Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/7312/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/7312/21 пров. № А/857/17339/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Судової-Хомюк Н. М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Братичак У. В. у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить: визнати протиправною відмову відповідача у призначенні їй пенсії за віком, викладену в рішенні від 30.10.2020 №1300-0311-8/88153 та скасувати вказане рішення; зобов`язати відповідача призначити їй пенсію за віком в розмірі, передбаченому законодавством України, з моменту подання заяви про призначення пенсії з 24.07.2019. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем їй протиправно відмовлено в призначенні пенсії, оскільки вона досягла пенсійного віку та має страховий стаж більше 26 років, тобто відповідає вимогам, встановленим статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що дає їй право на пенсію за віком, незважаючи на постійне проживання в Державі Ізраїль. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач всупереч Порядку виплати пенсії та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі Порядок № 1596), із необхідними для призначення пенсії документами до органу Пенсійного фонду України особисто не зверталася та фактично в Україні не проживає. Крім цього, до заяви про призначення пенсії представником позивача було додано картку реквізитів для проведення операції поповнення карткового рахунку в установі банку філія Львівське обласне управління АТ «ОЩАДБАНК», що не містить дати видачі. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та є громадянкою України з постійним місцем проживання у країні Ізраїль. До виїзду до Ізраїлю позивач проживала за адресою: АДРЕСА_1 . 24.07.2019 представник позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви було додано: копію довіреності, засвідчені копії паспорта, трудової книжки, диплома. Листом від 26.02.2020 за №755-758/Г-02/8-1300/20 відповідач повідомив, що згідно з статтею 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживають за її межами, здійснюється згідно з пенсійним законодавством України, а також міжнародними договорами, що регулюють відносини у сфері пенсійного законодавства. На даний час договір в сфері пенсійного забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась з позовом до суду. Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нерозгляду заяви про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 від 24.07.2019; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути та прийняти рішення за заявою від 24.07.2019 про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 . Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.10.2020 №1300-0311-8/88153 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з покликанням на те, що відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. На даний час міжнародна угода між Україною та Державою Ізраїль про співробітництво в галузі соціального забезпечення не укладена. Зазначено, що заява про поновлення (призначення) виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником (опікуном або піклувальником). Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач досягла пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має необхідний страховий стаж, а тому з 24.10.2011 у неї виникло право на пенсію за віком, а тому враховуючи, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 24.07.2019, пенсія за віком їй повинна бути призначена з 24.07.2019 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно з статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відтак, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, зокрема, право на отримання пенсії. Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. За змістом статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 25 років. Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. Частиною п`ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі-Порядок №22-1). Відповідно до пункту 1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника. Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1). Згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі. Згідно з пунктом 4.10 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі. Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи чи її уповноваженого представника та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому порядку. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право, незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009. У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення). Таким чином, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій. Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення їй пенсії через уповноваженого представника 24.07.2019 та долучила усі необхідні документи. Будь-яких зауважень до поданих документів у відповідача не було. Отже, встановивши, що загальний стаж роботи позивача станом на дату звернення за призначенням пенсії складав більше 25 років, вона досягла пенсійного віку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV з дати звернення за призначенням такої, тобто з 24.07.2019, а тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі. Крім того, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі № 380/7312/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 26.01.2022