2020 року здійснення ОСОБА_4 будівельних робіт. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про забезпечення позову. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції заначив про відсутність доказів здійснення ОСОБА_4 відчуження квартири АДРЕСА_1 або проведення будівельно-монтажних робіт у квартирі АДРЕСА_1 , руйнування майна, іншої можливості відшкодування шкоди в разі задоволення позову. Водночас судом першої інстанції враховано виконання рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 12 лютого 2019 року. Позиція апеляційного суду За змістом частини 1, 2 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом. Судова повістка про виклик ОСОБА_4 поверталася до суду апеляційної інстанції з відміткою «за зазначеною адресою не проживає». За змістом ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. З огляду на наведене проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність ОСОБА_4 за адресою місцезнаходження є врученням ОСОБА_4 судової повістки. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Ураховуючи, що відповідач ОСОБА_4 належним чином повідомлений про судове засідання, у судове засідання не з`явився і явку представника не забезпечив, є підстави для висновку про належне забезпечення прав ОСОБА_4 , передбачених законом. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови На підставі ч.1ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частина 2ст.149 ЦПК України передбачає, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Згідно з п.4постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Предметом позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останні просили ухвалити судове рішення, є стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 187061 грн. Пунктом 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці першому п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3статті 150 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Крім того, відповідно правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 у справі № 4-рп/2011щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями151,152,153 Цивільного процесуального кодексу України: "З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини цього рішення). Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог. Виходячи з системного тлумачення зазначених положень, вбачається, що застосування заходів забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками зазначеного судового процесу. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вказується на фактичне порушення прав та охоронюваних законом інтересів щодо права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 , відшкодування майнової шкоди, заподіяної протиправними діями ОСОБА_4 . Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 жовтня 2018 по справі №183/5864/17-ц. Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , останній має можливість подальшого відчуження майна третім особам, у зв`язку з чим наявна можливість існування небезпеки в заподіянні шкоди правам та охоронюваним законам інтересам ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили, існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду. З огляду на те, що вартість майна на яке ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 просять накласти арешт становить 65150 грн., обраний спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами. Виконання в майбутньому судового рішення зі справи у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача необхідна сума грошових коштів чи майно, на яке можливо звернути стягнення. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 має доходи, або інше необтяжене майно, за рахунок вартості якого можливо буде виконати рішення у разі задоволення позову. Разом з тим вжиття заходів забезпечення позову не призведе до порушення принципу співмірності забезпечення позову щодо предмету спору, оскільки ці заходи спрямовані виключно на збереження вже існуючих обставин спірних правовідносин та не накладають обтяжливих обов`язків на ОСОБА_4 . При цьому обраний вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав , оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника, а обмежуватиметься лише розпорядженням ним, проте не позбавляє ОСОБА_4 та інших осіб права володіння і користування цим майном. За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 915/373/20. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову на порушення норм процесуального права. Разом з тим суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом заборони відповідачу ОСОБА_4 проводити будівельно-монтажні роботи. З огляду на те, що між сторонами існує спір щодо відшкодування матеріальної шкоди, обраний ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 спосіб забезпечення позову шляхом заборонити ОСОБА_4 проводити будівельно-монтажні роботи не стосується предмету спору, не відповідає меті інститут забезпечення позову та завданням цивільного судочинства, оскільки не спрямований на забезпечення виконання судового рішення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Тому ухвала Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України. Щодо судових витрат Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що розгляд справи не закінчився, суд не здійснює розподіл судових витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року справа № 569/5761/19 Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ; Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту скасувати. Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту задовольнити. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_4 , до вирішення судового спору по суті. В решті залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 13 лютого 2022 року. Головуючий Н.Ю. Половінкіна Судді А.І. Владичан І.М. Литвинюк