Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/695/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/695/21 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 19.08.2021) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпроект-Інвест» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И Л А : Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецпроект-Інвест» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22 жовтня 2020 року № 01062615070103. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що господарські операції із контрагентом ТОВ «БК Будівельний майданчик», ТОВ «Будівельна Група «Буддекорсервіс» підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпроект-Інвест» дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що висновки акту перевірки є обґрунтованими, підстав для скасування спірного рішення не вбачається, оскільки, на думку податкового органу, операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що надана до перевірки первинні документи не підтверджують фактичне надання послуг, оскільки в них не зазначено найменування обладнання, його кількість та кількість персоналу. Крім того, не надано акти приймання-передачі. Наголошує на відсутності достатньої кількості працюючих осіб. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу ГУ ДПС у місті Києві від 19 серпня 2020 року № 5170 «Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Спецпроект-Інвест», на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, направлень від 01 вересня 2020 року №№ 751/26-15-05-01-03, 17/26-15-07-01-03 проведено перевірку ТОВ «Спецпроект-Інвест», за результатом якої складено акт від 18 вересня 2020 року № 24/26-15-07-01-03/32735530 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Спецпроект-Інвест» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн за червень 2020 року». Як висновок встановлено порушення пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 3 333 334,00 грн, в тому числі: за червень 2020 року на 3 333 334,00 грн. Відповідно до податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 22 жовтня 2020 року № 01062615070103 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Спецпроект-Інвест» зменшено розмір від`ємного значення на суму 3 333 334,00 грн. За результатом адміністративного оскарження, спірне податкове повідомлення - рішення залишено без змін, скарга позивача - без задоволення (рішення ДПС у місті Києві від 21 грудня 2020 року № 35840/6/99-00-06-02-02-06 міститься в матеріалах справи). Позивач, не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним, прийнятим з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово - господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 ст. 198 цього ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій. Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування. Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності. Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Спецпроект-Інвест» здійснює будівництво Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві, уклавши відповідні договори з Генеральним підрядником - ТОВ «Еко-Буд-Трейд». Однією з частин робіт, що виконуються при будівництві вказаного об`єкту є демонтаж аварійного вантового мосту, що розташований через гавань р. Дніпро з вул. Нижній Вал до Рибальського півострова. Проект демонтажу вказаного вантового мосту був розроблений у 2005 році ПАТ «Український науково-дослідний та проектний інститут стальних конструкції імені В.М. Шимановського». Том 3 Робочої документації «Реконструкція вантового мосту через гавань р. Дніпро. Схема розвантаження вантової прольотної будови» Робоча документація 22656- КМ-2 (на рос. мові «Реконструкция вантового моста через гавань р. Днепр. Схема разгрузки вантового пролетного строения») - є Додатком № 2 до Договору про надання послуг № 18/03-Б від 18.03.2020 року (копія тому 3 робочої документації міститься в матеріалах справи). Також за проектом будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві було передбачено будівництво нового мосту через гавань р. Дніпро (заїзд на Вали в складі Подільського мостового переходу). Як зазначено позивачем, демонтаж вказаного вантового мосту неможливо було провести, оскільки до моменту демонтажу необхідно було перенести з вказаного мосту комунікації (електропостачання, теплопостачання тощо). При перенесенні комунікацій необхідно, окрім отримання усіх узгоджень з відповідними міськими службами, також відключати на тривалий термін частину домів на Рибальському півострові. Така процедура займала дуже значний обсяг часу. Враховуючи терміни будівництва Подільського мостового переходу, необхідно було до моменту демонтажу вантового мосту через гавань р. Дніпро здійснити будівництво нового мосту (заїзд на Вали в складі Подільського мостового переходу). Прольоти нового мосту необхідно було встановлювати та доставляти під будовою аварійного вантового мосту за допомогою підіймальної системи, розробленої за окремим проектом. Отже, виникла технічна необхідність підняти увесь аварійний міст на висоту понад 1 метр, що дозволяла б під ним доставити прольоти нового мосту (вагою 600 тон та довжиною 80 метрів). Оскільки аварійний міст був вантовим, то при піднятті вказаного мосту ванти необхідно було демонтувати (залишення вантів не демонтованими могло привести до руйнування його аварійного мосту при його піднятті). Однак до моменту демонтажу вант, необхідно було вимірювати напругу вантів та конструкцій мосту. Вказані послуги надавалися ТОВ «БК Будівельний Майданчик» відповідно до Договору № 26/02-01 від 26.02.2020. Після вимірювань ТОВ «БК Будівельний Майданчик» відповідно до Договору № 26/02-01 від 26.02.2020, на підставі отриманих даних було складено технічний звіт, відповідно до висновків якого було визначено, що «необхідно збільшити рівень підйому прогонової будови, для досягнення величин поздовжніх зусиль у вантах, котрі дозволять їх демонтаж». Таким чином, позивач наголошує, що необхідно було продовжити підіймання всього прольоту аварійного вантового мосту та фіксування піднятого мосту. Під час чого та після встановлення аварійного мосту було також здійснено вимірювання зусиль в вантах. Після вимірювань ТОВ «БК Будівельний Майданчик» відповідно до Договору № 26/02-01 від 26.02.2020, на підставі отриманих даних було складено другий технічний звіт, відповідно до висновків якого було визначено, що «значення повздовжніх зусиль у вантах вантового мосту через гавань р. Дніпро в м. Києві вирахувані за їх провисанням відповідають значенням вказаних в проектній документації для їх демонтажу». Етапи піддомкрачування та опускання прогонової будови визначені на відповідних виконавчих схемах (копії виконавчих схем на 35 аркушах додані до матеріалів справи). ТОВ «БГ Буддекорсервіс» здійснило збірку з контейнерів нестандартного обладнання для переміщення конструкцій (копії схем збирання контейнерів та фото зібраних контейнерів додані до матеріалів справи). Використання вказаних контейнерів було передбачено відповідним Проектом виконання робіт, що затверджені Замовником будівництва (КП «Дирекція Будівництва Шляхово-транспортних споруд м.Києва»), Генеральним підрядником будівництва - ТОВ «Еко-Буд-Трейд» та Підрядною організацією - ТОВ «Спецпроект-Інвест». Також позивачем надано копії документів, які підтверджують придбання обладнання та устаткування для надання послуг ТОВ «БК «Будівельний майданчик» та ТОВ «Будівельна група «Буддекорсервіс» (копія договору оренди майна № 1703/2020 від 17.03.2020, укладеного між ТОВ «Будконсалт Сервіс» та ТОВ «БК «Буддекорсервіс» та копія договору № 2602/2020 між ТОВ «Будконсалт Сервіс» та ТОВ «БК «Будівельний майданчик»). Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 809/1337/17. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17. Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентом не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. При цьому, податковим органом не було спростовано реальності та достовірності наданих первинних документів, не надано доказів, які б вказували, що дані документи складено з порушеннями чи в супереч нормам чинного законодавства. Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 05 січня 2021 року у справі № 820/1124/17, висновки про відсутність реальності господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу наданої іншими контролюючими органами податкової інформації та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, зокрема і щодо неподання контрагентами податкової звітності, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь - які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган. Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. На момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість. При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства. При цьому, будь-яких зустрічних звірок контрагентів позивача проведено не було, доказів порушення податкового законодавства з їхнього боку не надано. Вищевикладені пояснення позивача у поєднанні з наданими первинними документами підтверджують реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ «БК Будівельний майданчик», ТОВ «Будівельна Група «Буддекорсервіс» та пов`язаність придбаних товарів із господарською діяльністю підприємства. Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині завищення від`ємного значення є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, а тому зменшення розміру від`ємного значення податку на додану вартість є протиправним. Щодо посилання апелянта на лист Головного управління Держпраці у Київській області від 02.04.2021 №11/3/21/7018, колегія суддів зазначає, що суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, що не були покладені в основу оскаржуваному рішенні. В даному випадку лист було видано більш ніж через пів року після проведення податкової перевірки за підсумками якої було складено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2020 року № 01062615070103 прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дане рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 21.01.2022. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна