Постанова 4855 № 640/11747/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11747/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у місті Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Октава фінанс» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0020301409, - В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Октава фінанс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2019 року №0020301409. Позов обґрунтовано тим, що позивач не підпадає під застосування штрафу за порушення статті 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», так як не належить до уповноважених банків або їх агентів. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22 квітня 2019 року №0020301409. Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у зв`язку з непроведенням розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій, на позивача слід накласти штрафні санкції. На думку апелянта, фінансова установа має розпочинати роботу пункту обміну валют після реєстрації реєстратора розрахункових операцій в органі доходів та зборів та повідомлення Національного банку України, що свідчить про порушення ТОВ «Фінансова компанія «Октава фінанс» вимог чинного законодавства України. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що відповідальність за порушення встановленого порядку виконання операцій з купівлі-продажу іноземної валюти може бути застосована лише до уповноважених банків або їх агентів. Враховуючи, що позивач не належить до уповноважених банків, а здійснює операціїї з купівлі-проаджу валюти лише на підставі ліцензії, виданої Національним банком України, відсутні підстави для притягнення його до відповідальності. Згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області проведено фактичну перевірку Волинського відділення №21 ТОВ «Фінансова компанія «Октава фінанс», за результатом якої складено акт від 05 квітня 2019 року №7506/03/20/14/39628794 (далі - Акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 2, 5 cтатті 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: виявлено факт не забезпечення проведення розрахункової операції з купівлі валюти через зареєстрований у встановленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій з роздрукуванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджувала виконання цієї операції. Також встановлено, що особі, яка купувала іноземну валюту, перший примірник розрахункового документа не видано. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2019 року №0020301409, яким за порушення пунктів 2, 5 статті 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 1 700 грн. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не є уповноваженим банком чи суб`єктом господарювання, який здійснює свою діяльність на підставі агентської угоди з уповноваженим банкам, а є фінансовою установою, що здійснює свою діяльність на підставі генеральної ліцензії, виданої Національним банком України, а відтак, застосування до позивача штрафних санкцій на підставі наведених положень є неправомірним. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Положеннями статті 1 Закону №265/95-ВР, визначено, що реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з приймання готівки для подальшого переказу. До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо, а розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. У свою чергу, розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну. Відповідно до статті 3 вказаного Закону суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; 3) застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування; 4) забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції та програмного забезпечення; 5) у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до п.7 частини першої статті 4 Закону Закон №265/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі - продажу іноземної валюти, а також суб`єкти господарювання, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов`язані, зокрема, забезпечувати відповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту. Пунктом 2 частини першої статті 18 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що у разі порушення встановленого цим Законом порядку виконання операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, до уповноважених банків та суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками, за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі застосування при здійсненні розрахункових операцій незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій; З аналізу зазначених правових норм вбачається, що вказана санкція передбачена статтею 18 Закону №265/95-ВР застосовується до уповноважених банків та суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками. Правова позиція по подібним правовідносинам висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі №826/9164/17. При цьому, 07 липня 2018 року набрав чинності Закон України «Про валюту і валютні операції» від 21 червня 2018 року №2473-VIII (введений в дію з 07 лютого 2019 року). З метою реалізації вимог Закону України «Про валюту і валютні операції» Правління Національного банку України прийняло постанову від 02 січня 2019 року №1 «Про затвердження Положення про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України» (надалі - Постанова НБУ). Відповідно до пунктів 21-23 Постанови НБУ (у редакції чинній на момент виникненні спірних відносин) небанківська установа, її відокремлені підрозділи та пункти обміну валюти розпочинають роботу та мають право здійснювати валютно-обмінні операції; платіжні пристрої під час їх використання небанківськими установами для здійснення валютно-обмінних операцій повинні відповідати вимогам щодо РРО, установленим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; небанківській установі заборонено здійснювати валютно-обмінні операції у касах небанківських установ, їх відокремлених підрозділів, пунктах обміну валюти банку, небанківської установи: без застосування РРО; у разі виходу з ладу РРО; тимчасового відключення електроенергії Небанківські установи, їх відокремлені підрозділи, пункти обміну валюти банку, небанківської установи в разі виходу з ладу РРО або тимчасового відключення електроенергії мають право використовувати в касі резервний РРО, про що складається акт за підписом керівника, який відповідає за роботу каси небанківської установи, її відокремлених підрозділів, пунктів обміну валюти, і представника сервісної організації. Будь-який заново встановлений РРО має бути зареєстрований у територіальному органі державної влади, що реалізує податкову та митну політику в порядку, установленому для первинної його реєстрації. З огляду на вищевикладені норми, небанківська фінансова установа під час здійснення валютно-обмінних операцій має забезпечувати документальне оформлення проведених валютно-обмінних операцій, а право розпочинати роботу пункту обміну валюти фінансової установи виникає після реєстрації реєстратора розрахункових операцій в органі доходів і зборів. Тобто, у пункті обміну валют фінансової установи має бути РРО, зареєстроване в органі доходів і зборів. Як свідчать матеріали справи, позивач є небанківською фінансовою установою та здійснює свою діяльність відповідно до ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Національним Банком України 30 травня 2019 року №18. У той же час, обов`язок встановлений частиною першою статті 4 Закону №265/95-ВР, як і відповідальність, передбачена положеннями пункту 2 частини першої статті 18 Закону №265/95-ВР, визначаються та застосовуються виключно до уповноважених банків та суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками. У даному випадку, позивач не є уповноваженим банком чи суб`єктом господарювання, який здійснює свою діяльність на підставі агентської угоди з уповноваженим банкам, а є фінансовою установою, що здійснює свою діяльність на підставі генеральної ліцензії, виданої Національним банком України, а відтак, застосування до позивача штрафних санкцій на підставі наведених положень є неправомірним. Колегія суддів враховує, що Законом України від 20.09.2019 №128-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг» розширено перелік суб`єктів, на яких поширюється дія вимог статті 4 та статті 18 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зокрема до таких суб`єктів віднесено небанківські фінансові установи, однак вказаний закон набрав чинності 01.08.2020, а тому не може бути застосований до спірних правовідносин, з урахуванням конституційного принципу дії норми в часі. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у місті Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук