Постанова 4852 № 280/7332/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 31 січня 2022 року м. Дніпросправа № 280/7332/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2021 р. (суддя Сацький Р.В., повне судове рішення складено 22.09.2021 р.) в справі № 280/7332/21 за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про стягнення суми, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (далі - УСЗН) про стягнення нарахованих інфляційних витрат та трьох відсотків річних за період з 23.11.2012 р. по 25.06.2020 р. на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2011 р. в справі № 2-а-11208/11, в загальній сумі 8 974,85 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2021 р. в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт вважає неправильним висновок суду першої інстанції про не застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки судовим рішенням зобов`язано відповідача перерахувати та виплатити кошти, відповідно не міг бути зазначений конкретно визначений розмір грошових зобов`язань. Вказує на неврахування судом певних правових позицій Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2011 р. у справі № 2-а-11208/11 позов задоволено частково; визнано неправомірними дії управління праці та соціальною захисту населення Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги па оздоровлення за 2011 рік в розмірах, передбачених ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік в розмірі, передбаченому ст. 48 Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто із розрахунку п`яти мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2012 по справі № 2-а-11208/11 апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінського районної адміністрації Запорізької міської ради залишено без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2011 по справі № 2а-11208/2011 - без змін. На виконання рішення суду відповідач нарахував компенсацію у розмірі 4 700,0 грн., яка сплачена 25.06.2020 р., що підтверджується випискою по надходженням по картці рахунок АТ КБ «Приватбанк». У листопаді 2020 року позивач звертався до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про стягнення індексації грошового зобов`язання та сплату трьох відсотків річних. Ухвалою суду від 19.07.2021 року провадження по цивільній справі №334/6603/20 закрито, роз`яснено право па звернення до Запорізького окружного адміністративного суду за захистом порушеного права в порядку адміністративного судочинства. Врахувавши, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2011 у справі №2-а-1120/11 не визначено грошового зобов`язання до стягнення, таке рішення має зобов`язальний характер, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, тому відмовив у задоволенні позову. Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2011 р. у справі № 2-а-11208/11, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2012 р., зобов`язано управління соціального захисту населення Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік в розмірі, передбаченому ст. 48 Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто із розрахунку п`яти мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплачених сум. Позивачу 25.06.2020 р. виплачено нараховану на виконання рішення суду грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 4 700,00 грн. Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 23.11.2012 р. (дата набрання законної сили судовим рішенням) по 25.06.2020 р. (день фактичного виконання рішення суду) за невиконання грошового зобов`язання, а саме грошових коштів, нарахованих на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2011 р. у справі №2-а-11208/11. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, з яким кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2018 р. по справі № 2а-11853/10/1570, за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та УСЗН як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Отже, УСЗН не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статті 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні. Аналогічне правозастосування положень статті 625 Цивільного кодексу України висловлено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 р. у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 р. у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 р. у справі №826/22867/15. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апелянта спростовані приведеними вище висновками суду. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини 6 статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2021 р. в справі № 280/7332/21 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2021 р. в справі № 280/7332/21 за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про стягнення суми залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 31.01.2022 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Повне судове рішення складено 31.01.2022 р. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко