Постанова Київський апеляційний суд № 369/15904/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №369/15904/19 Головуючий у 1 інстанції: Якимець О.І. Провадження №22-ц/824/2732/2022 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 08 лютого 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,- ВСТАНОВИВ У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 150 000 грн та 3% річних у розмірі 678 грн 08 коп., а всього - 150 678 грн 08 коп. У мотивування вимог посилався на те, що 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 отримала грошові кошти від ОСОБА_2 у розмірі 150 000 грн та зобов`язувалась повернути їх у строк до 01 жовтня 2019 року включно. Згідно розписки зазначеними коштами відповідач мала намір розпорядитися шляхом внесення на розрахунковий рахунок ОК «СТ «Ладний», засновником якого вона є, та у разі не внесення повернути до 01 жовтня 2019 року. У порушення зобов`язань відповідач не здійснила внесення коштів до ОК «СТ «Ладний» та станом на 25 листопада 2019 року не повернула грошові кошти. Оскільки відповідач не повернула кошти, тому з урахування вимог ст. 625 ЦК України вона має сплатити йому 3% річних за період з 02 жовтня 2019 року по 25 листопада 2019 року в розмірі 678 грн 08 коп. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 150 000 гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1506,80 гривень. Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05 травня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних від простроченої суми боргу за договором позики від 22 серпня 2019 року за період з 02 жовтня 2019 року по 25 листопада 2019 року у розмірі 678 гривень 08 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що позивачем не було надано до суду оригіналу договору позики та інших доказів, які б підтверджували передання грошових коштів. ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики не отримувала. Наданий позивачем договір позики є фіктивним та неукладеним. В апеляційній скарзі посилається на положення ст. ст. 203, 215, 216, 1046, 1047, 1051, 1052 ЦК України. Адвокат Мороцька Н.М. представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Суд першої інстанції надав належну оцінку доводам відповідача щодо безгрошовості договору позики. Апеляційна скарга не містить жодних посилань у чому полягає незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 написала розписку, згідно якої взяла у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150 000 грн для внесення на розрахунковий рахунок ОК «СТ «Ладний» та зобов`язалась до 01 вересня 2019 року внести на розрахунковий рахунок. У випадку не внесення на розрахунковий рахунок зобов`язалась повернути у повному обсязі до 01 жовтня 2019 року. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України). Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). За положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Разом з тим, якщо факт передання грошових коштів відрізняється від моменту підписання договору між сторонами, то він може підтверджуватися розпискою або іншими документами, тобто письмовими доказами. При цьому чинне законодавство України не встановлює обов`язковості написання розписки про передачу грошових коштів, якщо між сторонами укладений договір позики в письмовій формі або ними використовуються інші документи на підтвердження факту передання грошових коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України. Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України. Згідно із ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції був оглянутий оригінал розписки ОСОБА_1 від 22 серпня 2019 року. Під час огляду оригіналу розписки була присутня відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом судового засідання від 28 квітня 2021 року. У зв`язку з цим спростовуються доводи апелянта щодо не надання позивачем суду оригіналу договору позики. Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що розписка, надана ОСОБА_1 , містить істотні ознаки, які характерні для договору позики, із її змісту вбачається укладення договору позики та вчинення сторонами угоди дій, характерних для такого договору, наявна зобов`язальна умова для відповідача щодо повернення отриманих коштів. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що коштів вона не отримувала, однак з матеріалів справи вбачається, що 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 внесла на розрахунковий рахунок ОК СТ «Ладний» суму грошових коштів у розмірі 150 000 грн (призначення платежу - оплата за будівництво електромереж АДРЕСА_1 , від ОСОБА_1 ), тобто суму, яка вказана у розписці. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач не надала доказів того, що вона оспорювала договір позики (розписку), просила визнати його недійсним чи удаваним правочинами. Відповідачем не було надано доказів повернення отриманих грошових коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ухилення від виконання грошового зобов`язання за розпискою від 22 серпня 2019 року є підставою для задоволення позовних вимог. Встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення не впливають, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді О.І. Сліпченко Л.П. Сушко