Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/9968/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2022 р. Справа № 440/9968/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, повний текст складено 24.11.21 по справі № 440/9968/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі за текстом також відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року; - зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до положень статті 117 КЗпП України за період з дня, наступного за днем звільнення зі служби, тобто з 16 серпня 2019 року, по день фактичної виплати грошового забезпечення при звільненні 28 серпня 2021 року. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року в сумі 9583,47 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що зменшуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції не врахував таку суттєву обставину як період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду затримки з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення до суду з вимогою про стягнення відповідних сум. Уважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен стягуватися за весь період затримки в повному обсязі. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року в сумі 9583,47 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю - зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 16 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року в повному обсязі. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі, ґрунтуються на власному тлумаченні позивачем норм діючого законодавства та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 440/372/21 /а.с. 14-22/, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 440/372/21 /а.с. 8-13/, встановлені такі обставини справи, які в силу положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню у цій справі, а саме: Наказом Департаменту патрульної поліції № 53 о/с від 18 березня 2016 року «По особовому складу» по Управлінню патрульної поліції у місті Кременчуці по роті № 1 призначено працівників, які прибули з Головного управління Національної поліції у Полтавській області, зокрема, рядового поліції ОСОБА_1 інспектором з посадовим окладом згідно штату. Згідно з розрахунком доплати за службу в нічний час за період з лютого 2016 року по січень 2018 року, відповідно до розрахунку кількості відпрацьованих нічних змін, колишнього інспектора роти № 1 БПП у м. Кременчук УПП в Полтавській області ДПП лейтенанта поліції Кіріченка Максима Євгенійовича та таблицею розрахунку кількості відпрацьованих нічних змін ОСОБА_1 , ОСОБА_1 нараховано доплату за лютий 2016 року (8 годин) 40,00 грн, за березень 2016 року (64 годин) 307,20 грн, за квітень 2016 року (56 годин) 280,00 грн, за травень 2016 року (64 годин) 353,68 грн, за червень 2016 року (64 годин) 338,11 грн, за липень 2016 року (32 годин) 160,00 грн, за серпень 2016 року (56 годин) 268,80 грн, за вересень 2016 року (64 годин) 305,45 грн, за жовтень 2016 року (64 годин) 338,11 грн, за листопад 2016 року (0 годин) 0,00 грн, за грудень 2016 року (64 годин) 305,45 грн, за січень 2017 року (56 годин) 295,85 грн, за лютий 2017 року (56 годин) 294,00 грн, за березень 2017 року (64 годин) 307,20 грн, за квітень 2017 року (64 годин) 353,68 грн, за травень 2017 року (56 годин) 295,85 грн, за червень 2017 року (64 годин) 338,11 грн, за липень 2017 року (64 годин) 320,00 грн, за серпень 2017 року (56 годин) 268,80 грн, за вересень 2017 року (64 годин) 320,00 грн, за жовтень 2017 року (64 годин) 321,92 грн, за листопад 2017 року (0 годин) 0,00 грн, за грудень 2017 року (48 годин) 252,00 грн, за січень 2018 року (64 годин) 320,00 грн, всього 6384,23 грн. Факт залучення ОСОБА_1 до роботи у нічний час підтверджується доданими до матеріалів справи копіями розстановки сил і засобів 1 роти УПП м. Кременчука. Відповідно до відомостей про грошове забезпечення інспектора роти № 1 Батальйона Кременчук ДПП ОСОБА_1 за період з лютого 2016 року по грудень 2018 року Департаментом патрульної поліції не здійснювалася виплата ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з лютого 2016 року по лютий 2018 року (спірний період) та індексації грошового забезпечення за період з березня 2016 року по жовтень 2017 року (спірний період). Виплата йому доплати за службу в нічний час почала здійснюватися з червня 2018 року, а виплата індексації грошового забезпечення - з листопада 2017 року. Наказом Департаменту патрульної поліції № 593 о/с від 06 серпня 2019 року «По особовому складу» /а.с. 52/ відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції в Управлінні патрульної поліції в Полтавській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук, з 15 серпня 2019 року. 15 серпня 2019 року Департаментом патрульної поліції проведено виплату ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні у розмірі 6372,82 грн, що підтверджено відомістю № 245 на виплату заробітної плати за серпень 2019 року, платіжним дорученням № 7377 від 15 серпня 2019 року. Листом Департаменту патрульної поліції № 835аз,837аз/1/41/5/05-2021 від 18 січня 2021 року повідомлено, що ОСОБА_1 здійснено доплату за службу в нічний час за період з 01 лютого 2018 року по 15 серпня 2019 року на загальну суму 4776,88 грн, у тому числі: за лютий 2018 року (0 год.), за березень 2018 року (56 год.) 281,68 грн, за квітень 2018 року (62 год.) 342,63 грн, за травень 2018 року (32 год.) 161,93 грн, за червень 2018 року (64 год.) 338,11 грн, за липень 2018 року (64 год.) 305,45 грн, за серпень 2018 року (44 год.) 211,20 грн, за вересень 2018 року (48 год.) 252,00 грн, за жовтень 2018 року (64 год.) 305,45 грн, за листопад 2018 року (0 год.), за грудень 2018 року (64 год.) 340,25 грн, за січень 2019 року (64 год.) 320,00 грн, за лютий 2019 року (48 год.) 252,00 грн, за березень 2019 року (64 год.) 338,11 грн, за квітень 2019 року (72год.) 378,00 грн, за травень 2019 року (64 год.) 308,97 грн, за червень 2019 року (32 год.) 184,97 грн, за липень 2019 року (64 год.) 292,17 грн, за серпень 2019 року (32 год.) 160,96 грн. Підстави для нарахування доплати за службу в нічний час за період з 27 лютого 2016 року по 31 січня 2018 року відсутні. Постановою Кабінету Міністрів України № 782 від 18 жовтня 2017 року внесено зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та доповнено абзац 5 словом «поліцейський», а тому після набрання чинності вказаної постанови, тобто з листопада 2017 року, проводилась індексація грошового забезпечення поліцейських. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року /а.с. 14-22/, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 440/372/21 /а.с. 8-13/, адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 27 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 27 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року; визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення за період з 01 березня 2016 року по 31 жовтня 2017 року; зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 березня 2016 року по 31 жовтня 2017 року відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 28 серпня 2021 року Департаментом патрульної поліції виплачено ОСОБА_1 кошти в сумі 9583,47 грн, що підтверджується скриншотом з мобільного додатку банку /а.с. 6/ та платіжним дорученням № 14309 від 27 серпня 2021 року /а.с. 54/, відомістю на виплату заробітної плати за серпень 2021 року /а.с. 55/. Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, виходячи із того, що позивача звільнено зі служби в поліції 15 серпня 2019 року та при звільненні не проведено виплату грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 27 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року та індексації його грошового забезпечення за період з 01 березня 2016 року по 31 жовтня 2017 року, які виплачено на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/372/21 лише 28 серпня 2021 року, дійшов висновку про допущення відповідачем бездіяльності щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до положень статті 117 КЗпП України. Водночас, суд першої інстанції, врахувавши розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати заборгованості; частку суми заборгованості при звільненні із загальної суми належних позивачу при звільненні виплат; наявність між сторонами спору про суми, належні до виплати позивачу при звільненні та зваживши на те, що сума середнього заробітку повинна бути співрозмірною та адекватною відносно суми невиплаченої грошового забезпечення (9583,47 грн), дійшов висновку, що справедливою та пропорційною є виплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9583,47 грн, що становить 100 % від суми заборгованості, яка належала до виплати позивачу на час звільнення з державної служби та не була виплачена позивачу у день його звільнення зі служби. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам апеляційної скарги у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту. У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. За цих обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Департаменту патрульної поліції щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України ґрунтуються на нормах закону. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Водночас, обставина невиконання відповідачем вимог статті 116 Кодексу законів про працю України підтверджена рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 440/372/21. На виконання вказаного рішення суду відповідач 28.08.2021 провів розрахунок з позивачем у сумі 9 583,47 грн. Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати доплати за службу в нічний час за період з 27 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року та індексації його грошового забезпечення за період з 01 березня 2016 року по 31 жовтня 2017 року, які виплачено на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/372/21 лише 28 серпня 2021 року, що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України. З огляду на те, що при виплаті 28 серпня 2021 року невиплаченої позивачу при звільненні суми в 9583,47 грн відповідач зобов`язаний був відповідно до положень статті 117 КЗпП України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня, наступного за днем звільнення зі служби, тобто з 16 серпня 2019 року, по день фактичної виплати грошового забезпечення при звільненні 28 серпня 2021 року. В цій частині апеляційна скарга позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення доводів не містить. Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає таке. Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з довідкою про доходи № 1597 від 05 жовтня 2021 року, виданою Департаментом патрульної поліції /а.с. 53/, позивачу нарахована заробітна плата за червень 2019 року в сумі 10456,85 грн та за липень 2019 року в сумі 10456,85 грн, а розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 342,85 грн, що не заперечується позивачем. Таким чином, час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року становить 508 робочих днів (10 робочих днів серпня 2019 року, 21 робочий день вересня 2019 року, 22 робочих дні жовтня 2019 року, 21 робочий день листопада 2019 року, 21 робочий день грудня 2019 року, 251 робочий день 2020 року, 19 робочих днів січня 2021 року, 20 робочих днів лютого 2021 року, 22 робочих дні березня 2021 року, 22 робочих дня квітня 2021 року, 18 робочих днів травня 2021 року, 20 робочих днів червня 2021 року, 22 робочих дні липня 2021 року та 19 робочих днів серпня 2021 року). З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року становить 174167,80 грн (342,85 грн х 508 робочих дні), що перевищує (більш як у 18 разів) суму нарахованої на виконання рішення суду у справі № 440/372/21 компенсації. Колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Крім того, у вказаній вище постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування. Як вже зазначалося колегією суддів, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Як убачається з матеріалів справи, виплачений розмір доплати за службу в нічний час за період з 27 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року та індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2016 року по 31 жовтня 2017 року позивача становить 9 583,47 грн. В той же час, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні звільненні з 16 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року становить 174167,80 грн (342,85 грн х 508 робочих дня). Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, колегія суддів ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас, у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 9583,47 грн, що становить 100 % від суми заборгованості, яка належала до виплати позивачу на час звільнення з державної служби та не була виплачена позивачу у день її звільнення зі служби. Колегія суддів зауважує, що важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Так, в цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення позивача. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи № 440/372/21. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства. Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано здійснив розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язав відповідача нарахувати і сплатити такий середній заробіток за період з 16 серпня 2019 року по 28 серпня 2021 року у сумі 9 583,47 грн. Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 117 КЗпП України обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права в оскаржуваній частині - неправильним. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміну розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2021 по справі № 440/9968/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич