Постанова 4857 № 461/8548/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 461/8548/21 пров. № А/857/22516/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Сеника Р.П., Шевчук С.М. за участі секретаря судового засідання Лутчин Н.М., позивач: не з`явився представника відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2021 року у справі № 461/8548/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови,- суддя в 1-й інстанції Зубачик Н.Б., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області (далі УПП у Львівській області, відповідач) та просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО №4863364 від 05.10.2021 року, винесену заступником командира 1-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області капітаном поліції Смілянцем Ярославом Володимировичем про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі і накладення штрафу в розмірі 1020 грн. за стоянку на місці, призначеному для стоянки авто людей з інвалідністю. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05.10.2021 року був змушений здійснити вимушену зупинку у районі вул. Саксаганського, 13 біля знаку «стоянка на місці, призначеному для стоянки авто людей з інвалідністю» огородженою сигнальною стрічкою червоно-білого кольору, так як іншого вільного місця для стоянки не знайшлося, а він почувався недобре, відтак не ризикнув продовжувати керування транспортним засобом. Позивач вважає постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не враховано пояснення позивача про те, що він змушений був здійснити вимушену зупинку у районі вул. Саксаганського, 13 біля знаку «стоянка на місці, призначеному для стоянки авто людей з інвалідністю» огородженою сигнальною стрічкою червоно-білого кольору, так як іншого вільного місця для стоянки не знайшлося, а почувався недобре настільки, що не ризикнув продовжувати керування. Апелянт також вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги те, що ним не було порушено правил дорожнього руху, зокрема зупинка транспортного засобу на місці, призначеному для стоянки авто людей з інвалідністю, оскільки сама парковка була не діючою, в той час огороджена сигнальною огороджувальною стрічкою, яка призначена для огородження небезпечних ділянок доріг, парковок тощо, та позначає межі небезпечних ділянок на яких знаки дорожнього руху не діють, а також те, що це була вимушена зупинка. Як наслідок, апелянт зазначає, що судом першої інстанції неповною мірою з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Відповідач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та серед іншого зазначив, що апелянтом ніяким чином не підтверджено обставини про те, що позивач у зв`язку із поганим самопочуттям здійснив вимушену зупинку по вулиці Саксаганського. 13 у місті Львові на місці позначеним порожнім знаком 5.38 з додатковою табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю» з дорожньою розміткою 1.30, не будучи особою з інвалідністю, оскільки останнім до апеляційної скарги так і до адміністративного позову не долучено жодних належних та допустимих показів на підтвердження вказаної обставини. Вважає, що рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 листопада 2021 року у справі №461/8548/21 законним, а відповідно й прийнятим у чіткій відповідності нормам матеріального та процесуального права. Підстав для скасування зазначеного рішення суду немає, а відтак просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України). Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 05.10.2021 року заступником командира 1-ї роти 3-го батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області капітаном поліції Смілянцем Ярославом Володимировичем винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.6 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн., за те, що ОСОБА_1 05.10.2021 року о 12:45 год., по вул. Саксаганського, 13 у м.Львові, керуючи автомобілем «Mercedes Benz C200», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив стоянку на місці призначеному для стоянки людей з інвалідністю, позначене дорожнім знаком 5.38 із додатковою табличкою 7.17, чим порушив п.33 ПДР України. Не погодившись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, позивач звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП є встановленим та підтверджується матеріалами справи, а тому відсутні підстави для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення. Суд дійшов висновку, що позивач порушив Правила дорожнього руху України, оскільки в порушення п. 8.1 ПДР України, здійснив стоянку у зоні дію знаку 5.38 з додатковою табличкою 7.17 без документів, що підтверджують його інвалідність. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. За приписами абз.3 ч.2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний вживати всіх можливих заходів до забезпечення безпечних умов для пересування найбільш уразливих учасників дорожнього руху - дітей, інвалідів, велосипедистів і людей похилого віку. Відповідно до пункту 1.1 ПДР України, ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території, тощо) повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно з п.8.1, 8.2 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією. Відтак, п 8.4 ґ ПДР України передбачено інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила. Знак 5.38 ПДР України застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів. Згідно п. 5.39 розділу 33 ПДР України, знак «Зона стоянки» - визначає зону, де дозволена стоянка, за умов, що зазначаються на знакові або додаткових табличках під ним. Відповідно до п.п. 7.17 п. 33.7 розділу 33 ПДР, табличка 7.17 «Інваліди» до дорожнього знаку 5.38 означає, що дія знака 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Інвалід» відповідно до вимог ПДР України. Згідно підпункту «ґ» п. 30.3 розділу 30 ПДР, розпізнавальний знак «Інвалід» - квадрат жовтого кольору із стороною 150 мм і чорним зображенням символу таблички 7.17. Знак розміщується спереду і ззаду на механічних транспортних засобах, якими керують водії-інваліди. Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», пільги особам з інвалідністю надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію «дитина з інвалідністю» (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату). Пунктом 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 134 визначено, що на майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». На місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не можуть бути розміщені інші транспортні засоби. У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством. Виходячи із системного аналізу вказаних вище норм права, паркування (як стоянка, так і зупинка) водієм транспортного засобу на місці, що позначено знаком з додатковою табличкою 7.17, тобто на місці, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, які перевозять інвалідів (крім випадків вимушеної стоянки), створює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. У відповідності до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Згідно з ч.2ст.283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. За приписами ч.3 ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, яким зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до ч.1-3 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги (ч.1 ст.74 КАС України). Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП, відповідачем надано до матеріалів справи відеозапис розгляду справи про адміністративне правопорушення, з якого встановлюється, що позивач здійснив стоянку автомобіля в зоні дії знаку 5.38 «Місце для стоянки» з додатковою табличкою 7.17 «Інваліди». Разом з тим, ОСОБА_1 не надав будь-яких доказів на спростування доводів відповідача по факту вчинення ним адміністративного правопорушення, при цьому позивач не оспорює тієї обставини, що саме належний йому транспортний засіб був припаркований у забороненому місці, однак покликається на те, що така зупинка була вимушеною. Також судом переглянуто відеозапис з відео реєстратора нагрудної камери працівника патрульної поліції, який наявний у матеріалах справи, з якого встановлюється те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та надання пояснень ОСОБА_1 вказував про те, що він здійснив зупинку та відлучився приблизно на пів години, оскільки брав участь у судовому засіданні в суді. Про те, що він здійснив вимушено зупинку у зв`язку із погіршенням стану здоров`я не вказував, таких доказів на підтвердження вказаної обставини також не долучено до матеріалів справи. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення скасуванню не підлягає. Доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також звертає увагу на п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа «Руїз Торіха проти Іспанії»" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, аст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно дост.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ч.4 ст. 229, ч. 3 ст. 243,ст.ст. 250, 268, 272, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2021 року у справі № 461/8548/21 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 09 лютого 2022 року