LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд751/7921/21

від 28.01.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу громадянина Республіки Пакистан - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) залишити без задоволення, а Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2021 року - без змін.

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 751/7921/21 Суддя (судді) першої інстанції: Карапута О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого-судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (в/ч 2253) до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, ВСТАНОВИВ: Представник 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України звернувся до суду з позовом до особи, що назвалася громадянином Республіки Пакистан - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про затримання останнього з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України з метою ідентифікації та/або забезпечення видворення за межі території України строком на шість місяців, до 24.04.2022 та примусове видворення за межі території України. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2021 року позов було задоволено. Затримано особу, що назвалась громадянином Республіки Пакистан - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України строком на шість місяців, до 24 квітня 2022 року включно. Примусово видворено особу, що назвалась громадянином Республіки Пакистан - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), за межі території України. Допущено рішення до негайного виконання в частині примусового видворення. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 24.10.2021 на території Добрянської ОТГ Чернігівського району Чернігівської області на напрямку н.п. Вербівка (Україна) - н.п. Глибоцьке (Білорусь) в межах прикордонної смуги, на околиці н.п. Вербівка та на відстані близько 1500 м від державного кордону України до н.п. Сеньківка, за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Республіку Білорусь в складі групи осіб поза встановлених пунктів пропуску, було затримано особу без документів, яка назвалась гр. Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), в адміністративному порядку у зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та поміщено до ПТПІ 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України. Рішенням начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу від 25.10.2021 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни та зобов`язати його покинути територію України у термін до 05.11.2021. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що громадянин Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) перебуває на території України без правових підстав, а тому може ухилятися від примусового видворення за межі України та перешкоджатиме проведенню процедури видворення, крім того затримання відповідача з метою повернення до країни громадянської належності, не буде суперечити п.п."f" п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон). Відповідно до частини першої статті 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ята статті 26 Закону). Як вбачається з матеріалів справи, рішенням начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу від 25.10.2021 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни та зобов`язати його покинути територію України у термін до 05.11.2021. Згідно розписки, яка міститься в матеріалах справи, відповідач зобов`язувався залишити територію України до 05.11.2021. Судом першої інстанції було встановлено, що на момент розгляду справи у відповідача відсутні документи, які б давали йому право законно перебувати на території України. Відповідач не звертався до компетентних органів України із заявою про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, відсутні будь-які дані, що у країні походження відповідач піддавався переслідуванням за расовими або етнічними ознаками, за політичні або релігійні переконання. Однак, колегія суддів не погоджується з викладеним у повній мірі та зауважує, що відповідач на момент винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення перебував на території України на законних підставах. На підтвердження викладеного апелянтом надано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видана органом 8011 від 16.08.2021, підстава 04/13. Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322 (далі - Порядок №322), посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Відповідно до змісту вказаної посвідки вбачається, що остання була надана відповідачу з метою навчання. Частиною 13 статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання. Таким чином, посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 16 серпня 2021 року підтверджується законність перебування Громадянина Республіки Пакистан ОСОБА_1 на території України. При цьому, в даній посвідці вказано, що дата закінчення її строку - 30 червня 2022 року. Разом з тим, судом апеляційної інстанції в ході дослідження наданих апелянтом доказів було здійснено перевірку дійсності вказаної посвідки та направлено запит до уповноваженого органу з метою підтвердження такої інформації. На вимогу суду, уповноваженою особою було надано відповідь та рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання від 27 жовтня 2021 року виданої відповідачу. Також, повідомлено, що 17.12.2021 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло клопотання від приймаючої сторони про скасування посвідки, виданої на ім`я відповідача, у зв`язку з відрахуванням його зі складу слухачів підготовчого відділення з 24.11.2021. Таким чином, з наведеного вбачається, що станом на дату винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення 26.10.2021 вказана посвідка була дійсною, а відтак, відповідач перебував на території України на законних підставах. Разом з тим, звертаючи увагу на обставини затримання відповідача викладені у протоколі про адміністративне затримання та підтверджені відповідачем у його ж поясненнях, колегія суддів зазначає, що останній намагався перетнути державний кордон у складі групи осіб поза межами відповідних пунктів пропуску за відсутності жодних документів, які б надавали йому таке право, що не може бути кваліфіковано, як дії вчинені відповідачем відповідно до закону. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що станом на дату перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом, вказана вище посвідка на тимчасове проживання скасована, а будь яких інших документів, які б могли підтвердити законність перебування позивача на території України, ні відповідачем ні його представником до суду апеляційної інстанції не надано. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, проте враховуючи, що вказане не призвело до постановлення невірного рішення, колегія суддів вважає, що викладені обставини не є підставою для його скасування. У відповідності до п. 3 ст. 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці або особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства, відсутній договір про реадмісію. Враховуючи, що відповідач був затриманий без документів, що посвідчують особу, при спробі незаконного перетинання державного кордону з України в Республіку Білорусь в складі групи осіб поза встановлених пунктів пропуску та у нього відсутні документи, які посвідчують особу та які дають право на перебування на території України, тому затримання останнього з метою ідентифікації є правомірним. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом будь яка відповідь з Посольства Республіки Пакистан щодо ідентифікації та підтвердження особи відповідача не надходила. Відсутність документів, що посвідчують особу відповідача, унеможливлюють застосування до нього інших, крім затримання заходів, передбачених частиною 1 статті 289 КАС України. Згідно частини першої статті 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Отже, примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується за наявності таких умов: 1) наявність прийнятого компетентним органом рішення про примусове повернення; 2) невиконання рішення про примусове повернення у встановлений строк та без поважних причин; 3) ухилення від виконання рішення про примусове повернення. Відповідно до частини першої статті 288 КАС позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Беручи до уваги, що відносно відповідача було прийняте рішення про примусове повернення, у встановлений строк не виконане, то позов в частині примусового видворення відповідача з України підлягає задоволенню. Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до частини першої, одинадцятої статті 289 КАС за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. З аналізу наведеного слідує, що підставою для затримання на шість місяців іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, є сукупність таких умов: 1) подання адміністративного позову про примусове видворення; 2) наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства: ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення та перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії, або якщо існує ризик її втечі, або у разі відсутності документа, що дає право на виїзд з України. Так, враховуючи, що відповідач ухилявся та ухиляється від виконання рішення про його примусове повернення, а будь-яких поважних причин невиконання такого рішення матеріали справи не містять, колегія суддів має обґрунтований сумнів, що відповідач не ухилятиметься від виконання рішення про своє видворення. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність достатніх правових підстав для затримання громадянина Республіки Пакистан ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні строком на шість місяців. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції, станом на момент апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, не спростовують. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 34, 243, 310, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу громадянина Республіки Пакистан - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) залишити без задоволення, а Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Н.М. Єгорова Є.В. Чаку

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»