Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/939/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/939/17 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т. Лічевецький І.О. судді:Собків Я.М. за участю секретаря: Ворона Д.О. за участю: представника скаржника Вахненко С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.21 у справі за адміністративним позовом Громадянина Ірану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити певні дії , В С Т А Н О В И Л А: Громадянин Ірану ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 02.12.2016 № 615-16 про відмову у визнанні громадянина Ірану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву Громадянина Ірану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства. На обґрунтування позову зазначив, що він є громадянином Ірану і був вимушений залишити територію Ірану та шукати захист в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали обґрунтовані побоювання за життя та здоров`я. Позивач наголосив про побоювання загрози його життю з боку уряду Ірану, оскільки він здійснював шпигунську діяльність проти країни походження. Також позивач зазначив, що Державною міграційною службою України необґрунтовано та протиправно відмовлено йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ним подано до органів Державної міграційної служби всі необхідні документи, що дають підставу для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2020, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 в справі № 826/939/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Скасовуючи рішення попередніх судів, Верховний Суд зазначив, що суду першої інстанції при новому розгляді слід дослідити питання чи було забезпечено ГУ ДМС в м. Києві позивача послугами перекладача під час розгляду питання щодо надання статусу біженця та на підставі встановлених обставин надати оцінку рішенню ДМС України від 02.12.2016 №615-16 з урахуванням приписів частини другої статті 2 КАС України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року позов задоволено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач, під час розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, допустив певні процедурні порушення, на підставі яких виникають сумніви щодо достовірності інформації та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів в частині обізнаності позивача із документами за допомогою перекладача, навіть при його згоді співпрацювати без залучення такого, тому спірне рішення ДМС України від 02.12.2016 № 615-16 є таким, що винесено передчасно, без врахування усіх складових процедури для відмови у наданні громадянину Ірану ОСОБА_1 статусу біженця або статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Відповідач, не погоджуючись із рішенням суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати його та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що під час проведення співбесіди було встановлено, що позивач володіє російською мовою і на всі питання позивач відповідав, розуміючи їх зміст, тому процедурні порушення зі сторони органу державної міграційної служби не допущені. Позивач надіслав заяву про визнання апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянин Ірану, ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в м. Шафт, Іран. За національністю - фарс, за віросповіданням - невіруючий. Неодружений. До України прибув літаком 05.08.2014 на підставі дозволу компетентного органу, місце перетину кордону - аеропорт «Бориспіль». Позивач звернувся до органів міграційної служби України вперше. З 17.02.2011 по 05.08.2014 перебував у Туреччині, де звертався за захистом та отримав відмову. Позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 11.12.2014. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував легально. У своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.12.2014 позивач зазначив, що був змушений залишити Іран з політичних причин, оскільки за період з 2006 по квітень - травень 2008 років працював на компанію «Zaeim», яка спеціалізується на виробництві та постачанні електронного та телекомунікаційного обладнання. Він був керівником і менеджером майстерні у нафтохімічному заводі на півдні Ірану. Ця компанія співпрацює з іранським міністерством розвідки й оборони. 13 листопада 2006 року він поїхав до Туреччини, де зв`язався з ізраїльським посольством у Стамбулі для отримання візи. Після того, як ізраїльтяни дізналися про місце роботи позивача в Ірані, вони запропонували йому співпрацювати з ними і він прийняв їх пропозицію. Позивач надав ізраїльтянам інформацію про компанію «Zaeim». Таким чином, позивач шпигував для ізраїльських спецслужб протягом 4 років або близько того, до самого виїзду з Ірану в лютому 2011 року. Не може повернутися до Ірану, оскільки його мають стратити через співпрацю з ізраїльськими спецслужбами. На підтвердження свого громадянства позивач надав відповідачу паспорт громадянина Ірану № НОМЕР_1 . Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві 06.08.2015 за результатами розгляду особової справи позивача, склало висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 28 листопада 2016 року Головне управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві склало Додаток до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням відповідача від 02.12.2016 № 615-16 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 20.12.2016 позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись з вказаним рішенням ДМС України, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України. Приписами частин другої, четвертої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перелік умов, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передбачений у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: - яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; - яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; - яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; - стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; - яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків). Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи. Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Відповідно до підпункту «г» пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649), уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку. Зі змісту наведеної норми підпункту «г» пункту 2.1 Правил № 649 вбачається, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку. Також право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною. Верховний Суд при розгляді цієї справи зауважив, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права. Так, представником позивача неодноразово наголошувалося (у додаткових пояснення до суду першої інстанції, в апеляційній та касаційній скарзі), що ГУ ДМС в м. Києві в порушення приписів Правил № 649, не забезпечило позивача, як особи яка не володіє українською мовою, послугами перекладача під час розгляду питання щодо надання статусу біженця. З матеріалів справи вбачається, що під час проведення бесіди 25.12.2014 на запитання представника ДМС якими мовами володіє позивач, останній відповів, що рідна мова персидська, знає російську, англійську, турецьку. У кінці протоколу співбесіди (а.с.55, т.1) зазначено, що співбесіда перекладалася з російської на українську мову та що позивач не має заперечень, про що свідчить підпис останнього. Однак, матеріали співбесіди не містять доказів присутності перекладача з російської мови на українську мову, безпосередній переклад здійснював співробітник ДМС, який проводив бесіду з позивачем. За аналогічних обставин була проведена співбесіда з позивачем у грудні 2015 року (а.с.85,т.1), що також підтверджується протоколом співбесіди. Частиною 3 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, орган міграційної служби забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов`язковим оформленням органом міграційної служби розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника. Відповідно до п.11 Постанови Пленуму ВАСУ № 1 від 25.06.2009 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні Згідно з частиною четвертою статті 14 Закону України від 3 липня 2012 року 5029-VI ( 5029-17 ) "Про засади державної мовної політики" особі, що бере участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вона володіє, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач під час розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, допустив певні процедурні порушення, на підставі яких виникають сумніви щодо достовірності інформації та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів в частині обізнаності позивача із документами за допомогою перекладача, навіть при його згоді співпрацювати без залучення такого. Колегія суддів зауважує, що при співбесіді необхідно врахувати психологічний та емоційний стан особи, яка погоджується на будь-як умови для захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року). У свою чергу, відповідач не спростував наведене в частині належного забезпечення позивача перекладачем під час проведення співбесіди, що є підставою для сумніву щодо доведення сенсу як протоколів допиту, так і інших документів справи у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ДМС України. Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне рішення ДМС України від 02.12.2016 № 615-16 є таким, що винесено передчасно, без врахування усіх складових процедури для відмови у наданні громадянину Ірану ОСОБА_1 статусу біженця або статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає з підстав, наведених вище. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Під час апеляційного розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про визнання апеляційної скарги відповідача. Згідно з ч. 5 ст. 303 КАС України до закінчення апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї повністю або частково, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. За правилами ч. 6 ст. 303 КАС України визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи. Перевіривши заяву позивача про визнання апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що вона не містить посилання на факти, які мають значення для вирішення справи. Тому, звернення позивача до суду із заявою про визнання апеляційної скарги не є безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається. Керуючись ст.ст.241,242,310,316,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови виготовлено 02 лютого 2022 року. Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька судді:І.О. Лічевецький Я.М. Собків