Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/10068/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10068/21 Головуючий у 1 інстанції - Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови скасувати наказ Генерального прокурора України №12дк від 07.11.2014 та внести до трудової книжки відомості про визнання недійсним запису про звільнення; - зобов`язати відповідача скасувати наказ Генерального прокурора України №12дк від 07.11.2014 та внести до трудової книжки відомості про визнання недійсним запису про звільнення. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 позовну заяву залишено без розгляду. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Мотивами оскаржуваної ухвали є те, що позивачем був без поважних причин пропущений місячний строк звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства, оскільки фактично обмежив право позивача на захист своїх прав у судовому порядку, що є підставою для її скасування. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже, процесуальний закон, включаючи в себе спеціальну норму щодо строків звернення до адміністративного суду з питань, зокрема, проходження публічної (військової) служби, встановлює місячний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або інтересів. Як свідчать матеріали справи, позовна заява ОСОБА_1 подана до суду 20.08.2021 (зворот а.с. 60), в якій останній оскаржує наказ Генерального прокурора України №12дк від 07.11.2014 та дії відповідача щодо відмови скасувати зазначений наказ та внести до трудової книжки відомості про визнання недійсним запису про звільнення. Колегія суддів звертає увагу, що питання, коли позивач ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав досліджувалося судами у справі № 640/18439/19. Так, ОСОБА_1 звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною вимогою, в тому числі про визнання протиправним та скасування наказу №12дк від 07.11.2014 про звільнення з посади військового прокурора Чернігівського гарнізону Центрального регіону України. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №640/18439/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2020 та постановою Верховного Суду від 16.10.2020, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України. У справі № 640/18439/19 встановлено, що з 10.10.2014 позивач уже не утримувався під вартою, а тому повинен був дізнатись про порушення своїх прав (якщо він вважав їх порушеними) з 28.11.2014, тобто, з моменту закінчення строку відсторонення його від посади. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Окрім того, те, що із заявою про скасування оскаржуваного наказу позивач звернувся до відповідача 13.08.2021, не змінює часу, з якого він повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав, оскільки зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Доводи апелянта про те, що моментом виникнення правовідносин та порушення прав позивача в даній справі є встановлення рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.01.2021 у справі № 750/958/20 незаконність наказу Генерального прокурора України №12дк від 07.11.2014, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки зазначений наказ не був предметом розгляду у Деснянському районному суді міста Чернігова та не міг бути, оскільки стосується питання звільнення позивача з публічної служби та надання цьому наказу правової оцінки, і в силу вимог ст. 19 КАС України, такий спір віднесено до виключної юрисдикції адміністративних судів. Як вбачається з рішень Деснянського районного суду міста Чернігова від 18.01.2021 та Чернігівського апеляційного суду від 01.07.2021 у справі № 750/958/20 предметом спору в зазначеній справі є відшкодування шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями досудового слідства, прокуратури і суду. У вказаному провадженні судами досліджено наказ лише в частині обставин, які стосуються вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, інші обставини не досліджувалися. Резолютивна частина рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18.01.2021 у справі № 750/958/20 не містить жодних висновків про незаконність спірного наказу і рішення щодо визнання протиправними дій Генерального прокурора та зазначеного вище наказу вказаними судами у даному судовому провадженні не приймалося. Таким чином, позивачем не доведено наявності об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення чи обставин, які були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Згідно практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»). У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» № 11681/85 визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33). При цьому, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В. Повний текст постанови виготовлений 24.01.2022.