Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/16425/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16425/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 29 серпня 2019 року; - зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 29 серпня 2019 року в сумі 244 564,49 грн.; - зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 12 грудня 2012 року по день фактичного розрахунку, з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку, з 29 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку. Посилаючись на правове регулювання спірних правовідносин позивач вказувала, що вона була прийнята та звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, що свідчить про те, що позивач перебувала у трудових відносинах саме із відповідачем, а не з народним депутатом України. Крім того, позивач наголошувала, що відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року відкрито провадження у справі. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються періоду роботи ОСОБА_1 з 03 квітня 2017 року по 29 серпня 2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з за період з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року, з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року, з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року та з 28 листопада 2014 року по 02 квітня 2017 року. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток за період з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року, з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року, з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року та з 28 листопада 2014 року по 02 квітня 2017 року. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду сторонами подано апеляційні скарги. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Позивач висловлює незгоду з відмовою у задоволенні позовних вимог за період з 03 квітня 2017 року по 29 серпня 2019 року з огляду на те, що спір у цій підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Крім того зазначає, що відсутність у резолютивній частині рішення будь-яких дат з яких відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку судом необґрунтовано та може призвести до ускладнення виконання рішення через неоднозначне його тлумачення. Апарат Верховної Ради України в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач зазначає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем по відношенню до позивача та є неналежним відповідачем у справі. Натомість, роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта є народний депутат України. Крім того наголошує на відсутності правових підстав для виплати помічнику-консультанту народного депутата України коштів понад встановлений постановою Верховної Ради України фонд оплати праці помічників консультантів. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки Апарату Верховної Ради України №20-26/1424 від 20 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 - з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України п`ятого скликання Воропаєва Ю.М. з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 44,5 календарних дні щорічної основної відпустки; - з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання Воропаєва Ю.М. з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 31,5 календарних дні щорічної основної відпустки та 21 календарний день додаткової відпустки; - з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання Воропаєва Ю.М. з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 29 календарних днів щорічної основної відпустки та 24 календарних днів додаткової відпустки; - з 28 листопада 2014 року по 02 квітня 2017 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання Воропаєва Ю.М. з поширенням дії Закону України «Про державну службу». З 03 квітня 2017 року по 29 серпня 2019 року без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба). За вказаний період роботи не використано 142,5 календарних дні щорічної основної відпустки. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, позивач звернулася до суду з даним позовом. Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені Законом України від 17.11.1992 №2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон №2790-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Згідно з частиною 1 статті 34 Закону №2790-XII народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим Законом, іншими законами та прийнятим, відповідно до них, Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, яке затверджується Верховною Радою України. Відповідно до частини 3 статті 34 Закону №2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Частиною 3 статті 1.1 Положення №379/95 передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Згідно з положеннями статей 21-24 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін. Отже, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду. Згідно зі статтею 3.1 Положення №379/95 персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. При цьому відповідно до частин 1, 2 статті 4.1 Положення №379/95 розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Частиною 5 статті 4.4 Положення №379/95 встановлено, що помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування. Таким чином, усі виплати які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, здійснюються Апаратом Верховної Ради України з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України. Водночас, судом встановлено, що позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки. Відповідач в апеляційній скарзі стверджує про відсутність у нього обов`язку з виплати позивачу компенсації у зв`язку з тим, що всі виплати повинні здійснюватися особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів. Колегія суддів критично ставиться до такої позиції відповідача, оскільки аналіз положень Закону №2790-XII дає підстави вважати, що позивач перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 757/57336/16-ц. Колегія суддів також зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути правою підставою для невиконання вимог закону. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення № 5-рп/2002 від 20.03.2002, № 7-рп/2004 від 17.03.2004, № 20-рп/2004 від 01.12.2004, № 6-рп/2007 від 09.07.2007). Зокрема, у Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу. ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету. Однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 Рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Таким чином, наявність бюджетних асигнувань не впливає на обов`язок прийняти рішення щодо вказаних питань, тому посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу неприйняття рішення про виплату позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності невиплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, та як наслідок наявності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Стосовно вимог апеляційної скарги позивача щодо позовних вимог за період з 03 квітня 2017 року по 29 серпня 2019 року колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було закрито провадження у справі в цій частині, рішення по суті позовних вимог судом прийнято не було. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються періоду роботи ОСОБА_1 з 03 квітня 2017 року по 29 серпня 2019 року скасована, а справа у цій частині позовних вимог у відповідності до вимог частини 3 статті 312 КАС України направлена на продовження розгляду до суду першої інстанції. Відтак, станом на момент постановлення даного рішення, підстави для надання оцінки позовним вимогам за період з 03 квітня 2017 року по 29 серпня 2019 року у суду апеляційної інстанції відсутні. Оцінюючи ж доводи позивача щодо не зазначення судом першої інстанції конкретних дат з яких відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку колегія суддів наступне. Позивачем було заявлено позовні вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, зокрема, з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 12 грудня 2012 року по день фактичного розрахунку, з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суд першої інстанції, враховуючи невиплату відповідачем позивачу у дні її звільнення компенсації за невикористану відпустку, за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, прийшов до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню. Тобто фактично, судом задоволено заявлені позивачем позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Однак, у резолютивній частині рішення судом не конкретизовано дати з яких відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Мотивів відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині у запропонований позивачем спосіб мотивувальна частина рішення суду не містить. Колегія суддів зазначає, що рішення суду повинно бути зрозумілим. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення. Відтак, з метою уникнення ускладнення виконання рішення через неоднозначне його тлумачення, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, виклавши абзац 4 його резолютивної частини у іншій редакції, конкретизувавши дати, з яких відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. В частині ж визначення конкретних сум, що належить виплатити позивачу, колегія суддів підтримує висновок суду попередньої інстанції про те, що визначення суми компенсації, на отримання якої має право позивач, належить до повноважень відповідача, а також про передчасність таких вимог з огляду на відсутність на момент розгляду справи спору щодо належних до виплати сум. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року змінити, виклавши абзац 4 його резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (01008, вул. Грушевського 5, місто Київ, код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 12 грудня 2012 року по день фактичного розрахунку, з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку.». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя В.П.Мельничук Суддя О.М.Оксененко