Постанова 4857 № 140/5016/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 140/5016/21 пров. № А/857/19610/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Матковської З.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року, прийняте суддею Волдінер Ф.А. в м. Луцьку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 140/5016/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Нововолинського управління Головного управління ДФС у Волинській області та державного підприємства «Шахта № 1 «Новолинська» про визнання протиправними дії та вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача, якому просить суд: - визнати дії відповідача щодо відмови в зарахуванні страхового стажу для призначення допомоги по безробіттю, за період з квітня 2017 року по травень 2018 року, протиправними; - зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за період з квітня 2017 року по травень 2018 року, з урахуванням виплачених сум, за період з травня 2018 року по травень 2019 року. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні страхового стажу для призначення допомоги по безробіттю, за період з квітня 2017 року по травень 2018 року. Зобов`язано Нововолинську міську філію Волинського обласного центру зайнятості провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за період з квітня 2017 року по травень 2018 року, з урахуванням виплачених сум, за період з травня 2018 року по травень 2019 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Волинського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 гривень. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки, це призведе до порушення принципу рівності перед законом. Суд зауважує, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця роботодавцем сплачені страхові внески. Суд першої інстанції встановив, що позивачка дійсно отримувала заробітну плату за спірний період, працюючи на державному підприємстві «Шахта № 1 «Новолинська», а вказане підприємство надало інформацію про те, що із заробітної плати позивачки відраховувались страхові внески. Враховуючи ці обставини, суд першої інстанції зробив висновок про те, що відсутність в персоніфікованій системі застрахованих осіб даних про сплату страхових внесків за застраховану особу, не може нести негативних наслідків для цієї особи, а тому задовольнив позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що відсутність сплати страхових внесків не дає можливості зарахувати стаж роботи позивачки до страхового стажу, та, як наслідок, виплатити допомогу по безробіттю у більшому розмірі. Відповідач також звертає увагу на те, що позивачка пропустила строк звернення до суду із адміністративним позовом, водночас, оцінку цим обставинам суд першої інстанції дав необґрунтовану. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що ОСОБА_1 у період з 02 червня 2015 року по 23 квітня 2018 року працювала в ДП «Шахта №1 «Нововолинська» на посаді оператора хімводоочистки. 23 квітня 2018 року, на підставі наказу № 52/К, звільнена з займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності працівників. Наказом Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості від 10 травня 2018 року № НТ180510 позивачці наданий статус безробітної з 10 травня 2018 року. Наказом Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості від 17 травня 2018 року № НТ180517 позивачці призначена допомога по безробіттю застрахованим особам протягом 360 календарних днів: з 17 травня 2018 року по 11 травня 2019 року. Наказом Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості від 17 травня 2018 року № НТ180517 відкладено виплату допомоги по безробіттю з 17 травня 2018 року по 27 травня 2018 року, а наказом від 29 травня 2018 року № НТ180521 розпочато виплату допомоги по безробіттю з 28.05.2018 року. Виплату допомоги припинено наказом Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості від 23 травня 2019 року № НТ190523 з 23 травня 2019 року. 18 березня 2021 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про проведення з 28 травня 2018 року по 22 травня 2019 року перерахунку і виплати раніше призначеної допомоги по безробіттю з урахуванням страхового стажу за період з квітня 2017 року по травень 2018 року та виплачених Центром зайнятості сум. Листом від 01 квітня 2021 року № 485/26/2 відповідач повідомив позивачку про правові підстави виплати допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі, а саме, зважаючи на те, що позивачка протягом 12 місяців, що передували даті реєстрації її як безробітної, мала страховий стаж менше 6 місяців. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування і виплати допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі, без урахування її страхового стажу, позивачка звернулася до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1-3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз наведених норм вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду, необхідно встановити час коли позивачка дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачці недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення її прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду вона повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення її прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поряд з цим, слід наголосити на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може, встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. При цьому, апеляційний суд наголошує, що допомога по безробіттю є щомісячним періодичним платежем, який виплачується протягом певного строку, у спірних правовідносинах ця допомога виплачувалася протягом року, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення допомоги чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання допомоги по безробіттю особою, якій призначена допомога вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк, після отримання допомоги, демонструючи свою необізнаність щодо розміру призначеної їй допомоги, звернулась до центру зайнятості із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від центру зайнятості відповіді на подану нею заяву. З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що реалізація позивачкою права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивачка, необґрунтовано, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що отримання позивачкою листа відповідача у відповідь на її заяву не змінює моменту, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Апеляційний суд встановив те, що з приводу правовідносин, які склались у позивачки з відповідачем у період з травня 2018 року по травень 2019 року, позивачка почала вчиняти активні дії (вирішила що її право порушене) у березні 2021 року, тобто, більше як через півтора роки після крайньої події, а саме отримання у травні 2019 року допомоги у меншому, на думку позивачки, розмірі. Отже, враховуючи те, що допомога по безробіттю виплачувалася щомісяця, протягом року, позивачка кожного місяця зобов`язана була знати про порушення своїх прав. Апеляційний суд встановив, що крайня подія, з якою позивачка пов`язує порушення свого права, є отримання нею допомоги у травні 2019 року, тому приходить до переконання в тому, що строк звернення позивачки до суду із вимогою що стосуються цієї виплати необхідно обчислювати з 23 травня 2019 року, моменту коли припинено виплату допомоги по безробіттю. Враховуючи те, що позивачка звернулася до суду із позовом з приводу правовідносин, що стосуються нарахування та виплати допомоги по безробіттю за травень 2019 року та більш ранній період лише 18 травня 2021 року, апеляційний суд вважає, що позивачка пропустила строк звернення до суду із вказаним позовом. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. У свою чергу, пунктом 8 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Частиною четвертою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З огляду на вимоги цієї статті, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що висновок суду першої інстанції про дотримання позивачкою строку звернення до суду є передчасним, а інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними апеляційний суд не встановив. Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, відтак оскаржене рішення суду, відповідно до вимог статті 319 КАС України, необхідно скасувати з одночасним прийняттям постанови про залишення позову без розгляду з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі № 140/5016/21 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Постанова складена 04.02.2022 року