Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/3219/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3219/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Ворони Д.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 03.03.2020 № Ф-126-25. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач протиправно прийняв вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 № Ф-126-25 на суму 3 639,09 грн, оскільки позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є пенсіонером за віком, а тому сплата єдиного соціального внеску за здійснення незалежної підприємницької діяльності, на його думку, не повинна здійснюватися. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року позов задоволено. Також стягнуто судові витрати, у тому числі 3000,00 грн на правничу допомогу. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є пенсіонером за віком, водночас договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав, у зв`язку з чим позивач звільнений від сплати єдиного внеску. Також суд зазначив, що скільки сплата коштів за правову допомогу підтверджується фінансовими документами, то остання підлягає стягненню на користь позивача. Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати його та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI щодо звільнення від сплати єдиного внеску не поширюються на осіб, які отримують пенсію із зниженням пенсійного віку на пільгових умовах, передбачених ст. 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», отже, не поширюються і на позивача, який отримує пенсію не за віком. Також скаржник зазначив, що розмір стягнутих витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи, оскільки оскаржувана вимога винесена на суму 3639,09 грн, а сума стягнутих судових витрат складає 3000,00 грн. Колегія суддів звертає увагу на те, що при поданні апеляційної скарги з скаржник заявив вимогу про заміну сторони у справі її правонаступником, а саме: Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) замінити на Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797). Необхідність здійснення заміни відповідача у справі обґрунтоване припиненням діяльності органів Державної фіскальної служби України. Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Надаючи правову оцінку клопотанню Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) про заміну відповідача у справі на його правонаступника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, постановою КМУ від 18.12.2018 №1200 утворено ДПС України та ДМС України, реорганізувавши ДФС шляхом поділу. Пунктом 2 зазначеної постанови визначено, що ДПС та ДМС є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС у відповідних сферах. Постановою КМ України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19.06.2019 за № 537 постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема: ГУ ДФС у Київській області приєднати до ГУ ДПС у Київській області. Розпорядженням КМУ від 21.08.2019 №682-р оголошено про початок роботи ДПС України. Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що територіальні органи ДПС України були ліквідовані як юридичні особи публічного права постановою КМУ від 30.09.2020 №

893. Наказом ДПС від 30.09.2020 № 529 утворено нову мережу територіальних органів ДПС. Наказом ДПС від 24.12.2020 № 755 оголошено про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій новоствореними територіальними органами ДПС. Так, повноваження (функції) ліквідованих органів ДПС перейшли до відповідних органів у системі ДПС. Постановою КМУ від 06.03.2019 №227 «Про затвердження положень про ДПС України та ДМС України» (зі змінами) та у відповідності до ч.2 п. 2 постанови КМУ від 30.09.2020 року №893 «Деякі питання територіальних органів ДПС», у зв`язку з ліквідацією територіальних органів ДПС шляхом утворення відокремлених підрозділів ДПС, правонаступником Головного управління ДПС у Київській області є ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797, відокремлений підрозділ ДПС України). Отже, відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво від ліквідованих органів ДПС до новостворених органів ДПС, що є підставою для заміни сторони у справі в порядку ст. 52 КАС України. З огляду на викладене, Головним управлінням ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) підтверджено наявність підстав, визначених ст. 52 КАС України, для здійснення заміни відповідача її правонаступником. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити подане клопотання та здійснити заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва з Головного управління ДПС у м. Києві на Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797). Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 - громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 01.03.2013 позивач є пенсіонером за віком. Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 24.02.2004, а з 26.02.2004 перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 756826 та випискою з ЄДРПОУ. Довідкою від 20.11.2017 № 12407/Г/10-03 від 20.11.2017 підтверджується, що позивач перебуває на обліку в Богуславському відділенні Білоцерківської ОДПІ як фізична особа-підприємець з 27.02.2004 та перебуває на спрощеній системі оподаткування та звітності (2 група). Як вбачається із матеріалів справи, відповідач направив вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 № Ф-126-25, у якій зазначається, що станом на 29.02.2019 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 3 639,09 грн. Відповідно до письмових пояснень відповідача, заборгованість з ЄСВ виникла унаслідок його не сплати за III та IV квартал 2013 року та за перші два квартали 2014 року. Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся до суду з позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Пунктами 2, 3, 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи. Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Частиною 2 ст. 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою, вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2464 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п.4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Пунктами 1 - 4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, встановлено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. За положеннями ст. 1 Закону № 1058, пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Водночас Закон № 2464 звільняє від сплати єдиного внеску лише осіб, які зазначені у п. 4 та 5-1 ч. 1 ст. 4, та отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено. Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 805/2195/17-а. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу зазначених приписів чинного законодавства позивач звільняється від сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також суд першої інстанції правильно зазначив, що виключенням із вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи - підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлений у ч. 3 ст. 10 Закону № 2464, а саме: особи, зазначені в ч. 1 цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №

449. Отже, з урахуванням наведених норм чинного законодавства, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як зазначалось, позивач є пенсіонером за віком, водночас договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав, тому позивач звільнений від сплати єдиного внеску. Аргумент скаржника про те, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI щодо звільнення від сплати єдиного внеску не поширюються на осіб, які отримують пенсію із зниженням пенсійного віку на пільгових умовах, передбачених ст. 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», отже, не поширюються і на позивача, який отримує пенсію не за віком, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Щодо доводів скаржника про те, що розмір стягнутих витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи, колегія суддів зазначає таке. Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 року №1370/3770/18, від 12.09.2019 року №9901/350/18. Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 у справі № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19). На підтвердження факту надання правничої допомоги позивач до суду подав: договір про надання правничої допомоги від 06.04.2020, акт приймання передачі виконаних робіт від 28.04.2020, розрахунок від 28.04.2020 та квитанцію про сплату № 0.0.1690438595.1. від 28.04.2020 З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки сплата зазначеної суми коштів підтверджується фінансовими документами, то клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає з підстав, наведених вище. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 02 лютого 2022 року. Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків