Постанова 4824 № 760/23761/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3373/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2022року м. Київ Справа № 760/23761/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Оксюти Т.Г., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У жовтні 2020 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав заяву № б/н від 29.10.2014 року, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом на заяві. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 30.09.2020 року становить 38 282,06 грн., з яких: 26 809,59 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11435,37 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 37,10 грн. - пеня. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник АТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що безпідставним є фактичне звільнення боржника від сплати заборгованості судовим рішенням, з урахування того, що відповідачем заборгованість не оспорювалася та не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. Відповідач відзиву не надав та жодним чином не спростував доводи позивача. Зазначає, що відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку № НОМЕР_1 , яка в подальшому перевипускалася. На картку було встановлено кредитний ліміт в розмірі 25 000 грн. Із виписки чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомати, розплачувався за товар в магазині, а отже й отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, жодних заперечень щодо розміру заборгованості за договором від відповідача не було, тобто він погоджувався із розміром нарахованих відсотків та неустойки. Крім того, відповідач укладення чи не укладення кредитного договору не оспорював, не довів, що підписуючи Анкету-заяву ознайомлювався з іншими Умовами і правилами, ніж ті, що містяться у матеріалах справи. З розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що він частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто фактично погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, в т.ч. і розміром нарахованих відсотків, пені та штрафів. Отже, стягнення з відповідача відсотків та неустойки, передбачених умовами договору, є цілком законним та обґрунтованим. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не подавав. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору з відповідачем, а саме видачі банком картки та коштів по ній, зокрема, копій квитанцій, меморіального ордеру тощо. Анкета-заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору на умовах, обумовлених у позові. Крім того, позивач не надав підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Анкета-заява не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду, строку дії, а також ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки. АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки та розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Довідка АТ «ПриватБанк» про видачу кредитних карток позичальнику також не є належним підтвердженням, оскільки не містить підпису позичальника про отримання зазначених у довідці карток. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу. Крім того, суд посилався на те, що виписка по особовому рахунку не може бути прийнята судом як доказ дії договору щодо користуванням відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів, так як відсутні будь-які відомості, що свідчать про отримання відповідачем саме цих карток за спірним договором, а, таким чином, і користування ним цими кредитними коштами. Так само і відсутні жодні докази, які підтверджують факт відкриття відповідачу зазначеного рахунку. Довідка про видані картки не є таким підтвердженням, оскільки в ній відсутній підпис відповідача. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву від 29.10.2014 року. Також немає підтвердження того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та умови щодо конкретних розмірів та порядку їх нарахування. Тому суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками та пенею, колегія суддів погоджується, вважає їх обґрунтованими, і такими, що відповідають матеріалам справи та нормам матеріального права. Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представник позивача посилається на те, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 29.10.2014 року, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач вказує на наявність у відповідача станом на 30.09.2020 року заборгованості у розмірі 38 282,06 грн., з яких: 26 809,59 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11 435,37 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 37,10 грн. - пеня. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ст. ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. З матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідно до змісту вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів та пені за договором, в тому числі їх розміру та порядку нарахування, позивач у позовній заяві посилався на Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ та Правила користування платіжною карткою, як невід`ємної частини договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Як вбачається з матеріалів справи, позивач до позовної заяви додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», в якому зазначено про тарифи карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold», в яких визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Однак з вказаного витягу вбачається, що він є роздруківкою з Тарифів із сайту позивача за період 2013 - 2015 роки, та не є переліком конкретних умов кредитування, які б містили підпис відповідача про ознайомлення з ними. При цьому із зазначених Тарифів неможливо встановити, які з них були погоджені відповідачем, оскільки тарифи встановлені для карт чотирьох видів та різняться між собою. Крім того, роздруківка витягу з Тарифів із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування (постанова Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). За викладених обставин, суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками та пенею, оскільки позивачем не надано доказів, у відповідності до положень 76-79 ЦПК України, щодо всіх істотних умов кредитування, а саме: розміру та порядку нарахування процентів та пені, який погоджено між сторонами. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву 29.10.2014 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки зазначені посилання представника позивача не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Доказів, які б підтверджували, що саме надані до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Відсутність підпису відповідача на Умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у Анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Сам по собі наданий позивачем розрахунок заборгованості за простроченими відсотками та виписка по особовому рахунку, без надання доказів про те, які саме умови договору щодо нарахування відсотків були узгоджені сторонами, не є підтвердженням наявності у відповідача заборгованості по простроченим відсоткам у розмірі, визначеному позивачем, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє. Враховуючи, що наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не містить підпису відповідача, тоді як у вказаному витягу міститься чотири різних види тарифів, що встановлені для різних видів карт, зазначений витяг не може вважатися доказом на підтвердження умов кредитування, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки, які просить стягнути позивач, на суму 11 435,37 грн. нараховані за ставкою 86,4 % за період з 01.11.2019 року по 01.03.2020 року, проте зазначена процентна ставка не передбачена не лише анкетою - заявою відповідача, а й Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна», на які посилається позивач. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута у відсутності відповідача, який доводи позовних вимог не спростував, участі у змагальному процесі не брав. Отже, відповідач не надав жодних заперечень та доказів на спростування факту отримання кредитних коштів. Як вбачається з матеріалів справи, на підтримання своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» подав до суду, зокрема, виписку по особовому рахунку за період з 31.10.2014 року по 01.03.2020 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням їх номерів та строку дії, копію паспорту громадянина України з відміткою про авторизацію особи. Відповідно до довідки Банку відповідачу ОСОБА_1 в межах підписаного договору №б/н у вигляді Анкети-заяви були видані наступні кредитні картки (а.с.12): НОМЕР_2 , дата відкриття 18.09.2014 року терміном дії до 09/18; НОМЕР_3 , дата відкриття 30.06.2015 року терміном дії до 06/19; НОМЕР_4 , дата відкриття 30.12.2019 року терміном дії до 02/23. Відповідно до довідки банку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на відповідача ОСОБА_1 (договір б/н), 18.09.2014 року старт карткового рахунку за карткою НОМЕР_2 , 09.08.2017 року встановлення кредитного ліміту на суму 25 000 грн. (а.с.11). З виписки по рахунку за картковими рахунками відповідача ОСОБА_1 за період з 31.10.2014 року по 01.03.2020 року вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами, частково виконував свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів, виконував перекази грошових коштів, знімав кошти в банкоматах, розраховувався кредитними коштами, поповнював мобільний номер телефону, користувався послугою «Скарбничка», та здійснював інші розрахунки та операції. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пунктів 60-62, 65 Положення «Про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018 року, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України. Таким чином, виписка по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 , що містяться в матеріалах справи, є належним доказом отримання кредитних коштів відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. При порівнянні даних виписки з особового рахунку відповідача та розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що суми використаних кредитних коштів, зазначені у виписці, відповідають сумам, зазначеним в розрахунку заборгованості. Так, відповідно до вказаного розрахунку, заборгованість відповідача за тілом кредиту в сумі 26 882 грн. 86 коп. виникла ще станом на 01.09.2018 року, в подальшому відповідачем також використовувались кредитні кошти, частково було здійснено погашення заборгованості, однак станом на 30.09.2019 року заборгованість становила 26 846 грн. 69 коп., а станом на 30.09.2020 року - 26 809 грн. 59 коп. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З огляду на викладене, матеріали справи свідчать про те, що за договором від 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позичальником використовувалися кредитні кошти, проте в добровільному порядку у строки, передбачені договором, АТ КБ «Приватбанк» не повернуті. Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту, то заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. З огляду на викладене вище, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на наведене вище уваги не звернув, не з`ясував усі обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26 809 грн. 59 коп. за кредитним договором від 29.10.2014 року, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню у вказаній частині на підставі ст. 376 ЦПК України з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягають стягненню судові витрати в розмірі 5255 грн. (за подання позовної заяви - 2102 грн. та за подання апеляційної скарги - 3153 грн.). Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року - скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом та прийняти в цій частині постанову: Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом в сумі 26 809 (двадцять шість тисяч вісімсот дев`ять) грн. 59 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн. 50 коп. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року - залишити без змін. Відомості щодо учасників справи: Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Майлай Л.Д. Немировська О.В.