Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/9868/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/9868/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А. Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 02 лютого 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та сrасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач 10.08.2021 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив: 1.Визнати протиправними та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 221750002114 від 18.01.2021. 2.Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за вислугу років відповідно до вимог п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 12.01.2021. ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.10.2021 позов задоволено повністю. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.01.2021 №221750002114. Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 12.01.2021. Стягнуто на корить ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019 від 04.06.2019, відновлено право позивача на призначення пенсії за вислугою років як працівнику освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. При цьому матеріалами справи підтверджується, що спеціальний стаж роботи позивача станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії становить більше 25 років, що є достатнім для призначення їй пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом №901-VIII від 23.12.2015). ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 не містить порядку його виконання. При цьому згідно наданих до заяви про призначення пенсії документів спеціальний стаж позивачки, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2018 становить 25 років 3 місяці 27 днів. Також вказано, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта є помилковим. Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою суду від 14.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Згідно з п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обгрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вказані, зокрема, наступні відомості щодо трудової діяльності позивача: - 15.08.1990 призначена на посаду вихователя ГПД Боложівської НСШ Шумського району Тернопільської області; - 27.08.1992 переведена з посади вихователя ГПД на посаду вчителя початкових класів Боложівської НСШ на час відсутності основного працівника; - 18.08.1995 надано роботу на посаді вчителя фізкультури 5-9 кл. з 01.09.1995; - 18.08.2004 звільнено з посади вчителя фізкультури Боложівської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. за власним бажанням у зв`язку з виїздом в інше місце проживання (ст.38 КЗпП України); - 01.09.2005 прийнята на посаду вчителя географії Закупнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.; - 11.11.2016 звільнена за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України; - 01.09.2017 прийнята вчителем фізично культури Вівсянської загальноосвітньої школи І-ІІ ст.; - 30.11.2018 звільнена у зв`язку із скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України. 12.01.2021 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, що підтверджується сторонами по справі. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.01.2021 №221750002114 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, передбаченого пунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зазначено, що тривалість страхового стажу становить 28 років 10 місяців 10 днів, спеціальний стаж 25 років 3 місяці 27 днів. Про прийняте рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 23.02.2021 №2200-0304-8/11005. Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з адміністративним позовом з метою захисту своїх прав. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пунктом 2-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Пунктом "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 та №911-VIII від 24.12.2015, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: - з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; - з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; - з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; - з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; - з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; - 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; - з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; - з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; - з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; - з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Проте, 04.06.2019 Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту "а" статті 54, статті 55Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е, ж" статті 55 Закону №1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1,3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 у №911-VIII - неконституційними. Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019. Отже, з 05.06.2019 положення п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Згідно матеріалів справи позивач працювала на посаді: вихователя ГПД Боложівської НСШ Шумського району Тернопільської області; вчителя початкових класів Боложівської НСШ на час відсутності основного працівника; вчителя фізкультури 5-9 кл. Боложівської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. за власним бажанням у зв`язку з виїздом в інше місце проживання; вчителя географії Закупнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.; вчителя фізичної культури Вівсянської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 (далі - Перелік №909), визначені посади загальноосвітніх навчальних закладів, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, до яких входить, зокрема, посада вихователя та вчителя. При цьому згідно матеріалів справи, спеціальний стаж роботи позивача станом на момент звернення із заявою про призначення пенсії становить більше 25 років, що є достатнім для призначення їй пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом №901-VIII від 23.12.2015). При цьому судом першої інстанції вірно зауважено, що відповідачем самостійно обраховано спеціальний стаж позивача 25 років 3 місяці 27 днів. Стосовно доводів скаржника про те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" обчислений по 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, колегія суддів зазначає, відповідач застосував редакцію Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019 №2-р/2019 визнана неконституційною. Щодо Переліку №909 в частині встановлення нею станом на 11.10.2017 необхідного стажу, пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і після цієї дати: з 1 квітня 2017 р. по 31 березня 2018 р. - не менше 26 років 6 місяців суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки зміни, які встановлювали ці умови для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" були визнані неконституційними та втратили чинність з 04.06.2019 і Закон України "Про пенсійне забезпечення" має вищу юридичну силу порівняно з постановою №909, то остання має застосовуватися в редакції, яка не суперечить цьому Закону. Отже, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач мала необхідних стаж для призначення пенсії відповідно до пункту ''е'' статті 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення''. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.01.2021 №221750002114 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім окремих випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстави для зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, починаючи з 12.01.2021. Стосовно тверджень відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України відповідно до яких у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Згідно ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином з метою повного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.01.2021 №221750002114 та зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 12.01.2021, що також відповідає вимогам ст. 245 КАС України. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, то підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.