Постанова 4855 № 320/4558/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4558/20 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Сорочка Є.О., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 №Ф-142136-56, від 15.05.2020 №Ф-142136-56 та від 09.06.2020 №Ф-142136-56. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.02.1998 №47 позивачу було видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1347/10 від 26.02.1998 (т.1, а.с. 7). Згідно з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України серії АІ №006476, право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю зупинено згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 28.01.2020 на підставі заяви від 28.01.2020 (т. 1, а.с. 8). Головним управлінням ДПС у Київській області було направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 №Ф-142136-56, відповідно до якої станом на 31.01.2020 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 3 672,14 грн (т. 1, а.с. 9). За наслідками адміністративного оскарження вказана вимога залишена без змін рішенням Головного управлінням ДПС у Київській області від 29.04.2020 №14929/6/99-00-08-06-01-06 (т. 1, а.с. 12-15). Головне управління ДПС у Київській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2020 №Ф-142136-56, відповідно до якої станом на 31.04.2020 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 13 592,64 грн (т. 1, а.с. 10). Також Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.06.2020 №Ф-142136-56, відповідно до якої станом на 31.05.2020 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 13 592,64 грн (т. 1, а.с. 70). Вважаючи вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; - застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; - недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно зі статтею 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є, зокрема: - роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1); - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.5). Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1); - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року становить 4173,00 гривні. Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював у 2019 році - 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%), 2754,18 грн на квартал (918,06 грн х 3); За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.04.2019 по 30.09.2020 (період, який за твердженням відповідача охоплений спірною вимогою), яка підлягає сплаті особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність, складає 17614,08 грн (8262,54 грн (918,06 грн х 9) + 9351,54 грн (1039,06 грн х 9). У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця або провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності Законом №2464 не врегульовано. Верховний Суд у постановах від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88062063) та від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85964928) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З урахуванням зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач з 24.05.2019 по 07.08.2019 працював на посаді юриста в ТОВ НВП "Мадек" (т.1, а.с. 26). Згідно з довідкою ТОВ НВП "Мадек" від 19.08.2019 №1908-02/МА, позивачу у травні - серпні 2019 року включно був, зокрема, нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах: травень 2019 року - 6 775,91 грн; червень 2019 року - 24 845,00 грн; липень 2019 року - 24 845,00 грн.; серпень 2019 року - 10 042,28 грн. Також ТОВ НВП "Мадек" було здійснено сплату страхових внесків з суми виплаченого доходу за вказаний період у розмірі 22 %, а саме: за травень 2019 року - 1490,70 грн. (6775,91грн. х 22%); за червень 2019 року - 5465,90 грн (24845,00 грн. х 22%); за липень 2019 року - 5465,90 грн (24845,00 грн х 22%); за серпень 2019 року - 2209,30 грн (10042,28 грн х 22%) (т. 1, а.с. 21). Отже, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, перевищують суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про дотримання ТОВ НВП "Мадек" вимог чинного законодавства щодо сплати за позивача ЄСВ за період з травня по серпень 2019 року. Щодо сплати позивачем ЄСВ за періоди квітень 2019 року та з вересня 2019 року по вересень 2020 року, судом встановлено наступне. У позовній заяві позивач зазначив, що він самостійно здійснював сплату ЄСВ за квітень - травень 2019 року та за серпень 2019 року - січень 2020 року. Судом встановлено, що позивачем було подано до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2019 рік від 29.04.2020, в якому позивачем визначено суми нарахованого єдиного соціального внеску у таких розмірах: січень - квітень 2019 року - 918,06 грн щомісячно; травень 2019 року - 1490,70 грн; червень - липень 2019 року - 5465,90 грн щомісячно; серпень 2019 року - 2209,30 грн; вересень - грудень 2019 року - 918,06 грн щомісячно (т. 1, а.с. 24-25). Також позивач здійснив сплату єдиного соціального внеску за наступними квитанціями: - від 17.07.2019 б/н на суму 1 836,12 грн (призначення платежу:*;101; НОМЕР_2 ; єдиний соціальний внесок за квітень-травень 2019 року; ОСОБА_1 ) (т.1, а.с. 18); - від 18.10.2019 №157 на суму 1 836,20 грн (призначення платежу:*;101; НОМЕР_2 ; ОСОБА_1 ; єдиний соціальний внесок серпень-вересень 2019 року) (т.1, а.с. 19); - від 17.01.2020 №117 на суму 2 754,20 грн (призначення платежу:*;101; НОМЕР_2 ; ОСОБА_1 ; єдиний соціальний внесок за 4 квартал 2019 року) (т.1, а.с. 20). З інтегрованої картки ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску за період з 18.01.2019 по 19.04.2019 у позивача була наявна переплата з ЄСВ на суму 2 457,18 грн (т. 1, а.с. 113). Водночас, інтегрована картка не містить відомостей щодо зарахування сплачених позивачем в оплату ЄСВ коштів у сумі 1836,12 грн відповідно до квитанції від 17.07.2019 б/н, проте вказаний платіжний документ є належним доказом сплати позивачем ЄСВ за відповідний період. Крім того, судом встановлено, що контролюючим органом по інтегрованій картці донараховано позивачу до сплати ЄСВ за ІІ-ІІІ квартал 2019 року, внаслідок чого у ОСОБА_1 станом на 30.09.2020 виникла заборгованість у розмірі 2754,18 грн. З інтегрованої картки вбачається, що сплачені позивачем грошові кошти по квитанціях від 18.10.2019 №157, від 17.01.2020 №117 та від 17.04.2020 №17АН-Т89Н-95МВ-8ККОС були зараховані контролюючим органом на погашення заборгованості, а не в оплату ЄСВ за серпень 2019 року - січень 2020 року. Проте, оскільки матеріалами справи підтверджується, що за період з квітня по серпень 2019 року сплату ЄСВ за позивача здійснював його роботодавець, ТОВ НВП "Мадек", і те, що ОСОБА_1 самостійно здійснив сплату ЄСВ за квітень-травень 2019 року по квитанції від 17.07.2019 б/н, суд вважає, що відомості інтегрованої картки щодо наявності у позивача станом на 30.09.2020 заборгованості є недостовірними. Відповідно, зарахування контролюючим органом в оплату такої заборгованості сплачених позивачем в оплату ЄСВ за серпень 2019 року - січень 2020 року коштів є безпідставним. Суд звертає увагу, що позивач з 28.01.2020 зупинив здійснення адвокатської діяльності, внаслідок чого у нього був відсутній обов`язок зі сплати ЄСВ з вказаної дати. Верховний Суд у постанові від 28.03.2019 у справі №820/6324/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80807289) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право особи на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності. Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) згідно зі ст.13 якого адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до пунктом 1 частини першої статті 31 Закону №5076-VI, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пунктом 1 частини третьої статті 31 Закону №5076-VI). Згідно з частинами п`ятою-шостою статті 31 Закону №5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України. Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частини першої статті 17 Закону №5076-VI). Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість зайняття адвокатською діяльністю на певний строк. Згідно з пунктом 1 розділу V Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162 (далі - Порядок №1162), у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755, платник єдиного внеску зобов`язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №7-ЄСВ згідно з додатком 5 до цього Порядку та залежно від категорії страхувальника копії відповідних документів: відомостей (витягу) відповідного реєстру про припинення, або зупинення незалежної професійної діяльності, або зміну організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу. Відповідно до пункту 2 розділу V Порядку №1162, у разі отримання заяви від платника єдиного внеску про зняття з обліку контролюючий орган повідомляє Пенсійний фонд України та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування про прийняття рішення платником щодо зняття з обліку. Відповідні органи Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом десяти календарних днів з дня отримання інформації про прийняття рішення платником щодо зняття з обліку надають відповідному контролюючому органу довідку про наявність або відсутність заборгованості зі сплати страхових коштів за формою №8-СК згідно з додатком 6 до цього Порядку. Пунктами 3 Порядку №1162 визначено, що отримавши заяву за формою №7-ЄСВ (додаток 5), контролюючий орган проводить передбачену законодавством перевірку щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску. Платник єдиного внеску здійснює остаточні розрахунки з контролюючим органом. У разі ненадання органами Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування довідок за формою №8-СК (додаток 6) у зазначений строк або у разі встановлення заборгованості платника єдиного внеску, який знімається з обліку, контролюючий орган складає довідку про стан розрахунків за платежами до контролюючого органу, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою №9-ЄСВ згідно з додатком 7 до цього Порядку, яку надсилає (видає) платнику єдиного внеску чи уповноваженій особі платника. Згідно з пунктом 5 Порядку №1162, після проведення остаточного розрахунку платником єдиного внеску контролюючий орган знімає його з обліку та вносить відповідні записи до реєстру страхувальників із зазначенням дати та підстави зняття з обліку. Пунктом 5 Порядку №1162 встановлено, що платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755, видається (надсилається) повідомлення про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №10-ЄСВ згідно з додатком 8 до цього Порядку. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників. З витягу з Єдиного реєстру адвокатів України серії АІ №006476 слідує, що право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 28.01.2020 на підставі заяви від 28.01.2020. Суд звертає увагу, що ані ПК України, ані Законом №2464-VІ не врегульовано особливості сплати грошових зобов`язань самозайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності. Проте, суд наголошує на тому, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права. Крім того, згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується, серед іншого, на такому принці як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Також, пунктом 56.21 статті 56 ПК України визначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Отже, матеріали справи свідчать про те, що з 28.01.2020 позивач не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав та правових можливостей для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку та передумов для сплати єдиного внеску. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 05.11.2018 у справі №820/1538/17. Беручи до уваги, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача заборгованості зі сплати ЄСВ, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржувані вимоги, у зв`язку з чим вони підлягають скасуванню. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Є.О.Сорочко суддя В.В.Файдюк